Постанова № 36474642, 25.12.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 грудня 2013 року № 826/17172/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства «Фанери та плити»до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Головного управління Міністерства доходів і зборів України в місті Києвіпровизнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0005282220 та № 0005292220 від 17.10.2013

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Фанери та плити» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києва про визнання недійсними та скасування № 0005282220 від 17.10.2013 та № 0005292220 від 17.10.2013.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

Позивачу було нараховано податкові зобов'язання за результатами позапланової документальної невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах, у тому числі, з ТОВ «Авеста Трейд». Підставою для нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток є встановлення податковим органом відсутності реальності проведених господарських операцій придбання та реалізації товарів, робіт, послуг у підприємств-постачальників за період 01.01.2011 по 31.12.2012 з урахуванням її виду, обсягу, якості та розрахунків.

Позивач, не погоджуючись з такими висновками податкового органу, зазначає, що у період, який перевірявся податковим органом, мав фінансово - господарські відносини з ТОВ «Авеста Трейд» за договором поставки «С» № 6 від 10.01.2011, який за твердженням позивача мав реальний характер, та за яким було поставлено товар використаний ним у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.

У судовому засіданні 16.12.2013 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, у судовому засідання 09.12.2013 надав письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях, аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки № 801/26-53-22-01-21/00274690 від 26.09.2013 інших доводів, крім зазначених у вказаному акті перевірки представником відповідача не наведено.

У судовому засіданні 16.12.2013 представники сторін не заперечували проти розгляду справи в порядку письмового провадження.

З урахуванням наведеного керуючись статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд, заслухавши у судовому засіданні представників позивача та відповідача ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Підчас судового розгляду справи, суд,

В С Т А Н О В И В:

В період з 13.09.2013 по 19.09.2013 Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби на підставі наказу № 568 від 13.09.2013 проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Приватного акціонерного товариства «Фанери та плити» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ГСМ_Тезсервіс», ТОВ «Йонассен Експрес», ТОВ «Техностандарт ЛТД», ТОВ «Центр ОСП», ТОВ «ЛіссТрейд», ПП «Герасименко і Партнери», ТОВ «ТМС Лімітед», ТОВ «Арсана», ТОВ «Екнон ЛТД», ТОВ «Перший Фінансовий Взвод», ТОВ «Компанія РВК», ТОВ «Вертикаль-ЛТД», ТОВ «Авеста Трейд», ТОВ «Века Груп», МПП «К.В.Ком», ПП «КТМ Груп», ПП «Система», ТОВ «Консалтингова група «Стратегії і Технології» та ТОВ «Транс Централ».

За результатами перевірки складено акт № 801/26-53-22-01-21/00274690 від 26.09.2013, яким встановлено порушення пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 416 645,00 грн., та пунктів 198.2, 198.3, 198,6 статті 198, пунктів 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого, занижено податок на додану вартість на загальну суму 355 258,00 грн.

До такого висновку податковий орган дійшов виходячи з наступного.

ПРАТ «Фанери та плити» мало фінансово - господарські взаємовідносини з ТОВ «Авеста Трейд» за період 3-4 квартал 2010 року - 2011 рік за рахунок яких було сформовано податковий кредит.

До ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у місті Києві надійшов акт ДПІ у Святошинському районі міста Києва ДПС № 248/22-509/34295994 від 27.05.2013 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Авеста Трейд» (код ЄДРПОУ 34295994) з питань своєчасності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 31.12.2012» відповідно до якого встановлено, що стан платника "11" - припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті), та не підтверджено реальність проведених господарських операцій придбання та реалізації товарів, робіт, послуг у підприємств-постачальників за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків, при цьому відповідно до листа підприємства № 438 від 30.08.2013 та БД «Податковий блок» взаємовідносин з іншими контрагентами не встановлено.

За результатами перевірки складено акт № 801/26-53-22-01-21/00274690 від 26.09.2013 на підставі якого прийняті податкові повідомлення - рішення № 0005282220 від 17.10.2013 яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 416 646,00 грн. у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 1,00 грн. та № 0005292220 від 17.10.2013 яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 417 356,00 грн. у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 62 098,00 грн.

07.10.2013 Приватним акціонерним товариством «Фанери та Плити» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби були подані заперечення № 536 від 04.10.2012 на акт № 801/26-53-22-01-21/00274690 від 26.09.2013.

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби за результатами розгляду заперечень № 536 від 04.10.2013 складено лист № 7070/26-53-22-01-11 від 14.10.2013 "Відповідь на заперечення", яким повідомлено про те, що висновки акту № 801/26-53-22-01-21/00274690 від 26.09.2013 залишено без змін.

Приватне акціонерне товариство «Фанери та Плити» не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями № 0005282220 від 17.10.2013 та № 0005292220 від 17.10.2013, вважаючи їх незаконними та такими, що підлягають скасуванню звернулось з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України принципами адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

При розгляді справи судом було перевірено чи мали операції між позивачем та ТОВ «Авеста Трейд» реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем отриманих товарів.

При цьому, суд виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції. Також, судом було зобов'язано позивача та відповідача надати всі наявні докази на обґрунтування їх правових позицій.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що позивач, у період, який перевірявся податковим органом, мав правовідносини з ТОВ «Авеста Трейд» за договором поставки «С» № 6 від 10.01.2011 згідно якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити фанеру сировину за цінами, згідно специфікації, діючої на підприємстві на день поставки, та дрова технологічні за конкретною ціною.

Факт здійснення поставок ТОВ «Авеста Трейд» за договором «С» № 6 від 10.01.2011 підтверджується наявними в матеріалах справи копіями зазначеного договору, накладними, податковими накладними та видатковими накладними

На підтвердження факту здійснення оплати ТОВ «Авеста Трейд» за поставлений товар, позивачем надано суду банківські виписки.

В подальшому отриманий товар від ТОВ «Авеста Трейд» був використаний позивачем у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку при взаємовідносинах з ТОВ «Авеста Трейд» за договором купівлі-продажу продукції № 5 від 10.01.2011 що підтверджується наявними в матеріалах справи копією зазначеного договору, складеними до них товарними накладними, видатковими накладними та податковими накладними, а здійснення розрахунку з позивачем за поставлені товари виписками по рахунку.

Відповідачем доказів, які б спростовували пояснення позивача та наданні ним докази суду не надано. Зокрема, відповідачем не надано доказів того, ТОВ «Авеста Трейд» не відобразило у своїх податкових звітностях операції з позивачем, а також, що ними не було сплачено податок на додану вартість з вказаних операцій. Відтак, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Авеста Трейд».

Посилання відповідача на акт № 248/22-509/34295994 від 27.05.2013 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Авеста Трейд» (код ЄДРПОУ 34295994) з питань своєчасності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 31.12.2012» не приймаються судом до уваги з огляду на те, що як було зазначено позивачем та підтверджується вказаним в зазначену акті станом платника податку ТОВ «Авеста Трейд»: "11" - припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті), перевірку зазначеного підприємства було проведено податковим органом за відсутності на те правових підстав, а також встановлено відсутність підприємства за місцезнаходженням вже після його ліквідації, як юридичної особи.

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у редакції чинній на момент перевірки, валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті. До таких обмежень, згідно з підпунктом 5.3.1 вказаного Закону, віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та відповідно до підпункту 5.3.9 -витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, крім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 цього Закону встановлено, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги). У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту.

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Реальність та товарність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Авеста Трейд» в ході судового розгляду справи судом було встановлено, з огляду на що суд дійшов висновку про те, що у позивача було право на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по правовідносинам з зазначеним контрагентами.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки для отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Частиною третьою зазначеної статті встановлено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167,Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києва № 0005282220 від 17.10.2013, та № 0005292220 від 17.10.2013.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 458,80 грн. (чотириста п'ятдесят вісімі грн. 80 коп.) на користь Приватного акціонерного товариства «Фанери та плити» із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києва за рахунок бюджетних асигнувань.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов