Постанова № 36471529, 11.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2013 р. Справа№ 911/2841/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Куксова В.В.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Марчуку О.Л.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність №899 від 08.07.2013 року;

від відповідача: Науменко А.В., довіреність №03-02/3 від 02.01.2013 року;

розглянувши матеріали апеляційної скарги

товариства з додатковою відповідальістю «Страхова компанія «Провіта»

на рішення господарського суду Київської області від 26.09.2013 року

у справі №911/2841/13 (суддя Лилак Т.Д.)

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до товариства з додатковою відповідальістю «Страхова компанія «Провіта»

про стягнення 45 390,56 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 26.09.2013 року у справі №911/2841/13 позов задоволено частково. Вирішено стягнути з ТДВ «Страхова компанія «Провіта» на користь ФОП ОСОБА_4 39 000 грн. основного боргу, 5 200 грн. неустойки, 491,56 грн. 3% річних, 1 631,03 грн. судового збору, 406,02 грн. судових витрат пов'язаних з розглядом справи. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 26.09.2013 року у справі №911/2841/13 в частині стягнення з ТДВ «Страхова компанія «Провіта» 39 000 грн. основного боргу, 5 200 грн. неустойки, 491,56 грн. 3% річних та прийняти нове рішення, яким зменшити суму основного боргу до 28 599,98 грн. та у задоволенні неустойки та 3% річних відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2013 року у справі №911/2841/13 прийнято апеляційну скаргу ТДВ «Страхова компанія «Провіта» до провадження та призначено її до розгляду на 20.11.2013 року за участю уповноважених представників сторін.

31.10.2013 року до Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив, в якому останній просить апеляційну скаргу ТДВ «Страхова компанія «Провіта» залишити без задоволення.

Представник позивача у судовому засіданні 11.12.2013 року надав пояснення, якими заперечив проти доводів викладених в скарзі та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні 11.12.2013 року надав пояснення, якими підтримали доводи викладені в скарзі і просили апеляційну скаргу задовольнити.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 24.05.2012 року між ФОП ОСОБА_4 (далі - орендодавець) та ТДВ «Страхова компанія «Провіта» (далі - орендар) було укладено договір оренди приміщення (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею, що орендується 54,9 кв. м. (п. 1.1. та 1.1.1. договору).

Пунктом 3.1. договору сторонами передбачено, що термін оренди складає 1 рік з моменту прийняття приміщення, що орендується, за актом приймання - передачі.

Даний договір може бути розірваний за згодою сторін або у випадках, передбачених даним договором або чинним законодавством України (п. 9.1. договору).

Крім того, відповідно до п. 9.2. договору сторонами передбачено, що орендар має право достроково розірвати договір, попередивши орендодавця в термін 20 днів до передбачуваної дати припинення дії цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідач листом №1-1/15020 від 13.04.2013 року звернувся до позивача, в якому повідомив про розірвання договору з 07.05.2013 року.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав вважати, що договір від 24.05.2012 року розірваний з ініціативи відповідача.

Відповідно до п. 7.1. договору сторонами передбачено, що після закінчення терміну оренди орендар зобов'язаний передати орендодавцю приміщення, що орендується, протягом 3 днів з моменту закінчення терміну оренди за актом передачі - приймання.

Проте, всупереч зазначеному, відповідач орендоване приміщення по акту приймання-передачі не повернув та доказів звільнення приміщення суду не надав.

Згідно з ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 4.1. договору розмір орендної плати становить 13 000,00 грн. на місяць, що в еквіваленті відповідає 1 626,50 доларам 50 центам США за офіційним курсом НБУ на 24.05.2012 року. Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця наперед не пізніше 5 числа кожного поточного місяця.

Згідно з п. 4.3. договору орендний платіж сплачується за фактичний строк, упродовж якого орендар мав право та можливість користуватися приміщенням, зазначеним у п. 1. даного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, всупереч зазначеному, продовжуючи користуватися орендованим приміщенням після розірвання договору з порушенням п. 7.1. щодо передачі майна за актом передачі - приймання, у відповідача виникла заборгованість щодо сплати орендних платежів за користування приміщенням за період з березня по травень 2013 року у розмірі 39 000,00 грн., що вірно враховано судом першої інстанції у своїх висновках щодо задоволення позовних вимог у вказані частині.

Щодо заявлених вимог про стягнення неустойки в розмірі 5 200,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 785 Цивільного кодексу України (яка регулює обов'язки наймача у разі припинення договору найму) у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Проте, всупереч зазначеному та як встановлено судом першої інстанції, відповідач орендоване приміщення в порядку та в строк передбачений п. 7.1. договору повернуто не було.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 5 200,00 грн. неустойки.

Щодо заявлених вимог про стягнення пені в розмірі 1 225,91 грн. та 3% річних в розмірі 491,56 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Можливість забезпечення зобов'язання неустойкою передбачено частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (п.1). Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (п.2).

Враховуючи зазначене вище, оскільки сторонами не встановлено у договорі відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді пені та враховуючи прострочення відповідачем грошового зобов'язання, колегія суддів дійшла висновку про правомірність відмови у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 225,91 та задоволенні 3 % річних у розмірі 491,56 грн. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено вказані розрахунки 3% річних, здійснені місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.

Щодо заявлених вимог про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 225,91 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Однак, умовами укладеного між сторонами договором оренди не передбачено нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, крім того як вірно зазначено судом першої інстанції для визначення їх розміру застосовано подвійну облікову ставку Національного банку України, як то передбачено ст. 1048 Цивільного кодексу України.

При цьому слід зазначити, що нарахування заборгованості здійснено на підставі ст. 1048 Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини по договору позики, а отже у суду відсутні підстави її застосування до правовідносин по договору оренди у даній справі.

Аналогічна правова позиція, як вірно зазначено судом першої інстанції, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.12.2010 року у справі №9/67-38.

Згідно з ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Позивачем в суді першої інстанції було подано заяву про уточнення позовних вимог відповідно до якої останній просив суд включити до складу судових витрат затрати пов'язані із забезпеченням явки до суду його представника та на підтвердження цієї вимоги позивачем було надано відповідні докази.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки витрати позивача із забезпеченням явки до суду його представника є судовими витратами, пов'язаними з розглядом справи у розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо доводів апелянта неправомірності стягнення орендної плати з 07.05.2013 року по 06.06.2013 року, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 4.3 договору орендний платіж сплачується за фактичний строк, упродовж якого орендар мав право та можливість користуватися приміщенням, зазначеним у п. 1 даного договору.

Відповідно до п. 5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» з урахуванням положень ст. ст. 653, 795 Цивільного кодексу України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач об'єкт оренди позивачу не передав як то передбачено п. 7.1. договору, доказів на підтвердження своїх доводів не суду апеляційної інстанції не надав.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду Київської області від 26.09.2013 року у справі №911/2841/13 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню. У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» на рішення господарського суду Київської області від 26.09.2013 року у справі №911/2841/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 26.09.2013 року у справі №911/2841/13 залишити без змін.

3. Справу №911/2841/13 повернути до господарського суду Київської області.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді В.В. Куксов

А.Г. Майданевич