Постанова № 36476863, 13.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" листопада 2013 р. м. Київ К-18936/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Гончарук І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізюмське звірогосподарство»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2010 року

у справі № 2-а-41621/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізюмське звірогосподарство»

до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області (правонаступником якої є Ізюмська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Харківській області)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізюмське звірогосподарство» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 10 серпня 2009 року № 0000271520/0 та від 04 вересня 2009 року № 0000271520/1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2010 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ТОВ «Ізюмське звірогосподарство», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2010 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу Ізюмська ОДПІ Харківської області, посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2010 року.

Також, відповідач надіслав до суду касаційної інстанції клопотання про заміну Ізюмської ОДПІ Харківської області її правонаступником - Ізюмської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області, що підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів» та довідкою серії АА № 716843від 06 червня 2013 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

За таких обставин, колегія суддів ухвалила замінити Ізюмську ОДПІ Харківської області її правонаступником - Ізюмської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

У червні 2009 року ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» подало до органу державної податкової служби уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку па додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (до декларації з податку на додану вартість (скороченої)) за липень 2008 року (арк. справи 40-41) та за серпень 2008 року (арк. справи 31-32), відповідно до яких товариством було зменшено податковий кредит на загальну суму 19963,00 грн., у тому числі: за липень 2008 року - 5523 грн., за серпень 2008 року - 14440,00 грн. Внаслідок проведених уточнень збільшено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню в особовому рахунку та залишається в розпорядженні платника податку для цільового використання, на загальну суму 19963,00 грн., у тому числі: за липень 2008 року - 5523 грн., за серпень 2008 року - 14440,00 грн.

Ізюмська ОДПІ Харківської області провела камеральну перевірку уточнюючих податкових розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість до декларації з податку на додану вартість (скороченої) за липень 2008 року та серпень 2008 року ТОВ «Ізюмське звірогосподарство», за результатами якої був складений акт від 27 липня 2009 року № 1225/1520/22663149.

За висновками акту перевірки позивачем були порушені вимоги пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим збільшена за рахунок подання уточнюючих розрахунків сума податку на додану вартість у розмірі 19963,00 грн., не перерахована на спец рахунок, вважається використаною не за цільовим призначенням та підлягає стягненню до державного бюджету.

10 серпня 2009 року Ізюмська ОДПІ Харківської області на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000271520/0, яким на підставі абзацу «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» суму штрафних (фінансових) санкцій за платежем: податок на додану вартість у розмірі 19963,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а органом державної податкової служби було прийняте податкове повідомлення-рішення від 04 вересня 2009 року № 0000271520/1 на аналогічну суму штрафних (фінансових) санкцій.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у періодах, за які були подані уточнюючі розрахунки, ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» здійснювало свою діяльність згідно з пунктом 11.26 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», з огляду на що зобов'язане було перерахувати до бюджету кошти, які до 01 березня 2009 року не були перераховані на спец рахунок (незалежно від причин).

Однак погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Абзацами 2, 3 пункту 11.21 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва. Порядок нарахування і використання зазначених коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до 01 січня 2009 року зупинити дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Для новостворених сільськогосподарських товаровиробників різних форм власності питома вага сільськогосподарської продукції в загальній сумі валового доходу підприємства в поточному році визначається за даними звітного періоду. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно положень абзаців 1, 2 пункту 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подають її до органів державної податкової служби. Одночасно з декларацією з податку на додану вартість за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум податку на додану вартість за попередній звітний період, форма та зміст якої визначається Державною податковою адміністрацією за погодженням із Міністерством аграрної політики. Залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.

За приписами пункту 5 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), кошти, перераховані сільськогосподарськими товаровиробниками на окремий рахунок, використовуються ними для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання кошти стягуються до державного бюджету в безспірному порядку. Залишок коштів на окремому рахунку в кінці року вилученню до бюджету не підлягає і використовується сільськогосподарськими товаровиробниками на зазначені цілі в наступному році, а починаючи з 1 березня року, що настає за роком, в якому Верховна Рада України ратифікує протокол про приєднання України до Світової організації торгівлі, перераховується до державного бюджету. Спрямуванню до державного бюджету підлягають також кошти, які у період до 1 березня року, що настає за роком, в якому Верховна Рада України ратифікує протокол про приєднання України до Світової організації торгівлі, не були перераховані на окремий рахунок (незалежно від причини).

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, підставою для притягнення сільськогосподарського товаровиробника до відповідальності, передбаченої цим Порядком у вигляді безспірного стягнення до державного бюджету, є неперерахування на окремий рахунок коштів (різниці між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарським товаровиробником від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ним постачальникам) та нецільове використання таких коштів.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів вказує, що наслідком неперерахування на окремий рахунок додану вартість, який залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства для цільового використання, або нецільового використання таких коштів, є саме стягнення таких коштів до державного бюджету шляхом їх визначення податковим органом сільськогосподарському товаровиробнику до стягнення у рішенні.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оспорювані податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу штрафних (фінансових) санкцій за платежем: податок на додану вартість є неправомірними та підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З урахуванням вищевикладеного, а також зважаючи на те, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2010 року і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 221, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізюмське звірогосподарство» задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області від 10 серпня 2009 року № 0000271520/0 та від 04 вересня 2009 року № 0000271520/1.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна