Рішення № 36478224, 20.12.2013, Любомльський районний суд Волинської області

Справа № 163/2829/13-ц

Провадження № 2/163/360/13

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( з а о ч н е )

16 грудня 2013 року Любомльський районний суд Волинської області

у складі: головуючої судді - Гайдук А.Л.,

при секретарі - Федчишин Г.В.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

представника позивачів - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Любомль цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Любомльської міської ради Волинської області про встановлення юридичних фактів та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, -

в с т а н о в и в :

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися в суд із позовом до ОСОБА_4, Любомльської міської ради Волинської області про встановлення юридичних фактів та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування. Вимоги позову мотивували тим, що після смерті їх батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_10 року, відкрилась спадщина на спадкове домоволодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_1, та розташоване на земельній ділянці, що перебувала у його користуванні з 1943 року. Позивачі є спадкоємцями першої черги за законом. Спадкоємцем за заповітом була сестра позивачів, донька спадкодавця - ОСОБА_6, яка померла. Спадкоємцем після померлої ОСОБА_6 є її донька - відповідач ОСОБА_4 На момент відкриття спадщини позивачі були непрацездатними і мали право на обов'язкову частку у спадщині, яка складає не менше 2/3 частки, яка б належала кожному із них у разі спадкування за законом, а тому спадкова частка кожного з позивачів складає по 2/9 частки спадкового домоволодіння. Позивачі, кожен зокрема, прийняли по 2/9 спадкового домоволодіння у встановлені строки та порядку шляхом подання заяви до нотаріальної контори, однак нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з тих підстав, що останні не надали правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно. Крім цього вказують, що оформити спадщину унеможливлюють розбіжність у написанні дівочого прізвища позивача ОСОБА_3 з прізвищем спадкодавця та помилки в році народження обох позивачів в заяві про прийняття спадщини, які допущені посадовою особою при прийнятті заяви. З викладених підстав, просили встановити факт родинних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, як між батьком і дочкою, встановити факт приналежності правовстановлюючого документу - заяви про прийняття спадщини від 05.07.1991 року після смерті батька ОСОБА_5 - ОСОБА_1 та ОСОБА_3, визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом на обов'язкову частку у спадковому нерухомому майні, що знаходиться по АДРЕСА_1, у розмірі по 2/9 частки за кожним після смерті батька ОСОБА_5.

В судове засідання позивач ОСОБА_3 та представник відповідача Любомльської міської ради не з'явились, подали в канцелярію суду заяви про розгляд справи у їх відсутності. Разом з тим, у поданому Любомльською міською радою клопотанні зазначено, що заперечень проти позову міська рада не має, позов визнається в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_8 належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, відповідно до вимог ст. ст. 74, 76 ЦПК України, однак в судове засідання 16 грудня 2013 року не з'явились, заяв чи клопотань щодо суті позову та процедури його розгляду, в тому числі про відкладення, не подали.

Зі згоди позивача та його представника суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.224 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивачів ОСОБА_2 позов підтримали з наведених у позовній заяві підстав, просили його задовольнити. Крім цього, позивач ОСОБА_1 суду пояснив, що на момент смерті батька він проживав окремо. До державного нотаріуса ОСОБА_9 звернувся з заявою про прийняття спадщини у встановлені строки, при цьому, для встановлення особи представив свій паспорт громадянина СРСР, про свою дату народження в усній формі нотаріусу не повідомляв. Після смерті батька сестра ОСОБА_6 забрала усі батьківські документи, в тому числі на житловий будинок, та до спадкового житла не допускала. На неодноразові звернення до сестри ОСОБА_6, а після її смерті, до її дочки ОСОБА_4, останні правовстановлюючих документів на нерухоме спадкове майно не надали та помиритись не бажали, мотивуючи тим, що відповідно до укладеного батьком заповіту їм належить цілий будинок. Усної домовленості з померлою сестрою ОСОБА_6 про те, що позивачі не будуть претендувати на спадкове майно після смерті батька, не було. З часу смерті батька по теперішній час в спадковому будинку проживають квартиранти, яким дане житло за плату здавала сестра ОСОБА_6, а після її смерті та по сьогоднішній день здає її дочка ОСОБА_4

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні 26.11.2013 року позов не визнала та просила в його задоволенні відмовити. Суду пояснила, що після смерті матері ОСОБА_6 вона постійно користувалася спадковим домоволодінням, тримала там господарство, садила город, косила сіно, сплачувала страхові внески за будівлю і за землю, здійснила покращення житлових умов, а саме, підвела до будинку воду, в кімнатах поклеїла шпалери, поміняла електропроводку, пофарбувала в будинку двері та підлогу, здійснила ремонт плити та печі. При цьому вказала на те, що їй було відомо, що позивачі є спадкоємцями на обов'язкову частку в спадщині після смерті ОСОБА_5, однак останні спадковим майном не цікавились. Щодо звернення позивачів до неї за правовстановлюючими документами на нерухоме спадкове майно повідомила, що останні звертались, однак в некоректній формі, тому не вважає таке звернення належним зверненням з даного питання. Крім цього, підтвердила факт, що в спадковому домоволодінні дійсно проживали та проживають квартиранти.

