Рішення № 36465970, 24.12.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.2013 р. Справа № 914/4421/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашко М.М., при секретарі судових засідань Олійник Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону", м.Гнівань Тиврівського району Вінницької області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ", с.Зубра Пустомитівського району Львівської області

про визнання недійсною частини правочину.

За участю представників сторін:

від позивача не з'явився;

від відповідача ОСОБА_3 - адвокат (ордер на надання правової допомоги №014562 від 10.12.2013р. та витяг з договору про надання правової допомоги №3-01/07 від 01.07.2013р.).

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді, клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Приватне акціонерне товариство «Гніванський завод спецзалізобетону» подало позов до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ" про визнання недійсним розділу 7 «Відповідальність сторін» Договору про закупівлю товарів № 12-П від 09.02.2012р. та таким, що обмежує відповідальність виробника комплектуючої продукції анкеру АЗ-2.

Ухвалою суду від 22.11.2013р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 11.12.2013р. Ухвалою суду від 11.12.2013р. розгляд справи відкладено на 24.12.2013р. з підстав викладених в даній ухвалі.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, вимог ухвал суду не виконав, причин неявки представника та невиконання вимог ухвал суду не повідомив. Станом на 24.12.2013р. від позивача не повернулось поштове повідомлення про вручення йому ухвали суду від 11.12.2013р. про відкладення розгляду справи або поштовий конверт без вручення його адресату. Дана ухвала надсилалась позивачу на адресу вказану ним у позовній заяві, а саме: 23310, Вінницька область, м.Гнівань, вул.Промислова, 15. Однак станом на 24.12.2013р. позивач отримав ухвалу суду від 22.11.2013р. про порушення провадження у справі, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення №23310 1038461 7 від 22.11.2013р. - вручено 27.11.2013р. Станом

на 24.12.2013р. від позивача клопотання, заяви в тому числі про відкладення розгляду справи розгляд якої відкладений на 24.12.2013р., докази витребувані судом на адресу суду не надходили.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву (від 05.12.2013р. вх. № 52039/13), у задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, та заслухавши представника відповідача, суд,-

встановив:

09.02.2012р. між Приватним акціонерним товариством «Гніванський завод спецзалізобетону» (надалі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація КРТ» (надалі - Учасник) укладений договір про закупівлю товарів № 12-П (далі - договір), відповідно до умов якого Учасник зобов'язується у 2012 році поставити Замовнику товар (анкер закладний АЗ-2 для пружних колійних скріплень КПП-5 ТУ У 35.2-30268559-070:2007), зазначений у Специфікації даного договору, а Замовник - прийняти та оплатити цей товар.

Відповідно до умов розділу 2 Договору учасник повинен поставити замовнику товар, передбачений цим договором, якість якого відповідає умовам ТУ У 35.2-30268559-070:2007. Замовник має право пред'явити учаснику претензії по якості на протязі гарантійного терміну, згідно гарантії підприємства-виробника. У випадку наявності претензій по якості, товар не підлягає використанню до взаємного врегулювання питань. Учасник на підставі визнаної претензії в погоджений термін, але не більше 5 днів, робить за свій рахунок заміну невідповідного асортименту, заміну дефектного товару на якісний товар, або усуває виявлені дефекти.

Згідно п. 8.2 ТУ У 35.2-30268559-070:2007 «Анкер закладний АЗ-2 для пружних колійних скріплень типу КПП-5. Технічні умови» гарантійний строк експлуатування становить два роки від дати впровадження до експлуатування. Гарантійний строк обчислюється від дати впровадження виробів до експлуатування, але не пізніше дев'яти місяців від дати надходження виробів замовнику.

Розділом 7 «Відповідальність сторін» договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором. У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товару за власні кошти учасник сплачує Замовнику штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за весь період прострочення. Види порушень та санкції за них, установлені Договором: за несвоєчасну поставку товару, учасник сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченого зобов'язання за кожен день прострочення; за постачання неякісного товару учасник сплачує замовнику штраф у розмірі 20% від суми поставленого неякісного товару; у разі порушення строків оплати замовник сплачує учаснику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за весь період прострочення. У разі необґрунтованої відмови від підписання акту звірки розрахунків, винна сторона сплачує штраф у розмірі 1% від суми поставки товару. Сплата штрафних санкції не звільняє сторони від взятих на себе зобов'язань.

Позивач у позовній заяві зазначає, що договором не визначено строки гарантійного терміну та межі відповідальності за їх порушення, що обмежує відповідальність відповідача, а отже договір укладено на вкрай невигідних для позивача умовах. На підставі вищенаведеного позивач просить визнати розділ 7 «Відповідальність сторін» Договору № 12-П від 09.02.2012р. недійсним та таким, що обмежує відповідальність виробника комплектуючої продукції анкеру АЗ-2.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву та усних пояснення, наданих в судовому засіданні, зазначає, що доводи позивача спростовуються змістом оспорюваного договору, що містить необхідні умови щодо гарантійного терміну та відповідальність за його порушення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази та заслухавши заперечення представника відповідача, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

За умовами ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено договір про закупівлю товарів № 12-П від 09.02.2012р., відповідно до умов якого відповідач зобов'язується у 2012 році поставити позивачу товар (анкер закладний АЗ-2 для пружних колійних скріплень КПП-5 ТУ У 35.2-30268559-070:2007), зазначений у Специфікації даного договору, а Замовник - прийняти та оплатити цей товар.

Розділом 2 договору передбачено вимоги до якості товару, а розділом 7 - відповідальність сторін.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно ч.1 ст. 268 ГК України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Відповідно до ч. 2 ст.269 ГК України стандартами, технічними умовами або договором щодо товарів, призначених для тривалого користування чи зберігання, можуть передбачатися більш тривалі строки для встановлення покупцем у належному порядку зазначених недоліків (гарантійні строки). Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки більш тривалі порівняно з передбаченими стандартами або технічними умовами.

Частиною другою статті 675 ЦК України встановлено, що договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).

Пунктом 2.1. договору передбачено, що учасник повинен поставити замовнику товар, передбачений цим договором, якість якого відповідає умовам ТУ У 35.2-30268559-070-2007.

Згідно п.2.2. договору, замовник має право пред'явити учаснику претензії по якості на протязі гарантійного терміну, згідно гарантії підприємства-виробника.

Пунктом 8.1. ТУ У 35.2-30268559-070:2007 «Анкер закладний АЗ-2 для пружних колійних скріплень типу КПП-5. Технічні умови» встановлено, що виробник гарантує відповідність якості анкера вимогам цих ТУ при дотримання споживачем умов транспортування, зберігання та експлуатування.

Згідно п. 8.2 вищезазначених технічних умов гарантійний строк експлуатування становить два роки від дати впровадження до експлуатування. Гарантійний строк обчислюється від дати впровадження виробів до експлуатування, але не пізніше дев'яти місяців від дати надходження виробів замовнику.

Отже, враховуючи зазначені норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та у відповідності до розділу 2 договору «якість товару», технічних умов ТУ У 35.2-30268559-070:2007, встановлено гарантії якості товару та гарантійний термін тривалістю два роки.

Пунктом 7.3 договору прямо передбачена відповідальність відповідача у вигляді сплати штрафу в розмірі 20% за постачання товару неналежної якості.

Таким чином, доводи позивача щодо відсутності в договорі строків гарантійного терміну та меж відповідальності за їх порушення, а також обмеження відповідальності відповідача, спростовуються змістом укладеного між сторонами договору.

В позовній заяві позивач посилається на ч. 3 ст. 676 ЦК України відповідно до якої, гарантійний строк на комплектуючий виріб дорівнює гарантійному строку на основний виріб і починає спливати одночасно з ним.

Пунктом 8.2. ТУ У 35.2-30268559-070:2007 «Анкер закладний АЗ-2 для пружних колійних скріплень типу КПП-5. Технічні умови» встановлено, що гарантійний строк експлуатування становить два роки від дати впровадження до експлуатування

Згідно п. 8.2. ТУ У 26.6-30268559-174:2011 «Шпали залізобетонні попередньо напружені колії 1520 мм типу СБ3 для рейок типів Р65 і Р50. Технічні умови» гарантійний строк експлуатування становить три роки від дати укладення їх в колію.

Копії технічних умов містяться в матеріалах справи.

Як зазначає позивач, невідповідність гарантійних строків експлуатації анкера закладного та шпали залізобетонної призводить до значних збитків позивача. В підтвердження вищезазначених обставин позивачем не наведено жодних доказів та обґрунтувань.

Разом з тим позивач зазначає, що розділом 7 договору не передбачено можливості стягнення штрафних санкцій за порушення гарантійного терміну експлуатації кінцевого виробу - шпали залізобетонної СБ-3 з вини виробника комплектуючого виробу анкера АЗ-2.

З тверджень позивача вбачається, що постачальник (виробник) анкеру закладного АЗ-2, який є предметом договору, повинен гарантувати та нести відповідальність за якість шпали залізобетонної типу СБ-3.

Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 682 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, що відповідає умові договору купівлі-продажу щодо комплектності.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом договору є зобов'язання відповідача поставити, а позивача оплатити анкер закладний АЗ-2 для пружних колійних скріплень КПП-5, при цьому шпала залізобетонна типу СБ-3 не є предметом договору. Разом з тим, оспорюваний договір не містить жодної умови щодо комплектності, зокрема анкера закладного АЗ-2 і шпали залізобетонної типу СБ-3.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГК України, товари повинні поставлятися комплектно відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів. Договором може бути передбачено поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що входять до комплекту.

Згідно ч.2 ст.270 ГК України, якщо комплектність не визначено стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися договором.

Однак, будь-яких посилань на стандарти, технічні умови або прейскуранти, що визначають комплектність товару анкеру закладного типу АЗ-2 і шпали залізобетонної типу СБ-3 матеріали справи не містять, зокрема і сам договір, як це зазначено вище.

На підставі вищенаведеного, суд погоджується з доводами відповідача, що анкер закладний типу АЗ-2 не є комплектуючим виробом шпали залізобетонної типу СБ-3, що підтверджується технічними умовами на анкер ТУ У 35.2-30268559-070:2007, технічними умовами на шпали залізобетонні ТУ У 26.6.-30268559-174:2011 та самим договором, який не містить жодної умови щодо такої комплектності. А отже, відсутні правові підстави покладення на постачальника (виробника) анкеру будь-яких гарантійних зобов'язань щодо експлуатації шпали, оскільки зобов'язання щодо якості шпали залізобетонної типу СБ-3 та гарантії щодо її експлуатування відповідно до зазначених норм та ТУ У 26.6.-30268559-174:2011 несе виробник шпали, яким відповідач не являється.

Згідно ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 2 ст. 207 ГК України передбачено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

У пункті 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на

позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною.

Позивачем не доведено та в матеріалах справи не міститься жодних належних та допустимих доказів у підтвердження обставин, передбачених ст. 215, 233 ЦК України та ст. 207 ГК України, на які позивач покликається як на підставу заявленого позову.

В пункті 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов є необгрунтований та безпідставний, позивачами не доведено наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання частини оспорюваного правочину недійсними на момент його вчинення та в чому конкретно полягає неправомірність дій сторін правочину та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судові витрати, у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

складено 30.12.2013р.

Суддя Петрашко М.М.