Ухвала суду № 36470063, 05.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/12175/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2011

у справі № 2а-5674/10/1870

за позовом Дочірнього підприємства „Завод обважнених бурильних та ведучих

труб"

до Державної податкової інспекції в м. Суми,

Головного управління державного казначейства України у Сумській

області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -

рішення, стягнення суми бюджетної заборгованості з податку на додану

вартість

ВСТАНОВИВ:

Дочірне підприємство „Завод обважнених бурильних та ведучих труб" звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми, Головного управління державного казначейства України у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000812306/0/36481 від 21.05.2010 та стягнути з Державного бюджету України суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за листопад - грудень 2009 року в загальному розмірі 676293, 02 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 25.11.2010 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2011 постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.11.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції Державна податкова інспекція у м. Суми звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача та складено №3857/23-6/30991664 від 14.05.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення №0000812306/0/36481 від 21.05.2010, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за листопад - грудень 2009 року на 676293, 02 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.10.2 ст. 10. пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", внаслідок чого завищено суму бюджетного відшкодування за листопад 2009 року на 379836, 48 грн. та за грудень 2009 року на 296456, 54 грн. відшкодування стало не підтвердження заявленої позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість, оскільки в перевіреному підприємстві по ланцюгу постачання товарів позивачу, не виявлено факту надмірної сплати до бюджету податку на додану вартість, оскільки неможливо провести зустрічну перевірку постачальників товару по ланцюгу постачання у другій та третій ланці ТОВ „Провімакс - Торг", ЗАТ „Укрсплав" та ТОВ „АргоГруп", ТОВ „Денді Мета" та не надання інформації про постачальників ТОВ „Донторгхолдінг".

Відповідачем направлений запит до Костянтинівської ОДПІ та отримано довідки, в яких зазначено, що розбіжностей між відомостями, наданих ДПІ в м. Суми (за результатами перевірки позивача) та ТОВ „Селена-Н" не встановлено, однак зустрічною перевіркою було встановлено, що дане підприємство не є товаровиробником та є посередником, при цьому постачальниками товарів у перевіряємому періоді за листопад 2009 року були ТОВ „Донторгхолдінг" (постачальник у третій ланці) та ТОВ „Денді Мета"(постачальник у другій ланці) та за грудень 2009 року - ТОВ „Провімакс-Торг" (постачальник у другій ланці), ЗАТ „Укрсплав" (постачальник у третій ланці).

Відповідачем також були надіслані запити до ДПІ у Калінінському районі м. Донецька, Костянтинівської ОДПІ, ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька, ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька та отримані відповіді в яких зазначено, що провести зустрічну перевірку немає можливості, у зв'язку з тим, що ТОВ „Провімакс -Торг" - 9 за місцезнаходженням не встановлено, ЗАТ „Укрсплав" внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, ТОВ „Донторгхолдінг", що є посередником товару, не надано інформацію про постачальника товару, ТОВ „Денді Мета" не встановлено за місцем находження.

При цьому згідно даних довідок контрагенти є зареєстрованими платниками податку на додану вартість, з обліку в органах Державної не знімались.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи Державною податковою інспекцією не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого

Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями, позаяк в даному разі виконання контрагентами позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Адже згідно з визначенням, що міститься у п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України „Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (п. 1.3 ст. 1, пп. 7.4.1 - 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Так, п. 1.3 ст. 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що операція по придбанню сировини за договором купівлі-продажу носила реальний характер та виконана сторонами належним чином.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2011 у справі № 2а-5674/10/1870 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2011 у справі № 2а-5674/10/1870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко