Ухвала суду № 36470118, 05.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/21635/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Енерговугілля" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.01.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.03.2011

у справі № 2а-23416/10/0570

за позовом Закритого акціонерного товариства „Енерговугілля"

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення рішення

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство „Енерговугілля" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003812340/0 від 30.09.2010.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26.01.2011 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.03.2011 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.01.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю „Таврія Будпостач", за липень, серпень, жовтень 2008 року та складено акт №1609/23-2/32515954 від 23.09.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003812340/0 від 30.09.2010, яким позивачу визначена сума податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 738643, 50 грн.: основний платіж 492429 грн., штрафні (фінансові) санкції 246214,5 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.3.1. п. 7.3., пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", в частині безпідставного включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за нікчемною угодою, укладеною між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю „Таврія Будпостач", в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на 492429 грн.: у липні 2008 року на суму податку на додану вартість у розмірі 240000 грн., у серпні 2008 року 152429 грн., у жовтні 2008 року 100000 грн.

Актом перевірки встановлено, що згідно листа за №4083/7/23-1 від 08 липня 2010 року Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Запоріжжя стосовно перевірки підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю „Таврія Будпостач", встановлено порушення ч. 5 ст. 203, частин 1,2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених

В акті перевірки також зазначено, що Товариством з обмеженою відповідальністю „Таврія Будпостач" при придбанні та продажу товарів (послуг) товар(послуги) по вказаних правочинах не були передані в порушення статей 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України.

Перевіркою встановлено, що Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Маріуполя було проведено позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю „Таврія Будпостач" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.03.2008 по 31.12.2008, згідно до якої встановлено, що за результатами автоматизованого співставлення даних, задекларованих в деклараціях з податку на додану вартість за березень-грудень 2008 року станом на 08.07.2010 встановлено розбіжності з даними податкового обліку підприємств-контрагентів на загальну суму 5864306,70 грн., на запити щодо надання пояснень та документального підтвердження стосовно встановлених розбіжностей підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю „Таврія Будпостач" підприємством надана відповідь, що первинні документи були втрачені та триває їх відновлення.

На момент перевірки відновлені документи до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя не надані та не надано доказів звернення ТОВ „Таврія Будпостач" до податкового органу з письмовою заявою про втрату документів та їх поновлення.

Крім цього, Державною податковою інспекцією встановлено, що ТОВ „Таврія Будпостач" за юридичною адресою не знаходиться, документів, які підтверджують факт зберігання товарів „Таврія Будпостач" не надано.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи Державною податковою інспекцією доведено порушення у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також доведено недобросовісність позивача як платника податків безтоварний, фіктивний характер здійсненої операції, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди.

Так, п. 1.3 ст. 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

Окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши вказані обставини у сукупності та дослідивши наявні у справі документи, подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах за названим контрагентом, дійшли обґрунтованого висновку, що первинні документи не підтверджують реальність господарських операцій Підприємства з ТОВ „Таврія Будпостач", за вказаних обставин самі по собі податкові накладні не є достатнім свідченням дійсного виконання поставок товару позивачеві.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Енерговугілля" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.01.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.03.2011 у справі № 2а-23416/10/0570 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Енерговугілля" залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.01.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.03.2011 у справі № 2а-23416/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко