Ухвала суду № 36470199, 16.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/76709/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача не з'явивсявід відповідачаМаісурадзе З.А.прокурорне з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012

у справі № 2а/1570/3629/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Інтернаціональні телекомунікації»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими

платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби

за участю прокуратури Київського району м. Одеси

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональні телекомунікації» звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000411510 від 22.04.2011.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012, адміністративний позов задоволено.

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби подала касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у поданих письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів відповідача заперечує та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін.

У судовому засіданні касаційної інстанції відповідачем заявлено клопотання про заміну відповідача (Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби) його правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Інтернаціональні телекомунікації» з питань достовірності нарахування залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в декларації за грудень 2010 року № 9006555993 від 26.01.2011, за результатами якої складено акт № 146/15-1/30109015/16 від 15.04.2011;

- за висновками вказаної перевірки відповідачем встановлено, що позивачем, в порушення п.п. 1.3. 1.8 ст.1, пп.7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.7.2, 7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по р.26 за період, що перевірявся, жовтень 2010 року - 7586453,00 грн., листопад 2010 року - 11438151,00 грн., грудень 2010 року - 7989872,00 грн., та занижено суму ПДВ за грудень 2010 року на 3571879,00 грн.;

- за наслідками вказаної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000411510 від 22.04.2011, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 3318591,00 грн. (з яких: 2654873,00 грн. - основний платіж та 663718,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Крім цього, судами попередніх інстанцій встановлено, що висновки податкового органу про заниження позивачем суми податкових зобов'язань з ПДВ попередніх звітних періодів ґрунтуються на даних податкових декларацій позивача та зводяться до переліку обставин, встановлених актами попередніх перевірок позивача. При цьому, судами також встановлено, що податкові зобов'язання, донараховані позивачу контролюючим органом на підставі актів попередніх перевірок, є неузгодженими, оскільки відповідні податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем в судовому порядку, а інших обґрунтувань порушення податкового законодавства, допущеного позивачем, контролюючим органом не наведено.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим донарахування позивачу податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій контролюючим органом у зв'язку з відсутністю з боку позивача порушень податкового законодавства. При цьому судами попередніх інстанцій зазначено, що посилання податкового органу на висновки попередніх перевірок податкової звітності позивача за 2010 рік, на підставі яких прийняті відповідні податкові повідомлення-рішення, є безпідставним, оскільки зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржені до суду, а, отже, не узгоджені на момент проведення перевірки позивача та складання акту № 146/15-1/30109015/16 від 15.04.2011. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем висновки про порушення позивачем податкового законодавства зроблені без посилання на первинні документи, на підставі яких позивачем вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, а також на інші докази, які б достовірно підтверджували наявність факту порушення позивачем податкового законодавства.

Суд касаційної інстанції погоджується з наведеними висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Пунктом 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно п.10.2 ст. 10 названого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість» визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 цього Закону).

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів, дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 названого Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах; залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

Крім того, згідно пп.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Судова колегія вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання податкового органу на висновки актів попередніх перевірок позивача, оскільки прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення оскаржені до суду, а отже, є неузгодженими на момент проведення перевірки позивача та складання акту № 146/15-1/30109015/16 від 15.04.2011.

Крім того, судами попередніх інстанцій також обґрунтовано зазначено, що відповідачем висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства зроблено без посилання на первинні документи, на підставі яких позивачем вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, та на інші докази, які б достовірно підтверджували наявність факту порушення.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби) його правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

2. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби залишити без задоволення.

3. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний