Ухвала суду № 36470710, 11.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/21307/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.,за участю представників позивача:Кулик В.І., Древаль Л.Л.,відповідача-1: відповідача-2:не з'явився, Шкодича Ю.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Контрольно-адміністративний центр» Київської обласної спілки споживчих товариств

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012

у справі № 2а-3785/11/2670

за позовом Дочірнього підприємства «Контрольно-адміністративний центр» Київської обласної спілки споживчих товариств

до Державної податкової адміністрації у Київській області, Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва,

про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012, відмовлено у задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства «Контрольно-адміністративний центр» Київської обласної спілки споживчих товариств (надалі - позивач, ДП «Контрольно-адміністративний центр») до Державної податкової адміністрації у Київській області (надалі - відповідач-1) та Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (надалі - відповідач-2) про визнання протиправними дій відповідача-2 щодо непроведення у картці особового рахунку з податку на прибуток уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань за 2008 рік, 2009 рік, І квартал 2010 року; про зобов'язання ДПІ у Печерському районі м. Києва провести уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на прибуток за 2008 рік, 2009 рік, І квартал 2010 року; про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача-1 від 26.10.2010 № 0000373810/0, від 10.01.2011 № 00001380/2; про скасування податкових повідомлень-рішень № 000001380/1, № 000001380/3, якщо такі було винесено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 і задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач-1 письмових заперечень не надав, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Відповідач-2 в письмових запереченнях на касаційну скаргу просить суд залишити спірні судові рішення без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Державною податковою адміністрацією у Київській області було проведено виїзну планову документальну перевірку ДП «Контрольно-адміністративний центр» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010, за результатами якої складено акт від 29.09.2010 № 20/38-111/31750611.

На підставі висновків акта перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 26.10.2010 № 0000373810/0, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 34 204,29 грн., в тому числі: за основним платежем - 22 802,85 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 11 401,44 грн.

Рішенням Державної податкової адміністрації у Київській області від 29.12.2010 № 2761/10/25-017/322-1321, за результатами розгляду первинної скарги від 04.11.2010 № 86, частково скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.10.2010 № 0000373810/0.

Позивачем 08.11.2010 було надіслано до Державної податкової адміністрації у Київській області уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань № 87 у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за 2007 рік, 2008 рік, 2009 рік, 2010 рік.

Відповідачем-1 вказані уточнюючі розрахунки за 2007-2010 роки прийнято не було внаслідок подання їх після проведення перевірки.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п.17.2 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 № 2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний: або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Оскільки уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на прибуток позивачем було подано 08.11.2010, тобто після проведення перевірки, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з урахуванням положень п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», про правомірність відмови відповідача-1 у прийнятті таких уточнюючих розрахунків та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ч. 2 п. 3.4 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.10.2010 № 985, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість зменшується, то до платника податків направляється податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, якому присвоюється номер та вноситься до відповідного реєстру податкових повідомлень-рішень.

Згідно п. 5.3 вказаного Порядку податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, податкове повідомлення-рішення від 10.01.2011 № 0000013810/2, складене та надіслане на підставі ч.2 п. 3.4 зазначеного Порядку, вважається відкликаним відповідно до п. 5.3 цього ж Порядку. Відтак, суд першої інстанції, з чим правомірно погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги в частині скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення не підлягають задоволенню.

Окрім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що вимоги щодо скасування податкових повідомлень-рішень № 000001380/1 та № 000001380/3 не підлягають задоволенню з огляду на те, що вказані рішення суб'єктом владних повноважень взагалі не виносились та позивачу не надсилались.

Щодо правильності зменшення позивачеві розміру валових витрат та, як наслідок, донарахування податку на прибуток, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Нормою абзацу четвертого пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищезгаданого Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, виходячи з наведених положень Закону, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем до складу валових витрат внесено витрати, пов'язані із сплатою податку на землю, в розмірі 85 211,41 грн.

Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка (ч. 1 ст. 206 Земельного кодексу України).

Тотожний зміст мають приписи статей 2 та 5 Закону України від 03.07.1992 № 2535-XII «Про плату за землю» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Крім того, відповідно до ст. 2 наведеного Закону плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

В силу приписів статті 13 названого Закону підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Водночас, документів, які б підтверджували наявність у позивача права власності на землю або права постійного користування землею, договорів оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, позивачем суду не надано.

Відповідно до листа Макарівського районного відділу Київської обласної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» від 12.11.2010 № 1123 станом на час перевірки записів щодо державної реєстрації державних актів на право постійного користування земельною ділянкою, державної реєстрації договорів оренди землі, реєстрації правовстановлюючих документів на земельні ділянки за ДП «Контрольно-адміністративний центр» не встановлено.

З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили позивачеві у задоволенні позовних вимог, що доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Контрольно-адміністративний центр» Київської обласної спілки споживчих товариств залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 у справі № 2а-3785/11/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна