Ухвала суду № 36474758, 18.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2013 року м. Київ К/9991/39155/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Дочірнього підприємства «Автотрейдінг -Вінниця»

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15.03.2011 р.

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.05.2011 р.

у справі №2а/0270/287/11

за позовом Дочірнього підприємства «Автотрейдінг -Вінниця»

до Державної податкової інспекції у м. Вінниці

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Дочірнє підприємство «Автотрейдінг -Вінниця» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.03.2011 р., залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.05.2011 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 31.12.2009 р., про що складено акт від 27.05.2010 р. №196/2310/31983209, яким встановлено порушення позивачем п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5, п.п. 8.1.2 п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 4.5 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3., п.п. 7.4.1 п. 7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.06.2010 р. № 0001702300/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 9 157,00 грн., у тому числі 557,00 грн. за основним платежем та 8 600,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та від 11.06.2010 р. № 0001712300/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 67 158,00 грн., у тому числі 44 772,00 грн. за основним платежем та 22 386,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного узгодження податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.08.2010 р. №0001702300/1, №0001712300/1, від 13.10.2010 р. №0001702300/2, №0001712300/2, від 05.01.2010 р. №0001702300/3, №0001712300/3, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Підставою виникнення спірних правовідносин слугувала неправомірність включення позивачем до складу валових витрат вартості наданих рекламно-інформаційних послуг, коригування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та формування податкового кредиту.

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом зроблено висновок про заниження позивачем у ІV кварталі 2008 р. скоригованого валового доходу у розмірі 2 228,00 грн.; завищення валових витрат з реклами по послугах, які включені до складу «Інші витрати» (рядок 04.13 Декларації) на суму 55 262,00 грн. та завищення податкового кредиту сформованого за рахунок операцій пов'язаних із здійсненням витрат подвійного призначення - на рекламно-інформаційні послуги отримані від ТОВ «Медіа Дім «РІА», ТОВ «ЕМ ДІ СІ» та ТОВ «Регіна ЛТД», на які не надано документів, що підтверджують їх зв'язок з господарською діяльністю позивача у сумі 11 053,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Медіа Дім «РІА», ТОВ «Регіна ЛТД» та ТОВ «ЕМ ДІ СІ» були укладені договори про надання послуг, за результатом виконання яких позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит.

Надаючи оцінку документам, що містяться в матеріалах справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що зі змісту актів виконаних робіт, які є ідентичними за змістом та складені про те, що виконавцями були надані рекламно-інформаційні послуги, неможливо встановити обсяг та кількість отриманих господарських операцій, зміст цих документів не підтверджує зв'язок з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункт 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону встановлює, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Витрати на рекламно-інформаційні послуги (посередницькі) є витратами, спрямованими на підготовку, організацію, ведення виробництва, продаж продукції (робіт, послуг), що відносить їх до вказаного п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У той же час, слід враховувати, що витрати на рекламно-інформаційні послуги (посередницькі) відносяться до витрат подвійного призначення, для яких п. 5.4 ст. 5Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено особливий порядок податкового обліку.

Зокрема, абз. першим п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку (зокрема, послуги по розміщенню продукції в місцях продажу, послуги з очищення, фасування, оперативного поповнення обсягів товарів на стелажах, розміщення інформації про товар тощо). При цьому п.п. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону встановлено, що не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону.

Отже, витрати на рекламно-інформаційні послуги відображаються у складі валових витрат лише у разі , якщо вони відповідають витратам на передпродажні та рекламні заходи, які зазначені в п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону. При цьому відповідно до вказаного підпункту Закону підприємство має право включити до складу валових витрат рекламно-інформаційні послуги стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) таким платником. Тобто, визначальною підставою віднесення даних витрат до складу валових витрат є їх безпосереднє використання у господарській діяльності підприємства.

