Ухвала суду № 36469933, 19.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/77829/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Мартиненко І.В.,

за участю представників позивача Кравченка І.В., Генеральної прокуратури України Чубенка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2011 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 у справі № 2а/1570/4254/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алакозай"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі,

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби,

за участі Прокуратури Одеської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство в судовому порядку оскаржило податкові повідомлення-рішення:

форми "П" від 31.05.2011 № 0000221520, яким позивачу державним податковим органом зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І-ІV квартали 2010 року у розмірі 12 077 378,00 грн.;

форми "Р" від 31.05.2011 № 0000181520, яким позивачу державним податковим органом збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 5 448 664,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 362 166,00 грн.;

форми "Р" від 31.05.2011 № 0000211520, яким позивачу державним податковим органом збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 3 900 107,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 975 026,75 грн.;

форми "В 4" від 31.05.2011 № 0000231520, яким позивачу державним податковим органом зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 2 334 262,00 грн.;

форми "В 2" від 31.05.2011 № 0000191520, яким позивачу державним податковим органом зменшено суму бюджетного відшкодування за грудень 2010 року в розмірі 1 500 273,00 грн.;

форми "С" від 31.05.2011 № 0000201520, яким до Товариства державним податковим органом за порушення касової дисципліни застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 10 880,00 грн.;

від 31.05.2011 № 000233170, яким позивачу державним податковим органом збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 314 429,49,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 78 607,37 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення складені на підставі акту перевірки, висновки якого є необґрунтованими та безпідставними, оскільки інспектори Державної податкової служби, при викладанні змісту порушень посилались в акті тільки на необґрунтовані дані, які не відповідають дійсності, або не посилались на первинні документи взагалі, не зазначаючи при цьому документів, які достовірно підтверджують факти порушень. Також позивач зазначив, що перевірка є неповною, висновки за актом перевірки ґрунтуються на хибному тлумаченні законодавства та невідповідності встановлених порушень - фактичним обставинам.

Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено частково: податкові повідомлення - рішення від 31.05.2011 № 0000181520, від 31.05.2011 № 0000211520, від 31.05.2011 № 000233170 скасовані частково, податкові повідомлення - рішення від 31.05.2011 № 0000221520, від 31.05.2011 № 0000231520 - повністю, у задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень - рішень від 31.05.2011 № 0000191520, від 31.05.2011 0000201520 відмовлено.

Апеляційний адміністративний суд постановою від 22.11.2012 рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги Товариства задовольнив частково: податкові повідомлення - рішення від 31.05.2011 № 0000181520, від 31.05.2011 № 0000211520, від 31.05.2011 № 0000221520, від 31.05.2011 № 0000231520, від 31.05.2011 № 0000191520 скасував повністю, податкове повідомлення - рішення від 31.05.2011 № 000233170 скасував в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 295 251,67 грн. та фінансових санкцій - 73 812,92 грн., в решті позовних вимог відмовив.

Не погодившись із судовими рішеннями, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби до Вищого адміністративного суду України подала касаційну скаргу.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Прокуратура та Державна податкова інспекція у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби заявами про приєднання підтримали вимоги касаційної скарги Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби.

У поданих запереченнях на скаргу позивач, повністю підтримавши судове рішення апеляційної інстанції, просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення, вислухавши представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що передумовою ухвалення оспорюваних податкових повідомлень - рішень була проведена фахівцями державного податкового органу планова виїзна документальна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010.

У ході вказаної перевірки, результати якої викладені у акті від 13.05.2011 № 203/15-2/31432553/34, було встановлено, що позивачем порушено вимоги:

- пп. 4.1.1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1, пп. 5.2.5 п. 5.2, абзаци 4, 5 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 7.3.2 п. 7.3 ст. 7, пп. 8.1.2 п. 8.1, пп. 8.4.4 п. 8.4 ст. 8, пп. 11.2.1 п. 11.2, п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування в сумі 12 077 378,00 грн. та занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 5 448 664,00 грн.;

- пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 та п. 4.2 ст. 4, пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6, пп. "д" пп. 7.2.1, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 3 900 107,00 грн., до завищення суми від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 2 154 087,00 грн. гривень, а також до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду (рядок 22.2 за грудень 2010 року, що відноситься до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, до рядка 23.1 січня 2011 року) на суму 1 801 178,00 грн.;

- пп. 7.7.1, пп. 7.7.2, пп. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження суми бюджетного відшкодування, яка зараховується у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів, на 1 500 273,00 грн.;

- абз. 1 п. 2.1 ст. 2, абз. 1 п. 3.4 ст. 3, пп. 7.1 ст. 7, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. 16.3.5 п. 16.3 ст. 16, пп. "а" п. 17.2 ст. 17, пп. "а" п. 19.2 ст. 19, пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" внаслідок невкючення Товариством як податковим агентом до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу фізичних осіб суми та вартості безоплатно отриманих товарів (послуг), сплачених (наданих) підприємством на їх користь, у зв'язку із чим донараховано податок у розмірі 314 429,49 грн.;

- п. 9 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Такий висновок фахівців державного податкового органу мотивовано тим, що Товариство безпідставно відносило до складу валових витрат та формувало податковий кредит за операціями, які по суті були продажем внаслідок безоплатного надання товарів (послуг), за господарськими операціями здійсненими не у межах господарської діяльності підприємства, за "сумнівними" операціями, а також за збитковими операціями.

На підставі вказаного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження державним податковим органом ухвалено оспорювані позивачем податкові повідомлення - рішення.

Ухвалюючи судові рішення в частині задоволення позовних вимог, суди дійшли вірного висновку, що віднесення позивачем витрат на рекламу товару (чаю), ПММ, та придбання тютюнових виробів до складу валових витрат обумовлено господарською діяльністю позивача та наявністю законодавчо визначених обставин для формування валових витрат.

Як встановлено судами, Товариство здійснює різні види оптової та роздрібної торгівлі харчовими продуктами , напоями та тютюновими виробами.

Судами також було встановлено, що у межах господарської діяльності позивачем на підставі договорів було придбано тютюнові вироби.

Також у січні 2009 року Товариством було укладено дилерську угоду з підприємством ALOKOZAY TEA INTERNATIONAL LTD від 25.12.2009 на збут товару (чай), відповідно до умов якої ALOKOZAY TEA INTERNATIONAL LTD (Компанія) надало Товариству (Дилер) право використовувати фірмове найменування та торгову марку, а Товариство, у свою чергу, зобов'язується рекламувати товар у різний спосіб за власний рахунок. При цьому, Товариство являється покупцем продукції ALOKOZAY TEA INTERNATIONAL LTD та здійснює реалізацію придбаного у Компанії товару від свого імені. Також відповідно до абз 2. п. 2 дилерської угоди, Дилер зобов'язується підтримувати імідж та відстоювати інтереси Компанії на території ринку продаж; рекламувати за свій рахунок товар Компанії у різний засіб, в тому числі шляхом випуску рекламних буклетів, розміщення реклами у засобах масової інформації, в тому числі на телебаченні, участі в міжнародних виставках та ярмарках, розсилки рекламних матеріалів та використання інших передових методів реклами; Дилер має право приймати участь у тендерах по поставці товару Компанії від свого імені, згадувати в наданій реклами, що він ж офіційним дилером Компанії на території ринку продаж.

Аналіз угоди від 25.12.2009, укладеної позивачем із ALOKOZAY TEA INTERNATIONAL LTD, дає підстави вважати, що відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України на товар (чай) право власності перейшло до позивача. Даний висновок підтверджується оприбуткуванням продукції у бухгалтерському обліку позивача, що встановлено попередніми судовими інстанціями.

На протязі 2010 року Товариство від свого імені та за власний рахунок здійснювало рекламу власного товару (чаю) з використанням торгової марки, належної ALOKOZAY TEA INTERNATIONAL LTD, під час якої та для проведення якої у контрагентів (ПП "Фулл моушн", ПП "РОСМАР", ТОВ ТВП "Кліо Продактс Груп", ТОВ "Компанія "Престиж-ІНФО", ТОВ "Аксілайн", ДФ ТОВ "Вист-Сервіс", ФОП ОСОБА_7, ТОВ "Фірма "Арт Пак Лтд", ТОВ ВТП "НОРД-СЕРВІС") було придбано фотокамерами для здійснення у роботі мерчендайзерів та торгівельних представників фотозйомки розміщеного товару та рекламних матеріалів в торгівельних мережах, холодильники для зберігання продуктів харчування, пральні машини для прання робочого одягу, тканини для шиття фірмового одягу, плеєри DVD для перегляду рекламних відеоматеріалів (проектів) з метою їх погодження та подальшої трансляції на каналах телебачення, печі СВЧ для підігрівання готової їжі, запаєчно - пакувальна машина для пакування товару, снігозбиральна машина та інше, що підтверджується видатковими накладними та податковими накладними.

Суди обґрунтовано зазначили, що придбання вищезазначеної продукції для здійснення рекламних заходів не являється витратами, спрямованими на фінансування особистих потреб фізичних осіб співробітників Товариства. Зокрема, придбання таких товарів обумовлено рекламними заходами на виконання дилерської угоди з підприємством ALOKOZAY TEA INTERNATIONAL LTD від 25.12.2009, відповідно до якої Товариство рекламувати товар Дилера у різний спосіб за власний рахунок. При цьому суди правомірно враховали, що Товариство після придбання товарів у свого постачальника ALOKOZAY TEA INTERNATIONAL LTD, здійснює реалізацію цих товарів від свого імені, у зв'язку із чим проведення рекламних заходів пов'язано з підготовкою, організацією та веденням господарської діяльності позивача.

На виконання ділової мети та відповідно до умов договорів на реалізацію чайної продукції та тютюнових виробів Товариство взяло на себе обов'язок власними силами здійснити доставку продукції на корить покупців, у зв'язку з чим, для автомобільного транспорту, який знаходився на обліку позивача, з метою виконання умов договорів останній придбавав ПММ. При цьому, відхиляючи доводи відповідача щодо безоплатно наданих ПММ водіям Товариства, судами було досліджено первинні документи, зокрема, товарно - транспортні накладні, що підтверджують фактичне використання транспортних засобів у господарській діяльності позивача.

Отже, судами попередніх інстанцій була встановлена наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Закону № 334/94-ВР необхідні для формування валових витрат, та обумовленість останніх цілям господарського характеру.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з нормами п. 5.1 ст. 5 цього Закону валовими витратами виробництва та обігу визнано суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 зазначеного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Слід зазначити, що п. 5.10 ст. 5 Закону № 334/94-ВР заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Тобто, норми Закону № 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів та невикористання придбаних товарів (послуг) у господарській діяльності.

З цих же самих підстав суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про обґрунтоване віднесення позивачем до складу валових витрат консультаційних послуг, отриманих від ФОП Бажак О.М., з метою оптимітизації здійснюваної позивачем господарської діяльності та використання палива працівниками підприємства (без підтверджуючих документів пов'язання з господарською діяльністю) без утримання податку з доходів фізичних осіб.

При цьому, чинне законодавство України гарантує суб'єктам господарювання вільне здійснення господарської діяльності на власний ризик та надає можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу.

Також законодавчо закріплена заборона втручання державних органів у господарську діяльність підприємств, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Отже, недосягнення мети як то отримання прибутку не може вважатися порушенням вимог чинного законодавства.

Таким чином доводи державного податкового органу щодо підстави для відмови у задоволенні позовних вимог - продаж сигарет за ціною, що дорівнює її собівартості, або нижчої за неї, суперечить п. 1.32 ст. 1. № 334/94-ВР, згідно якого господарська діяльність направлена на отримання доходів, а не на отримання збитків, правомірно відхилено попередніми судовими інстанціями.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо правомірності віднесення позивачем до валових витрат суми у розмірі 110 000,00 грн. та як наслідок визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 27 500,00 грн. та 6 875,00 грн. штрафних санкцій, виходив з того, що акти приймання виконаних робіт, отриманих позивачем від ФОП Бажак О.М., не містять вичерпної, детальної інформації щодо змісту господарських операцій, внаслідок чого неможливо достовірно визначити перелік наданих послуг, їх обєм, вартість та зв'язок з господарською діяльністю підприємства, що суперечить п. 2.4 Положення по документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Проте, суд касаційної інстанції вважає даний висновок суду першої інстанції хибним, оскільки жодним нормативно - правовим актом не затверджено форми бланку акту надання послуг, крім законодавчо встановленого мінімуму обов'язкових реквізитів, встановлених ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" - назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач на підставі первинних, бухгалтерських, податкових документів та відповідно до вимог Закону № 334/94-ВР правомірно відніс на валові витрати вартість придбаних консультаційних послуг.

У п. 1.3 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Правила формування податкового кредиту визначені п. п. 7.4 - 7.6 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. А відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені (нараховані) суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

З аналізу норм Закону № 168/97-ВР вбачається, що покупець не може нести відповідальність ні за сплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у відповідному реєстрі, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства. При цьому слід врахувати, що Закон № 168/97-ВР не ставить у залежність виникнення права на податковий кредит у платника податків від фактичного використання придбаних товарі (послуг) у господарській діяльності. Для підтвердження відповідного права платника податку достатньо наявності мети використання товарів (послуг), що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

З огляду на викладене суди також дійшли вірного висновку щодо необґрунтованості висновків про безтоварність операцій між Товариством та ПП "Жасмін-Ті", оскільки такі висновки ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені посиланнями на будь-які первинні документи.

Судами було досліджено усі первинні документи (договір купівлі-продажу від 15.06.2006 № 06/90, податкові накладні, транспортні документи, які відображають відвантаження товару від ПП "Жасмін-Ті"), встановлено дотримання Товариством спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та валових витрат, перевірено доводи податкового органу, що спростовують доводи контролюючого органу про встановлені порушення позивачем.

При вирішенні спору в цій частині, судами було враховано, що питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ПП "Жасмін-Ті" перевірялись в ході комплексної документальної перевірки вказаного підприємства, оформленої актом перевірки від 03.11.2010 № 16177/23-1/34024637. Відповідно до вказаного акту перевірки юридичною адресою ПП "Жасмін-Ті" являється: вул. Генуезька, 24А, м. Одеса, 65009, але фактичним місцезнаходженням являється: вул. Проспект Шевченка, м. Одеса, 4/Д, кабінет 10. Крім того, для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємством зі штатною чисельністю 3 штатних працівника та 2 громадянина-сумісника було укладено ряд договорів оренди нежитлових та складських приміщень. Відповідно до п. 3.8.1 акту перевірки операцій, спрямованих на легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, не встановлено. Крім того, акт про відсутність ПП "Жасмін-Ті" за місцем реєстрації № 28/15-2/34024637, на який державний податковий орган посилається як на обставину, яка свідчить на користь фіктивності правочину між ПП "Жасмін-Ті" та позивачем, датований - 18.02.2011, а, податкові накладні, які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту та валових витрат були виписані у період з 01.12.2009 по 11.10.2010.

Доводи відповідача про відсутність у ПП "Жасмін-Ті" достатніх виробничих потужностей та трудових ресурсів, також не заслуговують на увагу, оскільки наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування.

Судами також встановлено, що керуючись положенням пп. 7.4, пп. 7.5 Закону № 168/97-ВР, позивачем було сформовано податковий кредит за наслідкам господарської операції з (ПП "Фулл моушн", ПП "РОСМАР", ТОВ ТВП "Кліо Продактс Груп", ТОВ "Компанія "Престиж-ІНФО", ТОВ "Аксілайн", ДФ ТОВ "Вист-Сервіс", ФОП ОСОБА_7, ТОВ "Фірма "Арт Пак Лтд", ТОВ ВТП "НОРД-СЕРВІС").

При цьому суди вірно зазначили, що підстава недійсності податкової накладної ПП "РОСМАР" та ТОВ "Аксілайн", яка, на думку державного податкового органу, є обставиною, яка виключає право платника формувати податковий кредит на підставі такої накладної, визначається Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, відповідно до п. 5 якого податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п. 2 даного Порядку, яким визначено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Судами було встановлено, що контрагенти Товариства є платниками ПДВ, що не заперечується представником відповідача, отже податкові накладні видавалися саме особами, зазначеними у п. 2 вищевказаного Порядку. У зв'язку із цим, - суд першої інстанції робить висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, - позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту на підставі податкових накладних ПП "РОСМАР" та ТОВ "Аксілайн".

Також суду касаційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що недоліки в заповненні податкової накладної контрагентом позивач не робить таку накладну недійсною та не свідчить про її неналежність та недопустимість як доказу. Спірні накладні не перешкоджають ідентифікації контрагента підприємства та встановленню достовірності фактичного здійснення господарської операції, сплати ПДВ у складі ціни товару, а недотримання в даному випадку позивачем порядку, встановленого пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97ВР, не є підставою для висновку про неправомірність включення сплачених позивачем сум ПДВ до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано закон і при вирішенні питання щодо права Товариства як платника податку включити витрати на просування товару на ринку.

На думку державного податкового органу вказані операції не підтверджено відповідними документами (відсутні документи, що підтверджують зв'язок даних витрат з фінансово-господарською діяльністю) в сумі 2 115 500,90 грн.

Відповідно до предмету договорів про надання послуг, сутність яких полягала у передпродажній підготовці товарів, що підтверджено актами виконаних робіт, які згідно договорів є невід'ємною частиною останніх та містять необхідні реквізити відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", здійснив оплату за дані послуги, що підтверджено платіжними документами та за результатами фінансово - господарських операцій отримані послуги відніс до складу валових втрат та сформував податковий кредит.

Так, отримані послуги з передпродажної підготовки продукції є мерчендайзінгом (це комплекс маркетингових комунікацій у роздрібній торгівлі, що використовує переважно заходи реклами у місті продажу та сейлз промоущн; це фізичне розташування продукту, дисплеїв, стендів та Р0S/РОР - матеріалів (point of sale / point of purchase) таким чином, який би підштовхував потенційних покупців до імпульсивного приймання того чи іншого товару, з подальшим повтором їх купівлі. Про те, наскільки вагомим являється потенціал збільшення продажу за допомогою грамотного мерчендайзінгу, говорить характер покупок та їх збільшення).

З аналізу Закону № 334/94-ВР та Закону № 168/97-ВР вбачається, що останні не містять будь - яких вимог щодо послуг мерчендайзінгу, оскількі такі послуги у даних Законах не згадуються. Таким чином при вирішенні питання про включення витрат платника податків на мерчендайзінгові послуги до складу валових витрат та податковго кредиту необхідно керуватись загальними законодавчими нормами.

З огляду на те, що за результатами господарської діяльності у Товариства виникла база оподаткування - прибуток, тому посилання Державної податкової інспекції про протиправність віднесення до валових витрат послуги мерчендайзінгу у зв'язку із негативною динамікою фінансового результату господарської діяльності Товариства є безпідставними, оскільки зменшення прибутку у даному випадку говорить про низьку дієвість послуг даного виду.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку, що витрати за наслідками господарських взаємовідносин з контрагентами по укладеним договорам щодо послуг із просування товару правомірно включені позивачем до складу валових витрат підприємства, оскільки факт придбання послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, та не оскаржується відповідачем.

З тих же підстав судами було визнано правомірним формування позивачем податкового кредиту з ПДВ, яке виникло внаслідок включення до податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 404 408,00 грн. у складі видатків за отримані послуги, вартість яких, на думку відповідача, не відноситься до складу валових витрат та які під час перевірки виключені зі складу валових витрат.

Цілком обґрунтованого висновку дійшов суд апеляційної інстанції щодо необґрунтованість зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування за грудень 2010 року в розмірі 1 500 273,00 грн.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Виходячи зі змісту пп. 7.7.1 та 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

Враховуючи, що в порушення вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єктом владних повноважень не надано доказів факту використання придбаних товарів у неоподатковуваних операціях, відсутності належно оформлених накладних або відсутності дійсної поставки товарів (послуг) тощо по вищерозглянутим операціям, а також встановлені судами обставини щодо правомірного віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, визначених наданими позивачем до перевірки податковим накладними, та факти підтвердження сплати сум ПДВ за отримані товари та послуги, суди дійшли вірного висновку, що висновок податкового органу про завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ є неправомірним, та таким, що не відповідає обставинам справи.

З огляду на те, що касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів щодо порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині задоволених позовних вимоги, а судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень згідно положень ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції вважає за правильне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 у справі № 2а/1570/4254/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко