Ухвала суду № 36459336, 25.12.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження 22-ц/790/8126/13 р. Головуючий 1 інстанції Крівцов Д.А.

Справа № 643/287/13-ц Доповідач: Коваленко І.П.

Категорія: договірні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Коваленко І.П

суддів - Коровіна С.Г., Довгаль А.П.

при секретарі - Москаленко Е.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м.Харкова від 08 листопада 2013 року по справі за позовом Публічного Акціонерного товариства «Земельний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А :

В січні 2013 року Публічне Акціонерне товариство «Земельний банк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог посилалось на те ,що між позивачем та відповідачем було укладено договір кредиту № 70/07-К від 17.08.2007 року на суму 400000,00 грн., додатковими угодами № 1- № 8 змінювалась відсоткова ставка та строк погашення кредиту. Відповідно до п. 8.3 вказаний Договір кредиту діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. Відповідач свої зобов'язання за Договором кредиту належним чином не виконав, грошові кошти в повному обсязі не повернув. В зв'язку з наведеним у відповідача виникла заборгованість в загальному розмірі 234225,22 грн. за період з 16.05.2009 року по 26.12.2012 року, в тому числі заборгованість за процентами в розмірі 195048,12 грн., пеня за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 33382,62 грн., пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом в розмірі 5798,48 грн., яку позивач просив стягнути на свою користь.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги та доводи, викладені в позові, підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення проти позову. В судовому засіданні також заперечував проти позову, посилаючись на його безпідставність. В обґрунтування заперечень зазначав, що позивачем не надано доказів на підтвердження направлення ним та отримання відповідачем попередження про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором. Крім того, на підставі заяви позивача про вчинення виконавчого напису від 17.06.2009 року за Договором кредиту приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 15.05.2009 року здійснено виконавчий напис, за яким в рахунок погашення заборгованості відповідача за Договором кредиту звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить відповідачу. За таких обставин позивач, на думку відповідача, повторно стягує заборгованість за Договором кредиту. Також представник відповідача в обґрунтування заперечень проти позову посилався на закінчення строку дії Договору кредиту, пропуск позивачем строків позовної давності та невірний розрахунок суми пені за несвоєчасну сплату відсотків за договором, надавши суду свій розрахунок, згідно якого зазначена пеня дорівнює 2890,61 грн.

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 08 листопада 2013 року позов Публічного Акціонерного товариства «Земельний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволений частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного Акціонерного товариства «Земельний банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 234222,90 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Московського районного суду м.Харкова від 18 листопада 203 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного Акціонерного товариства «Земельний банк» судовий збір в сумі 2342,23 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і ухвалити по справі нове рішення ,яким відмовити в позові Публічного Акціонерного товариства «Земельний банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам по справі.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення з?явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Зобов'язання, згідно статті 526 ЦК України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 17 серпня 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір кредиту. Згідно умов вказаного договору банк надав позичальнику у тимчасове користування грошові кошти в розмірі 400000,00 гривень. Строк надання кредиту неодноразово змінювався додатковими угодами до вказаного договору. Останнього разу згідно Додаткової угоди № 8 від 11.03.2009 року строк надання кредиту визначено з 17.08.2007 року по 05.04.2009 року включно.

Умовами Договору кредиту, зокрема п. 1.3., 2.1., 3.4.,3.5. З.6., 4.3.2. та іншими, передбачено обов'язок відповідача сплачувати відсотки за користування кредитом. Крім того, пунктом 5.1. Договору кредиту передбачено, що в разі прострочення позичальником строків сплати відсотків, визначених п. 4.3.2 цього Договору, а також прострочення строків повернення Кредиту, визначених п. п. 1.2, 3.8.3, 4.3.1, 5.3, 6.4, позичальник сплачує банку пеню від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у цей період.

15.05.2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 886, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка була передана відповідачем в іпотеку з метою забезпечення виконання її зобов'язань за Договором кредиту.

В судовому засіданні представник позивача та відповідача пояснили, що вказана вище квартира ще не реалізована та, відповідно, заборгованість за Договором кредиту за рахунок продажу вказаної квартири не погашена.

Отже, у відповідача виникла заборгованість в загальному розмірі 234225,22 грн. за період з 16.05.2009 року по 26.12.2012 року, в тому числі заборгованість за процентами в розмірі 195048,12 грн., пеня за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 33382,62 грн., пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом в розмірі 5798,48 грн., яку позивач просив стягнути на свою користь.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованість за процентами за Договором кредиту, нарахованими за період з 16.05.2009 року по 25.12.2009 року, в розмірі 195048,12 грн., а також пені за несвоєчасне повернення кредиту, нарахованої за період з 28.12.2011 року по 25.1.22012 року, в розмірі 33382,62 грн., а всього 234222,90 грн.

В частині відмови в позові про стягнення пені за прострочення сплати процентів в розмірі 5794,48 грн. рішення суду не оскаржувалось.

Доводи відповідачки стосовно того, що є виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки і тому підстав для повторного стягнення немає, обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції та не приймаються колегією суддів виходячи з наступного.

Згідно роз'яснень, викладених в п. 17 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599- 601, 604- 609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК. Наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення догові звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту. У разі звернення кредитодавця до суду після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення кредитної заборгованості суд має з'ясувати питання про виконання виконавчого напису і з урахуванням цього вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору.

Як встановлено судом з пояснень сторін та не заперечувалось представником відповідача, вказаний вище виконавчий напис не виконаний.

За таких обставин, враховуючи, що заборгованість за кредитом відповідачем не сплачена та, таким чином, зобов'язання за Договором кредиту не виконані, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо обґрунтованості нарахування позивачем відсотків за користування кредитом, а також пені за несвоєчасну сплату заборгованості за кредитом та відсотками.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідачки пояснив, що на даний час виконавчий напис скасований і будь-які суми не стягнуті.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення суду законне і обґрунтоване, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

На підставі наведеного та керуючись п.1ч.1 ст.307, 308, 313, п.1 ч.1 ст.314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Московського районного суду м.Харкова від 08 листопада 2013 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -