Рішення № 36492842, 09.12.2013, Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області

198/477/13-ц

2/0198/170/13

09.12.2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.12.2013 року Юр»ївський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Маренич С.О., при секретарі Літвіченко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Юр»ївка, в порядку заочного розгляду справи, цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного Товариства Комерційний банк » ПриватБанк» м. Дніпропетровськ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором , в обгрунтування заявлених вимог посилаючись на те, що 08.11.2006 року між відповідачем по справі ОСОБА_1 та ПАТ КБ » Приватбанк» було укладено договір за № PVUOSE00000493, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 000, 00 грв., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом , при цьому позивач зобов»язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі передбаченому договором.

Разом з тим, відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості та на даний час ухиляється від виконання зобов»язань за договором, при цьому кредитним договором обумовлено, що останній діє з моменту його укладення до повного виконання зобов»язань сторонами.

У зв»язку з порушенням відповідачем умов договору щодо своєчасного повернення кредитних коштів, останній станом на 22.05.2013 року має заборгованість в розмірі 53 473, 44 грв., яка складається з : 5000 грв. - заборгованість за кредитом; 16 672, 36 грв.- заборгованість по процентам за користування кредитом; 30 148,72 грв.- пеня за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором.

Посилаючись на ст. ст. 526, 527, 530, 1054 ЦК України позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 53 473, 44 грв., судові витрати по справі в розмірі 534 ,73 грв..

Представник позивача Залізко В.С. в судове засідання не з»явився, надавши суду заяву про розгляд справи в його відсутності, при цьому позовні вимоги підтримав повністю , зазначивши, що в разі неявки відповідача не заперечує проти винесення заочного рішення по даній справі (ас. 67, 106 ).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з»явився, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи в його відсутність суду не надавав, при цьому про час та місце слухання справи був сповіщений належним чином шляхом направлення судової повістки за місцем проживання останнього, зареєстрованим у встановленому законом порядку належним чином (ас. 19, 103 - 104), та відповідно до ч.5 ст.74 вважається належно повідомленим.

Відповідно до ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача , який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з наведеного та приймаючи до уваги те, що представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи , про що зазначив у наданій суду заяві (ас.106), суд знаходить можливим розглянути дану справу та ухвалити заочне рішення у відсутності сторін по справі на підставі наявних у ній письмових матеріалів про права та взаємовідносини останніх, при цьому відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України не здійснює фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши письмові матеріали справи в межах заявлених позовних вимог , оцінивши надані докази по справі суд приходить до наступного:

- так, в судовому засіданні встановлено, що між позивачем та відповідачем по справі виникли правовідносини споживчого кредитування, оскільки 08.11.2006 між Закритим акціонерним товариством комерційний банк »ПриватБанк» , правонаступником якого в даний час є Публічне акціонерне товариство комерційний банк « ПриватБанк» (ас.5), та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено кредитно - заставний договір № PVUOSE00000493 , згідно якого Банк надає Позичальнику строковий кредит, шляхом надання готівкою через касу, в сумі 5 000 грв. на строк з 08.11.2006 року по 10.11.2008 року включно на придбання майна, зазначеного в розділі 2 Договору (телевізор, пральна машина, холодильника, газова плита, КРС), зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 2,00% в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту і платою винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати в розмірі 1,50 % від суми виданого кредиту, відсотками за дострокове погашення кредиту згідно з п. 4. 10 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного Договору (ас. ас. 97 - 102).

Періодом сплати кредитних коштів сторони домовилися вважати період з « 21» по « 28» число кожного місяця ( п.2 Договору), при цьому погашення заборгованості за вказаним договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) мало здійснюватися в наступному порядку: в період сплати позичальник сплачує відсотки, розраховані відповідно до п.4.1,4.2,4.4, винагороди, розраховані відповідно до п. п. 1.1, 3.2.3 цього Договору. Погашення кредиту проводиться в строки відповідно до Графіку погашення кредиту, що міститься в розділі 1 Договору по 340,19 грв. щомісячно (ас.97).

При непогашенні кредиту в строки, зазначені п. п. 1.1,3.3.3 цього Договору, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою (ас.101).

Розділом 5 Договору «Відповідальність сторін» передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого зобов»язання, передбачених п.п. 3.2.2, 3.2.3 даного Договору , Банк має право нарахування, а позичальник зобов»язується сплатити Банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грв. за кожний день прострочки.

Відповідно до розділу 6 Договору, останній діє до повного виконання сторонами зобов»язань за договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України » Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. У п. 23 ст. 1 цього ж Закону зазначено, що споживчий кредит - це кошти , що надаються кредитодавцем ( банком) споживачеві на придбання продукції. Згідно до ст. 11 Закону « Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти ( споживчий кредит) або бере зобов»язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов»язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Згідно з п. 22 ст. 1 Закону України « Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

За таких умов до зазначених правовідносин необхідно застосовувати норми Закону України « Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов»язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов»язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов»язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з наданим ПАТ КБ «Приват Банк» розрахунком за договором станом на 22.05.2013 року відповідач має заборгованість за кредитом на суму 53 473, 44 грн., яка складається з наступного: 5 000, 00 грн. - заборгованість за кредитом; 16 672, 36 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 30 148,72 грн. - заборгованість по пені за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором (ас. 17, 18).

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно з п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України « Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, однак вказані положення Закону стосуються позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямовані на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

ЦК України не передбачає заборони пред»явлення окремих вимог у зв»язку з пропущенням позовної давності.

Відповідно до п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 « Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» , враховуючи положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України " Про захист прав споживачів", суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги ( стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України " Про захист прав споживачів" застосовуються й до додаткових вимог банку ( іншої фінансової установи).

Як встановлено в судовому засіданні сторони встановили як строк дії договору - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов»язань ( розділ 6 Договору), так і строки виконання зобов»язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до 10.11.2008 року включно (п.1.1. Договору).

Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною Договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов»язань ( внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов»язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов»язання згідно з ч.3 ст.254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Як встановлено судом, відповідач належним чином не виконував щомісячні зобов»язання з погашення кредиту, при цьому не виконав такі в повному обсязі і у встановлений сторонами кінцевий термін повернення кредиту, тобто 10.11.2008 року, в той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом Банк звернувся до суду шляхом направлення позовної заяви поштою 02.08.2013 року( ас. 16, 2, 3).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов»язку.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, при цьому згідно ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки ( штрафу, пені) застосовуються спеціальна позовна давність тривалістю в один рік.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ч.1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов»язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов»язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому , початок перебігу позовної давності пов»язується не стільки зі строком дії ( припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи ( ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичним щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Як вбачається з договору останній платіж для погашення заборгованості за кредитом відповідач мав здійснити 10.11.2008 року, однак даного не зробив, а відтак у позивача виникло право на пред»явлення позовних вимог до останнього в тому числі і з 11.11.2008 року.

Отже, початок перебігу позовної давності за зверненням ПАТ КБ «ПриватБанк» до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором розпочався 11.11.2008 й сплинув 12.11.2011.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Разом з тим, позивачем не надано відповідних доказів, які б належним чином свідчили про збільшення сторонами позовної давності за вимогами по вказаному кредитному договору .

Так, укладений між сторонами Договір не містить вказівку на встановлення між сторонами іншого терміну позовної давності ніж встановлений законом загальний термін позовної давності в три роки, доказів щодо переривання перебігу строку позовної давності позивачем до позову також не надано.

Поновити строк позовної давності позивач також не просив, оскільки вважає, що застосування судом позовної давності можливе лише за заявою сторони у спорі, про що представник позивача зазначив у наданій суду заяві (ас. 106).

Долучені до матеріалів справи позивачем Умови та Правила надання банківських послуг за підписом голови ПАТ КБ »Приватбанк» (ас.27-45), згідно п. 1.7.31 яких строки позовної давності визначені в 50 років, суд до уваги не приймає. Так, долучені позивачем до матеріалів справи Умови та Правила надання банківських послуг на думку суду не є зазначеними в заяві відповідача умовами кредитування, наданими останньому в письмовій формі при укладенні договору (ас. 25, 26), оскільки такі підписані головою правління ПАТ КБ » Приватбанк» , в той час як договір укладався в 2006 році між відповідачем та ЗАТ КБ »Приватбанк», а відповідно до копії Статуту ПАТ КБ »Приватбанк» (ас.7), за рішенням загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 року тип Банку з ЗАТ змінено на ПАТ, тобто така зміна відбулася в 2009 році, про що також свідчить копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ПАТ КБ »Приватбанк» (ас.8), а отже станом на 2006 рік надані позивачем Умови не могли бути підписані головою ПАТ КБ « ПриватБанк » та не були тими умовами кредитування з якими був ознайомлений відповідач та про які йдеться в заяві останнього (ас.26).

Разом з тим, будь-яких інших умов кредитування з якими був ознайомлений відповідач позивач до суду не надав.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач також не зазначав про те , що між сторонами при укладенні договору досягнена згода про те, що позовна давність, встановлена законом, збільшена за домовленістю сторін на будь-який інший термін.

Долучення позивачем вищевказаних Умов та правил надання банківських послуг на підтвердження того , що така домовленість встановлена не може бути прийнята судом до уваги оскільки позивачем не подано доказів про те, що саме із цими Умовами була ознайомлена відповідачка по справі та саме їх отримала в письмовому вигляді при укладенні між сторонами договору в 2006 році.

Окрім того, в позовній заяві позивачем зазначено про те, що саме виключно Договором, а не будь - яким іншими Умовами, що складають з ним одне ціле або є його невід»ємною частиною, передбачено порядок та умови погашення кредиту, заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії , тощо.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строки звернення до суду з позовними вимогами про повернення споживчого кредиту.

Оскільки , як роз»яснив пленум ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів що виникають із кредитних правовідносин», позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі , суд вважає посилання представника позивача у наданій ним заяві про те, що така має застосуватися тільки за заявою сторони у справі, помилковими.

На відміну від загальної норми цивільного законодавства, що регулює застосування наслідків спливу позовної давності (пункти 3 та 4 статті 267 ЦК), Законом України " Про захист прав споживачів", встановлено спеціальний порядок застосування давності у споживчих правовідносинах. Зазначеним Законом встановлена пряма імперативна заборона на задоволення вимог, що подаються після спливу давності. Тому, у разі подання позову про погашення боргового зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту із пропуском строків позовної давності, в порядку, передбаченому частиною 7 пункту 11 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", суд застосовує позовну давність без заяви сторони у спорі. Наведене також стосується спеціальної позовної давності в один рік, встановленої частиною 1 пункту 2 статті 258 ЦК, що застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені ).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню , у зв'язу з пропуском строку позовної давності позивачем.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 213, 215, 218, 222, 224-228, 294 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву Публічного Акціонерного Товариства Комерційний банк » ПриватБанк» м. Дніпропетровськ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Позивачем рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом десяти днів, з дня отримання копії рішення, апеляційної скарги.

Суддя : С.О.Маренич