Ухвала суду № 36469985, 18.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" листопада 2013 р. м. Київ К/800/37619/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Корженкової І.О.

представників: позивача Костянецького М.В.

відповідача Мірошниченко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноком» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2013

та касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (правонаступника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.10.2012 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2013

у справі №2а-12051/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноком»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 09.10.2012 позов задоволено. Визнано нечинним (недійсним) та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Києва від 03.05.2012 №0001482270, №0001442290, №0001432290.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2013 постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 09.10.2012 скасовано, прийнято нову постанову, якою позов ТОВ «Техноком» задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001432290 від 03.05.2012. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001442290 від 03.05.2012 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 8102 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами позивача та відповідача. Позивачем ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідачем ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції повністю, апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог, та в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.55 КАС України у справі проведено заміну сторони відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на правонаступника Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 05.04.2012 №76/22-90/21628777.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення вимог пп.139.1.12, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9, п 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 162872 грн.; пп. 7.2.1, 7.2.4, 7.2.6, 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст.7. Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 231239 грн.; пп. «г» пп.4.2.9 п.4.2, пп. 8.1.1. п 8.1. ст.8, пп. «а» п.17.2 ст.17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в результаті чого занижено податкове зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 57,85 грн.; п.167.1 ст.167, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 1155,80 грн.; абз.1 п. 119.2 ст. 119 Податкового Кодексу України в результаті чого накладено штраф в розмірі 510,00 грн.; п.2.3, 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637, внаслідок перевищення ліміту залишку готівки в касі за 07.06.2011 на загальну суму 75978,55 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.05.2012: №0001482270 про сплату штрафних (фінансових) санкцій на підставі абз.2 п.1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» в сумі 151957,10 грн.;

№0001442290 про збільшення суми грошового зобов?язання з податку на прибуток в сумі 162872,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 8102,00 грн.;

№0001432290 про збільшення суми грошового зобов?язання з податку на додану вартість у сумі 231239,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 57810,00 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), визначений Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Нацбанку України від 15.12.2004 № 637 зареєстрованого в Мін'юсті 13.01.2005 за № 40/10320 (зі змінами та доповненнями) (далі - Положення), яке розроблено відповідно до статті 33 Закону України «Про Національний банк України», та визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою.

Вимоги цього Положення поширюються на юридичних осіб (крім установ банків і підприємств поштового зв'язку ) незалежно від їх організаційно правових форм і форм власності, їх відокремлених підрозділів, представництв організацій і фірм, які здійснюють підприємницьку діяльність, а також на зареєстрованих у встановленому порядку фізичних осіб, які є суб'єктами підприємницької діяльності без створення юридичної особи, які здійснюють операції з готівкою в національній валюті та є обов'язковими для виконання ними.

Згідно з пунктом 5.2 Положення, встановлення ліміту каси проводиться підприємствами самостійно на підставі розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі, який підписується головним (старшим) бухгалтером та керівником підприємства (або уповноваженою ним особою).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем встановлено ліміт каси у 2011 році у сумі 34 грн.

Відповідно до п. 2.3 Положення, гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.

Постановою Правління Національного банку України № 32 від 09.02.2005 гранична сума готівкового розрахунку встановлена в розмірі 10000 грн.

Згідно пп. 2.3 п. 2 Положення, у разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення встановленої суми розрахунку додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси.

Під час перевірки виявлено факти перевищення ліміту каси у зв'язку з перевищенням граничної суми готівкових розрахунків між підприємствами на суму 75978,55 грн., у зв?язку з чим застосування відповідачем штрафних санкцій на підставі оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 03.05.2012 №0001482270 є правомірним.

8 червня 1995 року між Верховною Радою України та Президентом України був прийнятий Конституційний Договір № 1к/95-ВР про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 25 цього Конституційного Договору Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

12 червня 1995 року Президент України видав Указ, яким, зокрема, врегулював питання відповідальності суб'єктів господарювання за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах.

Відповідно до ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» у разі порушення юридичними особами всіх форм власності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

Таким чином, зазначене питання прямо врегульоване в Указі, який підлягає застосуванню органами державної податкової служби України за порушення норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до суб'єктів підприємницької діяльності.

Зважаючи на те, що відносини стосовно відповідальності суб'єктів господарювання за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах не визначено на законодавчому рівні, а закріплено Указом Президента України, судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про помилковість висновків суду першої інстанції про незаконність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі Указу.

