Ухвала суду № 36470057, 26.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2013 року м. Київ К-38007/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.09.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 у справі № 2а-22243/10/0570

за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альта строй"

про продовження терміну строку умовного арешту активів, -

В С Т А Н О В И В:

Державна податкова інспекція звернулась до суду з позовом про продовження терміну застосування адміністративного арешту активів Товариства на строк 720 годин (30 діб).

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, Державна податкова інспекція подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.08.2010 при здійсненні працівниками контролюючого органу виходу за юридичною адресою Товариства з метою проведення планової документальної перевірки платника податків на підставі плану - графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання та згідно направлення на перевірку від 30.08.2010 № 1263 посадовими особами Товариства було відмовлено позивачу у наданні документів та допуску для проведення зазначеної перевірки, про що складено Акт відмови від допуску до перевірки від 31.08.2010 №3316/23-2/35098846.

Відмова платника податків від проведення перевірки та для проведення якої, на думку позивача, були законні підстави, стала підставою для застосування умовного адміністративного арешту активів Товариства відповідно до пп. "г" п. 9.1.2 п. 9.1 ст. 9 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-III), про що контролюючим органом було ухвалено рішення від 17.09.2010 №1 0.

Так, згідно пп. "г" пп. 9.1.2 п. 9.1 ст. 9 Закону № 2181-III, арешт активів може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб податкового органу до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів або пов'язані з отриманням інших об'єктів оподаткування, електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку або з використанням карток платіжних систем, ваго касових комплексів, систем та засобів штрихового кодування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що підставою для застосування арешту активів платника податків є одночасна наявність двох умов, а саме недопуск працівників податкового органу на проведення перевірки та законність підстав проведення такої перевірки, а підставами для його подовження - загроза знищення або зникнення активів платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, повноваження органів державної податкової служби України визначені Законом України від 04.12.1990 № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон №509-ХІІ).

Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та аналогічним вимогам ст. 11 Закону № 509-ХІІ.

Згідно п. 1 ст. 11 Закону № 509-ХІІ для виконання покладених на них завдань, органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

Статтею 111 Закону №509-ХІІ визначені підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), зокрема, визначення обставин, за наявності хоча б однієї з яких, органом державної податкової служби проводиться позапланова виїзна перевірка.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 Закону №509-ХІІ) плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.

Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення (ч. 4 ст. 111 Закону № 509-ХІІ).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок Товариству направлено повідомлення від 20.08.2010 № 139 про проведення планової перевірки з 31.08.2010 по 27.09.2010.

Враховуючи вищезазначене, позивач мав законні підстави для проведення перевірки передбачені Законом №509-ХІІ.

Відповідно до пп. 9.3.3. п.9.3 ст. 9 Закону № 2181-III передбачено, що арешт може бути накладено на активи строком до 96 годин від години підписання відповідного рішення керівником податкового органу, зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів. Проте, відповідно до абз. 2 пп. 9.3.3 п. 9.3 ст. 9 Закону № 2181-III керівник відповідного податкового органу має право звернутися до суду з поданням про продовження строку арешту активів платника податків за наявності достатніх підстав вважати, що звільнення активів з-під адміністративного арешту може загрожувати їх зникненням або знищенням.

Тобто, дана норма закону передбачає обов'язкову умову продовження строку адміністративного арешту - загроза знищення або зникнення активів платника податків.

З огляду на зазначене та враховуючи підстави позову, які є фактичними обставинами, на яких ґрунтується вимога позивача, будь-яких доказів факту існування загрози знищення або зникнення активів платника податків податковий орган суду не надав.

Також судами попередніх інстанцій цілком правомірно враховано, що адміністративний арешт активів платника є виключним способом забезпечення погашення його податкового боргу (пп. 9.1.1 п. 9.1 ст. 9 Закону № 2181-III), проте судами був встановлений факт відсутності такого боргу у відповідача, що також не заперечувалось і податковою інспекцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи Державної податкової інспекції, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.09.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 у справі № 2а-22243/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко