Ухвала суду № 36470734, 12.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/19715/11

№ К/9991/19715/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь-Інвест»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.12.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011

у справі № 2-а-9565/10/1070 Київського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь-Інвест»

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (ОДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23.12.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ «Сталь-Інвест» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01.03.2010 Бориспільською ОДПІ Київської області проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 19.08.2002 по 30.09.2009, валютного та іншого законодавства за період з 19.08.2002 по 30.09.2009.

Фактичною підставою для збільшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, донарахування податкового зобов`язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності якого виник спір, став висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 01.03.2010 № 146/23-2/31885089, про порушення позивачем підпункту 7.7.2 пункту 7.7, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 та пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: заниження податку на додану вартість на загальну суму 56817,00 грн. та завищення значення рядка 26 декларації з податку на додану вартість за вересень 2009 року на 52290,00 грн.; не декларування податку на додану вартість у сумі 534111,00 грн., що підлягає бюджетному відшкодуванню, в розмірі від'ємного значення чистої суми податкових зобов'язань, що залишилось непогашеним у наступних звітних періодах та яке за результатами перевірки підтверджене до відшкодування шляхом зарахування в рахунок сум податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних періодів.

За наслідками перевірки та процедури апеляційного узгодження прийняті податкові повідомлення-рішення від 13.03.3010 № 0010972320/0, від 18.05.2010 № 0010972320/1, від 13.07.2010 № 0010972320/2, від 09.11.2010 № 0010972320/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 85225,50 грн. (у тому числі, за основним платежем - 56817,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 28408,50 грн.), а також податкові повідомлення-рішення від 13.03.3010 № 0010982320/0, від 18.05.2010 №0010982320/1, від 13.07.2010 № 0010982320/2, від 09.11.2010 № 0010982320/3 про збільшення в податковому обліку ТОВ «Сталь-Інвест» за вересень 2009 року задекларованої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 534111,00 грн.

У судовому процесі встановлено, що рішенням № 549 від 20.02.2002 виконком Бориспільської міської ради надав дозвіл ТОВ «Сталь-Інвест» на проведення проектно-вишукувальних робіт, складання проектно-кошторисної документації та на будівництво виробничо-складського комплексу по виробництву метало-черепиці та профільного листа в районі переїзду на 35-й км траси Київ-Харків та вул. Київський шлях в м. Бориспіль. Товариство придбало комплекс послуг з виготовлення проектної документації, проведення експертизи проекту та отримання технічних умов на будівництво виробничо-складського комплексу, а нарахований в ціні послуг ПДВ в загальній сумі 41329,12 грн. включило в податковому обліку до податкового кредиту. Ці послуги фактично не були використані позивачем у господарській діяльності у зв'язку з прийнятим рішенням про використання земельної ділянки, наданої для спорудження виробничо-складського комплексу, для будівництва офісно-розважального центру з торговельними приміщеннями, відповідно до якого рішенням Бориспільської міської ради від 03.11.2005 № 2616-ХХХ-ІУ було змінено цільове призначення цієї ділянки з наданням її в оренду позивачу строком на 25 років.

Відповідно до пункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР (у редакції Закону України від 30.11.2006 № 398-V) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також, а також чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватись в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні) активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (підпункту7.4.2 пункту 7.4 статті 7).

Суд дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки використання ТОВ «Сталь-Інвест» придбаних ним послуг з виготовлення проектної документації, експертизи проекту та технічних умов виробничо-складського комплексу стало неможливим, товариство не мало права декларувати 41329,12 грн. в рядку 26 податкової декларації, зокрема за квітень 2007 року, поданій до ДПІ 20.05.2007.

Між позивачем (замовник) та ТОВ «БрендЕйд» (виконавець) був укладений договір від 26.02.2007 № BAID/CI/260207, на виконання умов якого виконавець прийняв на себе зобов'язання розробити для замовника словесний знак (ім'я) нового бренда для торгівельно-розважального центра та провести патентний пошук на предмет незайнятості цього знака.

Згідно з договором № 32 від 08.02.2007, укладеним між позивачем та ТОВ «Реал Істейт Солюшинз», це товариства зобов'язувалось надати позивачу послуги з комплексного управління проектом будівництва торгово-розважального центру.

Відповідно до підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту)

Частинами 2,3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведенні облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської одиниці; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані під час перевірки позивачем акти прийому-передачі послуг від 11.05.2007 № РН-0000028 про надання консультаційних послуг з розробки імені бренда вартістю 26316,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 4368,00 грн.) та від 24.12.2007 № РН-0000080 про розробку логотипа вартістю 24480,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 4080,00 грн.); акти передачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.03.2007, від 30.06.2007 та від 31.08.2007 про надання послуг на стадії відбору організації для виконання і організації робіт, визначення і аналізу можливих ризиків при здійсненні будівництва на загальну суму 508059,30 грн., в тому числі ПДВ - 84676,55 грн. (а.с. 145-146, 150-152, т.1) не відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки містять лише вартісну характеристику наданих послу (робіт) та не розкривають змісту самих послуг, їх переліку та обсягу.

Оцінка цих доказів судом зроблена з дотриманням правил ст. 86 КАС України, а висновок щодо безпідставного включення позивачем на підставі зазначених актів в податковому обліку з податку на додану вартість до податкового кредиту сум ПДВ, нарахованих у зв'язку з придбанням послуг у вказаних постачальників, відповідає встановленим у справі обставинам і правильному застосуванню норми абзацу першого підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Відповідно до підпункту «а» підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з підпунктом 7.7.3 цього пункту у зменшення податкових зобов'язань з цього податку у наступних податкових періодах.

Суди попередніх інстанцій правильно застосували цю норму і дійшли правильного висновку, що з огляду на прийняття ДПІ податкового повідомлення-рішення від 09.11.2010 № 0010982320/3 на підставі підпункту «а» підпункту 7.7.7 пункту 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, позивач вважається таким, що добровільно відмовляється від отримання бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 534111,00 грн. на банківський рахунок із зарахуванням цієї суми в рахунок податкових зобов'язань наступних зв'язних періодів.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь-Інвест» залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: Н.Є. Блажівська М.В. Сірош