Щодо віднесення до складу валових витрат витрат з отримання транспортних послуг від контрагентів згідно актів виконаних робіт на загальну суму 139916 грн., то перевіркою встановлено, що позивачем до складу валових витрат у ІІ-ІV кварталі 2011 року включались витрати, понесені у зв'язку із отриманням транспортних послуг від контрагентів, що є фізичними особами - підприємцями, що сплачують єдиний податок.

Згідно з підпунктом 139.1.12 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), не включається до складу витрат також витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи - платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації).

Висновки акта перевірки позивачем не спростовано, у зв?язку з чим визначення відповідачем суми грошового зобов'язання за даним епізодом правильно визнано судом апеляційної інстанції правомірним.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об?єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов?язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених П розділом цього Кодексу.

Згідно пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього Кодексу не належать до складу валових витрат будь-які витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов?язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відсутність первинних документів, які б давали змогу з?ясувати фактичне здійснення господарських операцій (пакування в мішки готової продукції) не дає права на включення цих витрат до складу валових.

Наявність зазначених первинних документів та надання їх до перевірки позивачем не доведено.

Крім того, виявлене під час перевірки порушення позивачем п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок невірного проведення розрахунку приросту (убутку) балансової вартості товарів на складах (місцях зберігання), а саме не відображення запасів використаних не в господарській діяльності, що призвело до завищення задекларованих показників у рядку 04.2 декларації з податку на прибуток за 2010 рік, та 1 ква.2011 року, знайшло своє підтвердження та позивачем не спростовано.

Разом з тим, приписами п. 6 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України встановлено, що не застосовуються фінансові санкції до платників податку на прибуток підприємств та платників податків, що перейшли на загальну систему оподаткування, за порушення податкового законодавства за наслідками діяльності у другому - четвертому календарних кварталах 2011 року.

У зв?язку з чим, судом апеляційної інстанції правильно скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.05.2012 №0001442290 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 8102, 00 грн.

Щодо збільшення суми грошового зобов?язання з податку на додану вартість згідно податкового повідомлення-рішення № 0001432290 від 03.05.2012, судова колегія вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про його протиправність.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення податкових зобов?язань з податку на додану вартість стали висновки акта перевірки, що у періоді, що перевірявся, позивачем придбано у ТОВ «Мапоріт» товару на загальну суму 381271 грн., в т.ч. ПДВ 63546 грн.

Податковий орган зазначає, що декларації з ПДВ та податку на прибуток, що були подані ТОВ «Мапоріт» до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, підписані директором ОСОБА_4 та головним бухгалтером ОСОБА_5, які відповідно до бази даних АІС «Співставлення», вищезазначені особи не мають відношення до ТОВ «Мапоріт». Крім того, відповідно до бази даних АІС «Співставлення» основним постачальником ТОВ «Мапоріт» в 2010 році є ТОВ «Векко», яке зареєстроване в ДПІ у Печерському районі м. Києва та відповідно до даних автоматизованої інформаційної системи обласного рівня має стан « 8» - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням. Крім того, згідно податкової звітності у ТОВ «Векко» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності.

Також, позивачем у період з 01.04.2010 по 31.12.2011 придбано у ТОВ «Тетравіон» товар - карбонат кальцію на загальну суму 983939 грн. Відповідно до бази даних АІС «Співставлення» основним постачальником ТОВ «Тетравіон» в 2010 році є ТОВ «ОМІА Україна». Проте, ТОВ «ОМІА Україна» до жовтня 2010 року не імпортувало карбонат кальцію.

У зв?язку з чим податковий орган дійшов висновку, що угоди, укладені з ТОВ «Мапоріт» та ТОВ «Тетравіон» не спричинили реального настання правових наслідків.

Однак, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства, а також встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також вимагати від його контрагентів такої інформації.

Правочини укладалися з юридичними особами, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

З огляду на викладене, відповідачем безпідставно висунута умова про право позивача на формування податкового кредиту в залежність від добросовісності осіб, по ланцюгу до інших постачальників, з якими позивач не перебував у правовідносинах.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, за фактом здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

При цьому колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи контролюючого органу про нікчемність спірних договорів, оскільки, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем не доведено, що укладені позивачем з зазначеними відповідачем контрагентами договори є нікчемними. На час укладення та виконання договорів контрагенти позивача були зареєстровані в ЄДРПОУ, тобто були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, а також платниками податку на додану вартість. Обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, зокрема, обвинувального вироку, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарювання, відповідачем не наведено.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, підстав для його скасування з мотивів викладених в касаційних скаргах немає.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноком» та Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2013 - без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун