Постанова № 36465768, 30.12.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 грудня 2013 року місто Київ № 810/6796/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Салмо Фиш» (представник Антонова Г.І.)доБориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Київській областіпровизнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Салмо Фиш» (представник Антонова Г.І.), звернувся до суду з адміністративним позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечать нормам чинного законодавства України та підлягає скасуванню.

В призначений день та час у судове засідання з'явилися представник позивача та представник відповідача.

Представники позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, наданих під час судового розгляду справи, просив суд відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що податкова звітність вважається неподаною з підстав подання уточнюючих розрахунків в період проведення перевірки та у зв'язку з неподанням реєстру виданих та отриманих податкових накладних. Представник відповідача також вказував на те, що уточнюючі розрахунки були прийняті, а отже лист від 30.10.2013 року не є рішенням про відмову у прийнятті податкової звітності. Тобто даний лист носить інформаційних характер і не є актом індивідуальної дії, що виключає можливість його оскарження у судовому порядку.

Під час розгляду справи представник позивача та представник відповідача подали до суду клопотання про розгляд справи без їх участі.

Суд протокольною ухвалою від 18.12.2013 року на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України вирішив подальший розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі пункту 200.10 статті 200 розділу V Податкового кодексу України, в порядку статті 76 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку декларації з ПДВ за звітній податковий період «липень 2013 року» від 15.08.2013 року № 9050532490, за звітній податковий період «серпень 2013 року» від 19.09.2013 року № 9058610318 та додатків до них, які є невід'ємною частиною.

За результатами перевірки складено Акт про результати камеральної перевірки, задекларованих податковій звітності з податку на додану вартість від 27.09.2013 року № 159/20-2/37644484.

Вказаним Актом встановлені наступні порушення:

- пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, а саме заниження суму бюджетного відшкодування за липень 2013 року на 300698 гривень та завищено показник рядка 24 «залишку суми від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету поточного звітного податкового періоду до декларації з ПДВ за липень 2013 року на 300698 гривень;

- пункту 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, а саме заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками звітного періоду серпень 2013 року на суму 172148 гривень.

Акт про результати камеральної перевірки від 27.09.2013 року було отримано позивачем 09.10.2013 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого наявна в матеріалах справи.

21.10.2013 року позивачем направлено в порядку подання електронної звітності уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок за податковий період «серпень 2013 року» до декларації з ПДВ за жовтень 2013 року № 9064486337 від 14.10.2013 року. Прийняття та вірність електронного цифрового підпису підтверджується квитанцією № 2 від 21.10.2013 року о 16 годині 22 хвилини.

Разом з уточнюючим розрахунком направлені також Додаток № 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» та Додаток № 2 «Довідка про залишок суми від'ємного значення попередніх податкових періодів» за податковий період «серпень 2013 року» до додатків за жовтень відповідно за №№ 9064486344 та 9064486342 від 14.10.2013 року.

Листом від 30.10.2013 року відповідач повідомив, що уточнюючий розрахунок та додатки № 2 та № 5 вважаються неподаними.

У листі відповідач вказав на порушення подання уточнюючих розрахунків в період проведення перевірки.

Надаючи правову оцінки правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Отже, обов'язок подати уточнюючу декларацію виникає у платника податку за умови одночасної наявності таких обставин:

наявності у платника податку майбутнього податкового періоду (відсутність факту припинення, ліквідації платника податків, наявність у особи статусу платника окремого виду податків у періоді, який розглядається як майбутній);

додержання платником податків строків давності;

наявності прийнятої податковим органом первинної декларації, яка уточнюється;

помилки у первинній декларації мають бути виявлені таким платником податків самостійно.

З системного аналізу норм законодавства, суд вбачає наявним обов'язок позивача як платника податків подати уточнюючу декларацію, оскільки ним додержані всі умови виникнення такого обов'язку, у тому числі помилки виявлені із додержання платником податків строків давності 1095 днів, помилки у первинній декларації, в тому числі й після первинного уточнення, виявлені платником податків самостійно.

Так, самостійність виявлення помилки підтверджується тим, що змінені платником податків показники первинної та уточнюючих декларацій не співпадають із визначеними показниками у ході камеральної перевірки.

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що уточнюючий розрахунок подавався у зв'язку з отриманням податкових накладних із запізненням.

Обмеження обов'язку подати уточнюючу декларацію за умови додержання вищевикладених судом умов передбачені пунктом 50.2 статті 50 Податкового кодексу України, згідно якого платник податків під час проведення документальних планових та позапланових виїзних перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Це правило не поширюється на випадки, встановлені статтею 177 цього Кодексу, а саме випадки оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином, закон виключає обов'язок платника податків уточнити раніше подану податкову звітність:

під час проведення документальних планових та позапланових виїзних перевірок;

з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом, за будь-який звітний (податковий) період.

Отже, доводи відповідача про неможливість подання спірних уточнених податкових декларацій з огляду на проведення камеральної перевірки є необґрунтованими, оскільки закон не встановлює таке обмеження.

Поряд з цим, пунктом 50.3 статті 50 Податкового кодексу України встановлено правило, згідно якого, у разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

Відповідно до статті 49 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Так, зазначеними пунктами передбачено, що податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер та номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період (пункт 48.4 статті 48 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 49.9 статі 49 Податкового кодексу України, за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання органом державної податкової служби.

Відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених зазначеною статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

З підпункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України вбачається, що у разі подання платником податків до органу державної податкової служби податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий орган державної податкової служби зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою, протягом п'яти робочих днів з дня її отримання.

Як вбачається з листа від 30.10.2013 року, податковий орган керувався пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України та вказував на порушення пунктів 48.3 та 48.4 статі 48 Податкового кодексу України.

Водночас, лист від 30.10.2013 року не є рішенням про відмову у прийнятті податкової звітності, а є фактично інформацією про те, що подана податкова звітність вважається неподаною.

Однак, суд вважає, що посилання на пункт 49.11 статті 49 Податкового кодексу України та на код причини « 111» додатку № 6 «Довідник причин, з яких податкова звітність не вважається податковою декларацією» Методичних рекомендацій щодо приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в органах ДПС України, затверджених наказом Державної податкової служби України від 14.06.2012 року № 516 створюють для платника податків ризик проведення подальших перевірок і винесення податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, наведені положення законодавства дають підставу для висновку про наявність у платника податків матеріально-правового інтересу в тому, щоб уточнюючі розрахунки та додатки до них були визнані поданими.

Суд дійшов висновку, що формально прийнявши уточнюючу податкову звітність, не надавши рішення про відмову у прийнятті податкової звітності, однак надіславши оскаржуваний лист про фактичне неподання податкової звітності, податковий орган порушив як встановлену податковим законодавством процедуру прийняття або відмову у прийнятті податкової звітності, так і права та інтереси позивача на подання податкової звітності, що може вплинути на показники у майбутніх податкових періодах.

Так, суд звертає увагу, що факт неприйняття (неврахування) уточнюючого розрахунку з додатками до декларації встановлений судом. Підстави неприйняття (неврахування) суперечать вимогам чинного податкового законодавства, оскільки в даному випадку податковий орган діяв не у спосіб, передбачений законодавством.

Такі висновку суду ґрунтуються на тому, що в даному випадку відповідач фактично прийняв податкову звітність (факт прийняття підтверджується квитанцією), однак вважає таку податкову звітність не поданою.

У судовому засіданні представник відповідача також звертав увагу, що підставами для висновку про те, що податкова звітність вважається неподаною був ще й факт відсутності реєстру отриманих та виданих податкових накладних до уточнюючого розрахунку.

Слід звернути увагу, що у листі від 30.10.2013 року взагалі відсутнє посилання на таке порушення, а загальні норми пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України не дають можливості дійти таких висновків.

Тим більше, порушення яке встановлено, це «подання уточнюючих розрахунків в період проведення перевірки». Податковим органом було запропоновано надати уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ та додатки № 5 та № 2 за відповідний звітний період, оформлені належним чином.

У судовому засіданні представник відповідача не навів норму податкового законодавства, яка б зобов'язує подавати до уточнюючих розрахунків реєстр отриманих та виданих податкових накладних.

Суд зазначає, що ані Податковим кодексом України, ані будь-яким іншим нормативно-правовим актом не передбачено обов'язкового подання уточнюючих реєстрів отриманих та виданих податкових накладних. Інформація щодо уточнюючих показників міститься в Додатку 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до уточнюючого розрахунку.

Отже, суд вважає такі доводи податкового органу хибними і такими, що не можуть стати підставами для відмову у задоволені позовних вимог.

У разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби (пункт 49.13 статті 49 Податкового кодексу України).

Проаналізувавши норми податкового законодавства, суд дійшов висновку, що листом від 30.10.2013 року податковий орган фактично відмовив у прийнятті податкової звітності, однак без прийняття відповідного рішення, яке може бути скасоване у судовому порядку, чим порушив як встановлену податковим законодавством процедуру, так і права позивача.

Згідно вищевикладеного та того факту, що визнання протиправним та скасування рішення від 30.10.2013 року не є належним способом захисту порушених прав, враховуючи, що податковий орган вважає його листом інформаційного характеру, однак з підстав встановлення протиправності дій податкового органу, позовні вимоги повинні бути задоволені наступним шляхом:

- визнати протиправними дії Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Київській області щодо відмови у прийнятті уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за податковий період «серпень 2013 року» до декларації з ПДВ за жовтень 2013 року з додатками, які подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Салмо Фиш» 14 жовтня 2013 року;

- зобов'язати Бориспільську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міністерства доходів у Київській області прийняти уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за податковий період «серпень 2013 року» до декларації з ПДВ за жовтень 2013 року з додатками, які подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Салмо Фиш» 14 жовтня 2013 року.

У задоволенні позовним вимог про скасування рішення від 30.10.2013 року суд вважає за необхідне відмовити, враховуючи встановлений судом належний спосіб захисту порушених прав та інтересів позивача.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона адміністративної справи повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій.

Суд, всебічно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи належний спосіб захисту порушених прав.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 53, 69, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Київській області щодо відмови у прийнятті уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за податковий період «серпень 2013 року» до декларації з ПДВ за жовтень 2013 року з додатками, які подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Салмо Фиш» 14 жовтня 2013 року.

3. Зобов'язати Бориспільську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міністерства доходів у Київській області прийняти уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за податковий період «серпень 2013 року» до декларації з ПДВ за жовтень 2013 року з додатками, які подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Салмо Фиш» 14 жовтня 2013 року.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Салмо Фиш» понесені ним судові витрати в розмірі 68 (шістдесят вісім) гривень 82 копійки.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.