Постанова № 36469768, 23.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2013 року Справа № 901/1971/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Владимиренко С.В.

за участю представників:

Прокурора: від Генеральної прокуратури України - Кузнецової Ю.В., посв. № 023135 від 26.11.2013 року;

Позивача -1: не з'явився;

Позивача -2: Драюк І.В., дов. № 201 від 22.01.2013 року;

Відповідача -1: не з'явився;

Відповідача -2: не з'явився;

Відповідача -3: не з'явився;

Третьої особи -1: не з'явився;

Третьої особи -2: не з'явився;

Третьої особи -3: не з'явився;

Третьої особи -4: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.09.2013 року

у справі № 901/1971/13 господарського суду Автономної Республіки Крим

за позовом заступника прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Верховної Ради Автономної Республіки Крим,

Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління"

до відповідача -1 Алупкінської міської ради

відповідача -2 Фонду комунального майна Алупкінської міської ради

відповідача -3 ОСОБА_5

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_6

ОСОБА_7

ОСОБА_8

товариства з обмеженою відповідальністю "Фролан"

про визнання недійсним рішень, визнання недійсним договору

В С Т А Н О В И В:

У червні 2013 року заступник прокурора міста Ялта, виступаючи в інтересах держави в особі Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Алупкінської міської ради, Фонду комунального майна Алупкінської міської ради, ОСОБА_5, просив визнати недійсними рішення Алупкінської міської ради № 06 від 22.07.2004 року "Про прийняття до комунальної власності споруди кафе-бару, медпункту - рятувальної станції по АДРЕСА_1" та № 5/1 від 10.09.2007 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу комунального майна від 12.11.2007 року, укладений між Фондом комунального майна при Алупкінській міській раді та ОСОБА_5 щодо нежитлової будівлі кафе-бару літ. А загальною площею 30,8 кв.м, медпункту-рятувальної станції літ. Б загальною площею 38,0 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 2-8).

Позовні вимоги мотивовано тим, що Алупкінська міська рада не мала відповідних повноважень приймати оскаржені рішення та, відповідно, укладати оспорюваний договір.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.06.213 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (т. 1, а.с. 1).

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.07.213 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів товариство з обмеженою відповідальністю "Фролан" (т. 1, а.с. 65-6).

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.07.213 року (суддя Медведчук О.Л.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.09.2013 року (головуючий Проценко О.І., судді Сікорська Н.І., Котлярова О.Л.) (т. 2, а.с. 73-83) у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витра (т. 1, а.с. 190-201).

Оскаржені судові акти мотивовано тим, що спірними рішеннями та оспорюваним договором права та охоронювані законом інтереси позивачів не порушено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.09.2013 року прийнято відмову заступника прокурора Автономної Республіки Крим від апеляційної скарги, провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Автономної Республіки Крим припинено (т. 2, а.с. 84-85).

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити (т. 2, а.с. 1769-180).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.11.2013 року касаційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.11.2013 року (т. 2, а.с. 174-175).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.11.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 03.12.2013 року (т. 2, а.с. 187-188).

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 08.03-04/1521 від 03.12.2013 року призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з перебуванням судді Малетича М.М. на лікарняному (т. 2, а.с. 201).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.12.2013 року (з урахуванням ухвали Вищого господарського суду України від 09.12.2013) касаційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 23.12.2013 року (т.2, а.с. 202-203, 204-205).

Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України № 02-05/972 від 17.12.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді Алєєва І.В., Владимиренко С.В.

У судове засідання 23.12.2013 року представники позивача - Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідачів - Алупкінської міської ради, Фонду комунального майна Алупкінської міської ради, ОСОБА_5, третіх осіб - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, товариства з обмеженою відповідальністю "Фролан" не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників позивача - Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідачів - Алупкінської міської ради, Фонду комунального майна Алупкінської міської ради, ОСОБА_5, третіх осіб - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, товариства з обмеженою відповідальністю "Фролан".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, представника позивача - Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що аварійні берегоукріплювальні споруди м. Алупка загальною довжиною 390 кв.м., розташовані у центральній частині узберіжжя м. Алупка 0,15 км південно-західніше гирла р. Хара-Баір та причалу порту пункту "Алупка", зазначені споруди побудовано у 1971-1973 роках на замовлення Кримського протизсувного управління та за актами державної приймальної комісії від 29.03.1971 року (1-а черга), від 21.12.1973 року (2-га черга) прийняті до експлуатації (т. 1, а.с. 12-15).

До складу аварійних берегоукріплювальних споруд м. Алупка входить: штучний хвилегасильний пляж, буни № № 1, 2, 3, 4, гідротехнічна стіна 1-го ярусу, набережна, підпірна стіна 2-го ярусу, система організації поверхневого стоку, ступінчаста бірма з захисним хвилегасильним ескізом.

Пунктом 6 постанови Ради Міністрів Української РСР від 26.06.1986 року № 238 "Про підвищення ефективності робіт по захисту берегів Чорного і Азовського морів від руйнувань" та проведеної у 1986-1987 роках інвентаризації усі наявні берегоукріплювальні і протизсувні споруди, включаючи штучно створені хвилегасильні пляжі, незалежно від їх відомчої належності, поставлені на баланс Кримського протизсувного управління і враховані у складі основних фондів з визначенням амортизаційних відрахувань за нормами, встановленими для основних гідротехнічних споруд.

Відповідно до постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим № 110-1 від 29.06.1992 року "Про розмежування майна державної (Республіки Крим) власності і власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальній власності)" майновий комплекс Кримського протизсувного управління віднесений до загальнореспубліканської (державної) власності Автономної Республіки Крим.

Судами встановлено, що Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" відповідно до Постанови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 23.11.2005 року № 540 є правонаступником державного підприємства "Кримське республіканське протизсувне управління" та державним підприємством, входить до складу майна, яке належить Автономній Республіці Крим і знаходиться у сфері управління Республіканського комітету з будівництва та архітектури Автономної Республіки Крим, який є його органом управління.

Відповідно до п. 2 постанови Ради міністрів Автономної Республіки Крим № 68 від 11.03.1997 року "Про заходи щодо інженерного захисту берегів Чорного та Азовського морів і територій, схильних до впливу негативних природних процесів" та статуту Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" є замовником з проектування, будівництва та капітального ремонту всіх видів споруд інженерного захисту територій, нагляду за їх технічним станом на усій території Автономної Республіки Крим, а також експлуатуючою організацією берегоукріплювальних, протизсувних і пляжних споруд, що знаходяться на його балансі.

Аварійні берегоукріплювальні споруди м. Алупка є майновою приналежністю Автономної Республіки Крим і перебувають на балансі Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" на праві господарського відання.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 22.07.2004 року Алупкінською міською радою прийнято рішення № 06, яким вирішено прийняти до комунальної власності споруди кафе-бару, медпункту-рятувальної станції по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 10).

11.08.2004 року на підставі зазначеного рішення виконавчим комітетом Алупкінської міської ради видано свідоцтво Алупкінській міській раді про право власності на нерухоме майно, а саме, на кафе-бар літ. А загальною площею 30,8 кв.м, медпункт-рятувальну станцію літ. Б загальною площею 38,0 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

10.09.2007 року Алупкінською міською радою було прийнято рішення № 5/1 на підставі якого між Фондом комунального майна при Алупкінській міській раді та ОСОБА_5, 15.11.2007 року було укладено договір купівлі-продажу зазначеного об'єкту нерухомості (т. 1, а.с. 10, 20-25).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 2 ст. 20 Господарського кодексу України визначено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 1 Господарського процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Аналогічні висновки наведені у рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес).

Як зазначалось вище, судами встановлено, що Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" відповідно до його статуту здійснює право господарського відання майном Автономної Республіки Крим шляхом нагляду за технічним станом берегоукріплювальних, протизсувних і пляжних споруд на усій території Автономної Республіки Крим.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність порушення охоронюваного законом інтересу Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління", оскільки володіння, користування, утримання, експлуатація та ремонт аварійних берегоукріплювальних споруд м. Алупка загальною довжиною 390 кв.м. не кореспондується з прийняттям до комунальної власності споруди кафе-бару, медпункту рятувальної станції по АДРЕСА_1

Також судами встановлено відсутність належних доказів позбавлення можливості виконувати покладені на Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" функції відповідно до статуту підприємства з управління берегоукріплювальними, протизсувними і пляжними спорудами, що знаходяться у нього на балансі на праві господарського відання та порушення права власності держави на володіння, користування та розпорядження берегоукріплювальними спорудами в м. Алупка прийнятими спірними рішеннями та оспорюваним договором.

Суди дійшли висновку про відсутність порушення охоронюваного законом інтересу Верховної Ради Автономної Республіки Крим з підстав недотримання органом місцевого самоврядування порядку оформлення права власності на об'єкт самочинного будівництва.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема, водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди.

Поняття берегоукріплювальних споруд входить до поняття гідротехнічних споруд, які згідно положення про організацію та порядок здійснення державного технічного нагляду за судноплавними гідротехнічними спорудами та гідротехнічними спорудами портів, суднобудівних та судноремонтних заводів, що перебувають в експлуатації, затвердженого наказом Міністерства транспорту України № 906 від 20.11.2003 року є споруда для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливанням вод.

Згідно ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до п. 1.2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Згідно п. 1.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року обов'язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пп. 4 п. 1.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на таке нерухоме майно, зокрема, споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій.

Згідно п. 8.1 зазначеного Тимчасового положення оформлення права власності на нерухоме майно проводиться, зокрема, органами місцевого самоврядування з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно.

Як зазначили суди попередніх інстанцій, прокурором та позивачами не було надано доказів наявності правовстановлюючих документів та державної реєстрації прав на нерухоме майно по АДРЕСА_1 та на майно гідротехнічних захисних споруд, вказаних у позові, на захист речових прав яких він був заявлений.

Крім того, суди встановили, що спірні рішення та оспорюваний договір стосується об'єктів нерухомого майна: кафе-бару, медпункту рятувальної станції по АДРЕСА_1 в м. Алупка, які не є гідротехнічними спорудами.

Згідно ст. 58 Земельного кодексу України землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм належать до земель водного фонду.

Статтею 59 Земельного кодексу України встановлено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до приписів пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з нормами Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" повноваження власника землі щодо володіння, користування та розпорядження землями комунальної власності здійснює відповідний орган місцевого самоврядування.

Так, стаття 12 Земельного Кодексу України надає чіткий перелік органів місцевого самоврядування, до повноважень яких відноситься розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності це сільські, селищні, міські ради у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначена виключна компетенція сільських, селищних, міських рад, зокрема розпорядження землями комунальної власності.

Враховуючи, що земельна ділянка, на якій розташовані об'єкти нерухомого майна: кафе-бар, медпункт-рятувальна станція по АДРЕСА_1 знаходяться в адміністративних межах міста Алупка, розмежування земель державної та комунальної власності в межах зазначеного міста не проводилось, суди дійшли висновку про правомірність прийняття Алупкінською міською радою оскаржуваних рішень.

Згідно п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оскільки оспорюваний договір укладено на підставі рішення Алупкінської міської ради № 5/1 від 10.09.2007 року, яке визнано судами попередніх інстанцій правомірним, а вимоги про визнання недійсним вказаного договору є похідними від вимог про визнання недійсним зазначеного рішення, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Враховуючи вищезазначене, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку відмову у задоволенні позову, оскільки Верховна рада Автономної Республіки Крим та Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління", в інтересах яких подано позов не є належними позивачами у справі, права та охоронювані законом інтереси яких, з урахуванням сфери їх компетенції та повноважень, відсутності функцій щодо контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил не порушено.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.09.2013 року у справі № 901/1971/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

С.В. Владимиренко