Постанова № 36465744, 13.08.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2013 року 810/1488/13-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Басай О.В.,

при секретарі судового засідання Короташ О.Б.,

за участю:

представника позивача - Пільчевського А.Є.,

представника відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом підприємства "Березаньтепломережа" до Баришівської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось підприємство "Березаньтепломережа" з позовом до Баришівської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000061600 від 21 січня 2013 року.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві та пояснив, що у графі про фактично сплачені суми податкового зобов'язання у розрахунку, який відображений в акті перевірки позивача, податковим органом зазначено недостовірні дані про дату їх оплати, що не відповідає дійсності, оскільки, вказані суми заборгованості позивачем сплачено у строк передбачений законом. Крім того, податковим органом зараховано всі сплачені грошові кошти в рахунок податкового боргу минулих податкових періодів без повідомлення та згоди позивача, що є порушенням діючого на той час податкового законодавства. А також, позивач звернув увагу на те, що відповідач порушив строки проведення камеральної перевірки та недотримався строків по самостійному визначенню ним сум грошового зобов'язання. Просив суд скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення та зобов'язати відповідача відобразити у даних картки особового рахунку підприємства «Березаньтепломережа» сплату податкових зобов'язань відповідно до призначень платежів згідно з Постановою НБУ від 21.01.2004 №22 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті".

В процесі розгляду даної адміністративної справи позивачем до суду подано уточнену позовну заяву. У даній заяві позивач просить визнати дії відповідача щодо проведення камеральної перевірки неправомірними, визнати незаконним та скасувати акт камеральної перевірки №49/1600-20615577 від 21 січня 2013 року та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000061600 від 21 січня 2013 року.

У судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав викладених в письмовому запереченні на адміністративний позов та пояснив, що позивачем порушено терміни сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість протягом строків встановлених Податковим кодексом України. Звернув увагу на те, що у разі наявності у платника податку податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зараховувати кошти, що сплачує такий платник податків, у рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення. А також, зазначив, що твердження позивача про те, що відповідачем безпідставно віднесено суми сплаченого податку на додану вартість за інший період, ніж той, що вказано в платіжних документах, є безпідставним і таким, що не ґрунтується на нормах закону. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

На підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 та п. 75.1, ст. 75 Податкового кодексу України, відповідачем проведено камеральну перевірку своєчасності сплати податків за період з 04.01.2008 по 21.01.2013 платника податку на додану вартість підприємства "Березаньтепломережа", код ЄДРПОУ 20615577, що знаходиться за адресою: м. Березань, вул. Фрунзе, 20.

За результатами зазначеної перевірки складено акт камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість №49/1600-20615577 від 21 січня 2013 року (а.с. 10- 15), яким встановлено наступне порушення податкового законодавства:

- платник порушив термін сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість протягом строків, визначених п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17, п.57.1 ст. 57 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями.

21 січня 2013 року Баришівською ОДПІ Київської області ДПС на підставі акта перевірки позивача №49/1600-20615577 від 21 січня 2013 року, яким встановлено порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання визначеного п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, та на підставі статті 126 Податкового кодексу України за затримку 6 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 11838,2 грн., прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ш" №0000061600 яким підприємство "Березаньтепломережа" та зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10% в сумі 1183,82 грн. (а.с. 9).

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Як визначено підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положенням статті 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно із положенням статті 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Статтею 76 Податкового кодексу України встановлено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Положенням пункту 86.2 статті 86 Податкового кодексу України визначено, що за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації в органі державної податкової служби вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Крім цього, положенням пункту 200.10 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

З огляду на вищевикладене, камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком, проте, законодавцем встановлено терміни проведення камеральної перевірки даних, заявлених у податковій декларації з податку на додану вартість - 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації.

Те, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, зазначає пункт 203.1 статті 203 Податкового кодексу України.

Згідно пункту 203.2 статті 203 цього ж Кодексу, платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Таким чином, камеральна перевірка даних заявлених підприємством «Березаньтепломережа» у податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року повинна бути була проведена у термін з 21.11.2012 по 20.12.2012. Однак, відповідачем дана камеральна перевірка проведена за період з 04.01.2008 по 21.01.2013, тобто поза межами терміну встановленого для проведення камеральної перевірки пунктом 200.10 статті 200 Податкового кодексу України.

Оскільки, камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком, без будь-якого спеціального рішення керівника органу державної податкової служби або направлення на її проведення, зазначене вище порушення термінів проведення такої камеральної перевірки не може спростовувати висновків про порушення, що встановлені за результатом її проведення. Крім того, порушення термінів проведення перевірки не є підставою для позбавлення права контролюючого органу на проведення перевірки, що визначена в Податковому кодексі України.

Оскільки, позивач у позовній заяві просив визнати протиправними дії відповідача щодо проведення камеральної перевірки, а не порушення термінів проведення такої перевірки, суд відмовляє у задоволенні цієї вимоги позивача.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню, суд зазначає наступне.

Згідно пункту 57.1 статті 51 Податкового Кодексу України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У пункті 87.9 статті 87 Податкового Кодексу України встановлено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Пунктом 131.2 статті 131 Податкового Кодексу України визначено, що при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов'язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені.

Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), орган державної податкової служби самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом.

Також, відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової служби №953 від 17.12.2010, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №1350/18645 від 27 грудня 2010 року, при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податку, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов'язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податку, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені.

Якщо платник податків не виконує встановлену цим пунктом черговість платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), орган державної податкової служби самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом.