Дана вимога про необхідність використання валових витрат у господарській діяльності узгоджується із тим, що, як зазначалось вище, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат з урахуванням обмежень, установлених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

До таких обмежень п. 5.35.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема, віднесено включення до валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно п.п. 5.3.9 витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, як вбачається із аналізу наведених правових положень, визначальними ознаками для віднесення сум витрат до складу валових є, зокрема, їх використання у господарській діяльності платника податку та наявність відповідних підтверджуючих розрахункових, платіжних чи інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо неправомірності віднесення позивачем до складу валових витрат витрат понесених у результаті господарських операцій із ТОВ «Медіа Дім «РІА», ТОВ «ЕМ ДІ СІ» та ТОВ «Регіна ЛТД» та формування на їх підставі податкового кредиту, з огляду на те, що вказані господарські операції не підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Щодо правомірності включення позивачем до складу валових витрат витрат у сумі 11 411,00 грн. на організацію та проведення прийомів, презентацій, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків та сувенірів, що в подальшому слугувало підставою для збільшення податкового кредиту, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач придбавав товари для безоплатної роздачі їх під час проведення презентацій і свят, що підтверджується наказами по підприємству, при цьому, позивач не відносив до складу валових витрат у складі скоригованих валових витрат вартість придбання цих товарів, до складу податкового кредиту віднесено податок на додану вартість, сплачений в ціні придбання цих товарів у повному обсязі.

Підпунктом 5.3.12 п.5.3 ст.5 Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат платника податку не включаються витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям), визначеним п.7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються п.п.5.4.4 п.5.4 ст.5 цього Закону.

У відповідності до п.п.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються таким платником податку.

Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

Таким чином, витрати на проведення презентацій та свят (у тому числі придбання сувенірної та рекламної продукції, яке підприємство закуповувало на підставі наказів по підприємству в рамках проведення таких презентацій та свят для безоплатної роздачі) має бути лімітоване двома відсотками від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» до податкового кредиту відносяться суми ПДВ нараховані (сплачені) у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку. Тобто, до складу податкового кредиту включаються суми ПДВ у частині товарів (робіт, послуг), що використовуються у господарській діяльності підприємства.

При визначені правильності формування податкового кредиту по придбаних товарах, які безоплатно роздаються з рекламними цілями ДПІ у м. Вінниці правомірно прийнято до уваги Лист ДПА України від 13.06.2005 р №5436/6/15-2315 з питань формування податкового кредиту по придбаних товарах.

Що стосується посилань скаржника на правомірність коригування податкових зобов'язань підприємством у бік зменшення на суму 130 938,00 грн. у зв'язку із поверненням товару покупцям та самостійним виправленням помилок, то вони обґрунтовано не взяті до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки відповідно до п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Зокрема, п.п.4.5.1 п. 4.5 ст.4 вказаного Закону визначає, що якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів (послуг).

Відповідно до п.10.3 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», правила податкового обліку встановлюються центральним органом державної податкової служби України. Правила здійснення коригування в частині, що стосується виписки розрахунку коригування до раніше виписаної податкової накладної, і відображення таких операцій в податковому обліку міститься в документах, затверджених Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №165 «Про затвердження форм податкової накладної та порядку її заповнення» (далі - Наказ №165).

Розрахунок коригування до податкової накладної, встановлений додатком №2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом №165 передбачає, зокрема, наявність такого обов'язкового реквізиту як підпис покупця, який свідчить про отримання покупцем розрахунку коригування та його зобов'язання включаючи суми коригування до книги обліку придбання з відповідним зменшенням сум податкового кредиту.

Натомість, позивачем порушено правила здійснення коригування в частині, що стосується виписки розрахунку коригування до раніше виписаної податкової накладної, які містяться в документах, затверджених Наказом № 165. А саме, у розрахунку коригування відсутній підпис посадової особи підприємства - покупця, який зобов'язується зменшити суму податкового кредиту на підставі такого розрахунку та дата отримання покупцем такого розрахунку коригувань. Результати коригування враховані підприємством в загальній сумі податкових зобов'язань, зазначених у ряд.9 Декларації.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень та наявності підстав для відмови у задоволені позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Автотрейдінг -Вінниця» залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15.03.2011 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.05.2011 р. у справі №2а/0270/287/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.