Представник відповідача ОСОБА_8 в судовому засіданні 26.11.2013 року позов не визнав з процесуальних та матеріальних підстав, мотивуючи тим, що позивачами не надано доказів неможливості вирішення заявлених позовних вимог в досудовому порядку. Свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно існує, воно представлялось нотаріусу двадцять років назад та перебувало в його розпорядженні, крім цього, факт приналежності на праві власності нерухомого майна спадкодавцю нотаріус перевіряє особисто через компетентні органи, зокрема, державну реєстраційну службу та бюро технічної реєстрації. Вважає, що позивачі не довели неможливості встановлення юридичних фактів в позасудовому порядку, а тому спір матеріального характеру є передчасним. Зазначив, що нотаріус не міг помилитись в даті народження позивачів на 7-8 років, що ставить під сумнів дійсну дату їх народження та відповідно право на спадкування обов'язкової частки. Спір щодо спадкового майна існує уже понад 22 років, а тому вважає, що суд в даному випадку зобов'язаний застосувати строки позовної давності. З викладених підстав просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підставні та підлягають до задоволення.

Вищевказаний висновок суду зроблений на підставі доказів та фактів, встановлених в судовому засіданні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Як вбачається з копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданого 25.02.1991 року відділом ЗАГСу Любомльського райвиконкому Волинської області, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_10 року в місті Любомль Волинської області (а.с.54).

Відповідно до копії свідоцтва про народження позивача ОСОБА_3, її ім'я та прізвище записано як «ОСОБА_15», батьком записаний «ОСОБА_5», а матір'ю - «ОСОБА_10», дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 рік, місце народження - с. Гуща (а.с. 63).

З копії архівної довідки Державного архіву Волинської області від 23.07.2013 року № 1083/01-20 встановлено, що станом на 20 жовтня 1943 року по АДРЕСА_1, з 1965 року - АДРЕСА_1, проживала сім'я ОСОБА_5, з яким проживали дружина - ОСОБА_10 та діти - ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (а.с.10).

21 березня 1948 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_11, після реєстрації якого взяла прізвище чоловіка «ОСОБА_3», що стверджується копією свідоцтва про одруження, виданого Любомльським райбюро ЗАГС 21.03.1948 року (а.с.64).

З копії довідки Любомльської міської ради Волинської області від 21.06.2013 року № 1470 вбачається, що дана довідка видана на ім'я позивача ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, про те, що її покійний батько ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_10 року, був зареєстрований один по АДРЕСА_1 (а.с.9).

Відповідно до копії картки форми № 1 до заяви про видачу паспорта, на підставі якої ОСОБА_3 був виданий паспорт серії НОМЕР_3 від 24.01.1977 р., її дата народження значиться ІНФОРМАЦІЯ_8 року, місце народження - с. Гуща Любомльського району Волинської області, чоловік - ОСОБА_11, батько - ОСОБА_5, мати - ОСОБА_10 (а.с.69).

Відповідно до копії паспорта серії НОМЕР_4, виданого Любомльським РВ УМВС України у Волинській області 07.08.2002 року ОСОБА_3, її датою народження записано - ІНФОРМАЦІЯ_8 рік, місце народження - с. Гуща Любомльського району Волинської області (а.с. 21).

Крім цього, відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні своїми поясненнями фактично підтвердила, що ОСОБА_3 є дочкою покійного ОСОБА_5.

Аналіз вищеперелічених доказів свідчить про їх системний та логічний зв'язок та дає підстави вважати, що розбіжність в написанні прізвищ спадкодавця ОСОБА_5 та спадкоємця ОСОБА_3 виникла внаслідок граматичних помилок, допущених при складанні правовстановлюючих документів.

Таким чином, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що факт родинних відносин між померлим ОСОБА_5 та позивачем ОСОБА_3, як між батьком та донькою, знайшов своє підтвердження в суді.

Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на усе приналежне йому майно, до складу якої також увійшло домоволодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_1, що стверджується повідомленням комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» від 25.11.2013 року № 4239 (а.с.111), інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно, наданою Реєстраційною службою Любомльського районного управління юстиції Волинської області за № 13762593 від 02.12.2013 року (а.с. 109), копією свідоцтва про право власності на домоволодіння, виданого Любомльським відділом комунального господарства 19.06.1951 року за №193 (а.с.100).

Зазначене домоволодіння розташоване на земельній ділянці, що перебувала у користуванні ОСОБА_5 з 1943 року, що доводиться архівною довідкою державного архіву Волинської області №1083/01-20 від 23.07.2013 року, архівним витягом №1346/01.20 від 06.09.2013 року (а.с. 10).

Згідно довідки Любомльської міської ради №451 від 09.09.2013 року інвентаризація земельних ділянок у м. Любомль з 1978 року по 1991 рік не проводилась, тобто станом на 1991 рік на час відкриття спадщини, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, на

якій розташоване спадкове домоволодіння, залишалась у користуванні спадкодавця ОСОБА_5 Крім того, довідкою ДПІ №280 від 18.09.1991 року стверджується той факт, що ОСОБА_5 до 1991 року сплачував податки як власник будівель та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11).

Відповідно до довідок Любомльської міської ради Волинської області від 21.06.2013 року за № 1470 та № 1471, спадкодавець ОСОБА_5 на день смерті був зареєстрований по АДРЕСА_1 Волинської області та проживав за цією адресою один (а.с. 9).

Пленум Верховного Суду України у постанові від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснив, що у разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Відповідно до ст. 524 ЦК України (в ред. 1963 року) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Статтею 534 ЦК України (в ред. 1963 року) передбачено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

ОСОБА_5 на випадок своєї смерті уклав заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Любомльської державної нотаріальної контори Грабовською С.В. 28.10.1991 року, зареєстрований в реєстрі за №1473, відповідно до якого належний йому на праві особистої власності житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1, заповів своїй дочці ОСОБА_6 (а.с. 55-56).

Разом з тим, стаття 535 ЦК України (в ред. 1963 року) визначає право на обов'язкову частку в спадщині, а саме, неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка). При визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Судом встановлено, що у спадкодавця ОСОБА_5 було троє дітей: син - ОСОБА_1, що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5, виданого повторно Любомльським районним відділом реєстрації актів громадського стану Волинської області 07.03.2000 року (а.с. 59), дочка - ОСОБА_3, про що даним рішенням встановлено юридичний факт родинних відносин, та дочка - ОСОБА_6, що також доводиться копією спадкової справи №37 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_10 року ОСОБА_5, зокрема копією заповіту спадкодавця та заявою ОСОБА_6 про прийняття спадщини (а.с. 52, 55-56).

Відповідно до ст.ст. 548, 549 ЦК України (в ред. 1963 року) вважається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном чи якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

З копії матеріалів спадкової справи № 37 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_10 року ОСОБА_5 встановлено, що усі діти спадкодавця подали в Любомльську державну нотаріальну контору Волинської області заяви про прийняття спадщини (а.с. 52-53).

Разом з тим з копії заяви позивачів від 05.07.1991 року про прийняття спадщини, як спадкоємців за законом після смерті батька ОСОБА_5, вбачається, що дати їх народження вказані: ОСОБА_1 - 1930 року народження, ОСОБА_3 - 1926 року народження. При цьому, під час прийняття зазначеної заяви, особи ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 встановлювались державним нотаріусом на підставі їх паспортів, а саме: особу ОСОБА_1 встановлено на підставі паспорта серії НОМЕР_6, виданого Любомльським РВС 09.02.1976 р., а особу ОСОБА_3 - на підставі паспорта серії НОМЕР_3, виданого Любомльським РВС 24.01.1977 р.

Із копії картки форми № 1 на підставі якої ОСОБА_1 був виданий паспорт серії НОМЕР_6 від 09.02.1976 р. встановлено, що його дата народження у картці значиться - ІНФОРМАЦІЯ_11 рік (а.с.68).

Відповідно до копії картки форми № 1 на підставі якої ОСОБА_3 був виданий паспорт серії НОМЕР_3 від 24.01.1977 р., її дата народження у даній картці значиться - ІНФОРМАЦІЯ_8 рік (а.с. 69).

Вищенаведене свідчить про те, що в заяві позивачів про прийняття спадщини після їх батька у роках їх народження допущено помилку.

Оскільки встановлення факту приналежності заяви про прийняття спадщини позивачам породжує юридичні наслідки, зокрема, виникнення майнового права на спадкове майно, тому на підставі досліджених доказів, які є належними та допустими, суд приходить до висновку про доведеність юридичного факту приналежності заяви про прийняття спадщини від 05.07.1991 року після смерті ОСОБА_5 позивачам у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Вищевикладеним одночасно доводиться та обставина, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у строки та порядку, передбачені ст. 549 ЦК України (в ред. 1963 року), шляхом звернення з заявою в нотаріальну контору прийняли спадщину після смерті їх батька ОСОБА_5

Відповідно до норм Закону ВР СРСР від 15.05.1990 року № 1480-I "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР", який гарантував всім непрацездатним громадянам СРСР право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій та був чинним на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5, пенсійний вік для чоловіків був визначений - після досягнення 60 років, а для жінок - 55 років.

На підставі наведених норм діючого на той час законодавства, судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають право на обов'язкову частку в спадщині, оскільки на момент відкриття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 були непрацездатними за віком - відповідно 1922 року народження та 1924 року народження, що стверджується копіями свідоцтв про їх народження (а.с.59, 63). Згідно ст. 535 ЦК України (в ред. 1963 року) вони мають право на обов'язкову частку не менше ніж 2/3 від тієї частки, яка належала б їм при спадкоємстві за законом. Крім цього, про дану обставину було відомо відповідачу ОСОБА_4, про що вона особисто підтвердила в судовому засіданні.

Таким чином, у відповідності до ст.535 ЦК УРСР (в ред. 1963 року) позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 успадкували обов'язкову частку у спадщині після смерті батька ОСОБА_5, яка складається не менше 2/3 частки, яка б належала кожному із них у разі спадкування за законом, зокрема, домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 Волинської області. Виходячи із того, що в разі спадкування за законом позивачам належало б по 1/3 частки спадкової маси, тому їх обов'язкова частка в даному випадку (2/3 від 1/3) складає по 2/9 частки зазначеного спадкового домоволодіння.

Відповідно до ст. 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує його право власності.

З пояснень позивачів судом встановлено, що за свідоцтвом про право на спадщину в нотаріальну контору вони тривалий час не звертались, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу, який підтверджує право власності на спадкове нерухоме майно спадкодавця ОСОБА_5 Зазначений правовстановлюючий документ знаходиться у відповідачки ОСОБА_4, яка відмовляється їм його надати, мотивуючи тим, що вони права на спадщину не мають.

Статтею 561 ЦК України (в ред.1963 р.) передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

При цьому законом, чинним на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5, було визначено, що спадщина є належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини, якщо він її прийняв. ЦК України (в редакції 1963 р.) не було встановлено граничного строку, за спливом якого спадкоємцеві не може бути видане свідоцтво про право на спадщину.

З цих же підстав, суд вважає доводи представника відповідача про застосування строків позовної давності безпідставними.

21.06.2013 року позивачі звернулись в Любомльську державну нотаріальну контору з заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове нерухоме майно після смерті ОСОБА_5 (а.с. 56, 61).

Згідно п.4.15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

З копії спадкової справи № 37 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_10 року ОСОБА_5 вбачається, що постановами Любомльської державної нотаріальної контори Волинської області позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов'язкову частку на житловий будинок з надвірними спорудами і будівлями, який знаходиться по АДРЕСА_1 Волинської області після смерті ОСОБА_5, оскільки заявниками не надано правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно (а.с. 60, 66).

Як було вказано вище, право спадкодавця ОСОБА_5 на зазначене майно доводиться повідомленням комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» від 25.11.2013 року № 4239, а також інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно, наданою Реєстраційною службою Любомльського районного управління юстиції Волинської області за № 13762593 від 02.12.2013 року, згідно яких будинок, що знаходиться за адресою: Волинська область, Любомльський район, АДРЕСА_1, належить на праві приватної власності ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, Рішення від 30.03.1951 р., 14.05.1951, Любомльського відділу комунального господарства, копія якого приєднана до матеріалів спадкової справи № 40/08 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_12 року ОСОБА_6.

Крім цього, позивачами надано комплексний висновок відповідності державним будівельним, санітарним, протипожежним нормам, містобудівній документації, правилам забудови, земельному та природоохоронному законодавству, яким стверджено факт відповідності встановленим нормам нерухомого майна: раніше побудованого житлового будинку, прибудови, веранди, чотирьох сараїв, літньої кухні, гаража, дворової вбиральні, огорожі, воріт, які знаходяться по АДРЕСА_1 та їх придатність до експлуатації, а будинку - для проживання (а.с. 17-19).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, в судовому засіданні здобуто достатньо доказів на підтвердження права власності позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом на обов'язкову частку у розмірі 2/9 частки домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1, в порядку спадкування після смерті їх батька ОСОБА_5, яке підлягає захисту в судовому порядку, у зв'язку з невизнанням їхнього права відповідачем ОСОБА_4

З копії матеріалів спадкової справи № 40/08 після померлої ОСОБА_6 вбачається, що остання померла ІНФОРМАЦІЯ_12 року в м. Любомль. На випадок своєї смерті ОСОБА_6 уклала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Шацького районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_14 27.07.2007 року, яким житловий будинок із надвірними господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, заповіла своїй дочці ОСОБА_4 (а.с. 90-91).

Відповідач ОСОБА_4 після смерті матері прийняла спадщину з дотриманням встановленого строку та порядку.

Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що спадкодавець ОСОБА_6 за життя не оформила своїх спадкових прав після смерті батька ОСОБА_5 Крім цього, судом встановлено наявність двох спадкоємців, які мають обов'язкову частку в спадковому майні після смерті ОСОБА_5, що у відповідності до вимог ст. 535 ЦК України (в ред. 1963 року) виключає право ОСОБА_6 спадкувати за заповітом цілий житловий будинок із надвірними господарськими спорудами після смерті батька.

Також суд не приймає до уваги доводи відповідача ОСОБА_4 про те, що остання брала участь в утриманні спірного домоволодіння, проводила покращення житлових умов, при цьому достовірно знаючи про наявність інших осіб, які мають право на спірне нерухоме майно.

Відповідно до вимог ч.1, 3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Відповідач ОСОБА_4, всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України, не надала будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про її право на ціле спірне домоволодіння.

Крім цього, за змістом ст. 392 ЦК України належним відповідачем є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно, зокрема, житловий будинок.

З огляду на зазначену норму ЦК України та незважаючи на те, що відповідач Любомльська міська рада Волинської області позов визнала, однак, на підставі встановлених судом фактичних обставин справи, суд прийшов до висновку, що діями чи бездіяльністю Любомльської міської ради порушення прав чи невизнання прав позивачів на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 не допущено, а тому в задоволенні позову до Любомльської міської ради слід відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. А тому з відповідача підлягають стягненню судові витрати в користь позивача ОСОБА_3 та держави в сумі по 344,10 грн.

Керуючись ст. 15, 88, 212, 213, 214, 215, 224-226, п.1 ч.1 ст.256 ЦПК України, на підставі ст.ст. 524, 529, 534, 535, 548, 549, 561 ЦК України в редакції 1963 року, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення юридичних фактів та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування - задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_10 року, є батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8.

Встановити факт приналежності правовстановлюючого документу, що заява про прийняття спадщини від 05.07.1991 року після померлого ОСОБА_5 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_10 року, на обов'язкову частку у розмірі 2/9 частки на нерухоме майно, що знаходиться по АДРЕСА_1 і відповідно до технічного паспорта, виданого КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» 28.08.2013 року, складається з житлового будинку А-1, прибудови - а, веранди а-1, сарая Б-1, сарая - б, сарая - б-1, сарая - В-1, літньої кухні Д-1, гаража Е-1, вбиральні - У, огорожі 1- 2.

Визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_10 року, на обов'язкову частку у розмірі 2/9 частки на нерухоме майно, що знаходиться по АДРЕСА_1 і відповідно до технічного паспорта, виданого КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» 28.08.2013 року, складається з житлового будинку А-1, прибудови - а, веранди а-1, сарая Б-1, сарая - б, сарая - б-1, сарая - В-1, літньої кухні Д-1, гаража Е-1, вбиральні - У, огорожі 1- 2.

В позові до Любомльської міської ради Волинської області відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_9 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8 (ідентифікаційний номер НОМЕР_7) судовий збір в розмірі 344 (триста сорок чотири) гривні 10 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_9 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в користь держави судовий збір в розмірі 344 (триста сорок чотири) гривні 10 копійок на рахунок 31214206700262 в ГУДКСУ у Волинській області (МФО 803014, код ЄДРПОУ 38031501, отримувач УДКСУ в Любомльському районі, код класифікації доходів бюджету 22030001).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області шляхом подання апеляційної скарги через Любомльський районний суд в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 20.12.2013 року.

Головуюча : суддя А.Л. Гайдук