У разі наявності у платника податку податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, у рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Судом встановлено, що у податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року підприємство «Березаньтепломережа» зазначило суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду в розмірі 12328 грн. (а.с. 158-159).

З акта камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість №49/1600-2061557 від 21 січня 2013 року вбачається, що визначена позивачем сума податку на додану вартість у зазначеній вище декларації за жовтень 2012 року повинна була бути сплачена до 30.11.2012. Проте, позивач частину суми зазначеного боргу, сплатив 06.12.2012 тобто, із затримкою на 6 днів.

Із пояснень представника позивача у судовому засіданні встановлено, що частину суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті відповідно до декларації за жовтень 2012 року, підприємство «Березаньтепломережа» сплатило вчасно - 23.11.2012 у розмірі 6869,75 грн. Представник позивача звертав увагу на те, що з акту перевірки позивача №49/1600-20615577 від 21 січня 2013 року вбачається, що сплачена сума податкового боргу у розмірі 6869,75 грн., була зарахована відповідачем без повідомлення та згоди позивача в рахунок податкового боргу, який визначений декларацією №9000546649 від 15.03.2010. На підтвердження того, що податковий боргу за зазначеною декларацією був відсутній надав платіжні доручення (а.с. 166-180).

Представник позивача у судовому засіданні не заперечив те, що інша частина суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті відповідно до декларації за жовтень 2012 року, в розмірі 5505,66 грн. була сплачена із затримкою. На підтвердження сплати цієї частини податку на додану вартість подав банківську виписку по особовому рахунку №2600306358008 за 28.11.2012 (а.с. 181).

Проте, із зазначеної банківської виписки по особовому рахунку вбачається, що кошти у розмірі 5505,66 грн. сплачується згідно документу №01б та спрямовані на часткову оплату інкасового поручення №524 від 21.11.2012 в рахунок погашення податкового боргу по податку на додану вартість згідно постанови Київського окружного адміністративного суду.

Однак, судом встановлено, що згідно зворотного боку облікової картки платника станом на 20.11.2012 за позивачем рахується сума податкового боргу в розмірі 1408320,21 грн., а станом на 30.11.2012 в розмірі 1396482,00 грн.

Будь-яких заперечень щодо вказаних даних сум податкового боргу ні від позивача, ні від відповідача не надходило.

Із зворотного боку облікової картки платника станом на 31.12.2012 вбачається, що сума 6869,73 грн. зарахована 23.11.2012 згідно рішення суду шляхом стягнення коштів з рахунків клієнтів банків, а сума 5505,66 грн. зарахована 28.11.2012 згідно платіжного доручення №01б від 28.11.2012.

За таких обставин, суд вважає правомірним зарахування сум сплачених позивачем 23.11.2012 в розмірі 6869,75 грн. та 28.11.2012 в сумі 5505,66 грн. в рахунок наявного у позивача податкового боргу у відповідності із вимогами пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України, а не в сплату податкового зобов'язання згідно декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року.

Ні позивач, ні відповідач, не надали доказів про сплату податкового зобов'язання згідно декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року.

Зворотній бік облікової картки платника станом на 31.12.2012 свідчить про сплату податкового зобов'язання згідно декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року саме 06.12.2012, тобто, з протермінуванням на 6 днів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з огляду на вище викладене, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі, у межах, у спосіб, що передбачений законодавством України та з урахуванням всіх обставин, необхідних для прийняття рішення.

Із змісту прохальної частини уточненої позовної заяви вбачається, що підприємство "Березаньтепломережа" просить зокрема, визнати незаконним та скасувати акт камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість №49/1600-20615577 від 21 січня 2013 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень у контексті положень Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

Нормативно-правові акти - це рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб, і які призначені для неодноразового застосування щодо кола цих осіб.

Правові акти індивідуальної дії - рішення, дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, і які є актом одноразового застосування.

Акт державного чи іншого уповноваженого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Правовідносини, з яких виникають публічно-правові спори, завжди побудовані на принципі владного підпорядкування. Ознакою публічно-правового спору є участь у ньому з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владну управлінську функцію, тобто, формує волевиявлення держави, яке є обов`язковим для зобов`язаної особи. Воля суб`єктів владних повноважень оформлюється в адміністративних актах (рішеннях), які є обов`язковими до виконання суб`єктами, яким вони адресовані.

В той же час, акт фактичної перевірки - це службовий двохсторонній документ, який стверджує факт проведення перевірки і є лише носієм інформації про результати перевірки. Метою документування контрольних дій та їх результатів є надання суттєвої, повної і обґрунтованої інформації про достовірність обліку і звітності, способи документального викриття недостач, розтрат, привласнень коштів та матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.

За таких обставин, акти перевірки господарської діяльності не мають обов'язкового характеру та лише висвітлюють фактичні обставини. В такому розумінні, не є тими рішеннями суб'єкта владних повноважень, на спір з оскарження яких поширюється компетенція судів передбачена пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що викладена підприємством «Березаньтепломережа» в позовній заяві вимога про скасування акта камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість №49/1600-20615577 від 21 січня 2013 року є такою, що не підлягає задоволенню.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із статтею 71 цього ж Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Однак, покладений на суб`єкта владних повноважень даною нормою тягар доказування правомірності своїх дій не звільняє позивача від обов`язку доказування своїх тверджень чи заперечень.

На підставі викладеного та оцінюючи у сукупності встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Басай О.В.

Повний текст постанови виготовлено 16 серпня 2013 року