Рішення № 36452136, 19.12.2013, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 1522/27483/12

Провадження № 2/522/3787/13

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

« 19» грудня 2013 року

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

Головуючого судді Погрібного С.О.

за секретаря судового засідання Малини-Муравенко В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки та вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди, за участі третьої особи ОСОБА_2,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, неодноразово уточненим та доповненим, за остаточно уточненою позовною заявою просив стягнути з відповідача на його користь частину заробітної плати за лютий, березень, квітень 2012 року в сумі 1 990,64 гривень; зайво нараховану та утриману суму податку з доходу фізичних осіб у розмірі 260,04 гривень; середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати за основним місцем роботи з 14 травня 2012 року по день ухвалення судом рішення, виходячи з розміру середньої заробітної плати 184,59 гривень/день; визнати незаконним та скасувати наказ № 276-к від « 16» серпня 2012 року про звільнення з роботи його, ОСОБА_1; поновити його на роботі на посаду викладача з погодинним обліком часу роботи з предмету «Основи правових знань» в Державному навчальному закладі «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості»; стягнути з відповідача, Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості», на свою користь середньомісячний заробіток за весь час вимушеного прогулу в період з 17.08.2012 по день постановлення судом рішення; стягнути з Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості» на свою користь заробітну плату за період праці з 15.05.2012 року до 31.05.2012 року в сумі 1 717,20 гривень; стягнути з Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості» на свою користь компенсацію за невикористані 14 календарних днів відпустки за період праці з 15.05.2012 року до 17.08.2012 року; стягнути з Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості» на свою користь компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 4 000,0 гривень. Свої вимоги позивач обґрунтував наступним. « 9» серпня 2011 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду викладача Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості», у звязку з чим укладено трудовий договір та виданий наказ за №230-к від 09 серпня 2011 року про відповідне. З « 14» травня 2012 року, за згодою позивача, його переведено на інше основне місце роботи, відповідно до п.5 ст. 36 КЗпП України. Позивач вважає, що внаслідок незаконних та протиправних дій відповідача йому безпідставно відрахована та не виплачено заробітну плату в сумі 3 622,22 гривень і компенсація за відпустку в сумі 1671,60 гривень. Позивач також зазначає, що за період з 15 травня 2012 року до 31 травня 2012 року він відпрацював на займаній посаді 75 годин педагогічного навантаження, але заробітну плату за відпрацьований час йому не виплачено. Жодної інформації про нарахування та виплату заробітної плати за період з 15.05.12 року по 31.05.2012 року відповідач йому не надав. При звільнені грошовий розрахунок з позивачем не проведений і належні йому грошові кошти у вигляді зарплатні за період праці з 15 по 31 травня 2012 року та компенсації за відпустку не виплачено. Таким чином, позивач вважає, що внаслідок протиправних дій відповідач незаконно звільнив позивача, на день звільнення не виплатив належну заробітну плату за період праці з 15 до 31 травня 2012 року у розмірі 1717,20 гривень та компенсацію за відпустку за 14 календарних днів за період праці з 15 травня по 17 серпня 2012 року.

В судове засідання зявився позивач, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

В судове засідання зявились представники відповідача, позовні вимоги позивача не визнали у повному обсязі, заперечували проти задоволення позову, посилаючись на його необґрунтованість.

Суд вислухав пояснення сторін, їх представників, дослідив матеріали справи, за наслідками чого вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних причин. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі представлених сторонами письмових доказів та наданих в судовому засіданні пояснень.

Наказом від 09.08.2011 року №23/-к про прийняття на роботу ОСОБА_1 призначено на посаду викладача з предмету «Основи правових знань» з 10.08.2011 року зі строком випробування два тижні з посадовим окладом згідно розкладу.

Згідно із наказом від 10.05.2012 року №116-к ОСОБА_1 звільнено у звязку з переведенням до «Регіонального фонду підтримки підприємництва в Одеській області».

Відповідно до наказу від 14.05.2012 року №125-к ОСОБА_1 прийнято на посаду викладача з погодинним обліком часу з предмету «Основи правових знань з 15.05.2012 року на підставі його заяви від 10 травня 2012 року.

Наказом №276-к від 16 серпня 2012 року позивача з 17 серпня 2012 року звільнено на підставі ст.7 КЗпП України у звязку із прийняттям на роботу ОСОБА_3, який не є сумісником.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 працював в Державному навчальному закладі «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості», про що свідчить наказ від 09.08.2011 року №23/-к, як за основним місцем роботи до 15 травня 2012 року.

Починаючи з 15 травня 2012 року позивач працював у Державному навчальному закладі «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості» на посаді викладача з погодинним обліком часу з предмету «Основи правових знань» у відповідності до наказу від 14.05.2012 року №125-к.

За вказаним місцем роботи, як не основним, позивач працював до 17 серпня 2012 року, коли його було звільнено за наказом № 276-к від 16 серпня 2012 року.

Як вбачається з тексту наказу, його прийнято на підставі та у відповідності до ст.7 КЗпП України та п.8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, згідно із яким звільнення з роботи за сумісництвом провадиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв'язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги.

Аналіз зібраних по справі документів та доказів не дозволяє суду зробити висновок про наявність помилки у нарахуванні позивачу заробітної плати за лютий, березень, квітень 2012 року в сумі 1990,64 гривень, а також заробітної плати за період з 15.05.12 року по 31.05.2012 року.

Судом не виявлено порушень в обрахунку педагогічного навантаження позивача за вказаний період роботи, зокрема, позивач не повідомив та не довів, які саме зайняття не враховані відповідачем під час обрахунку належної йому до виплати заробітної плати. Про це свідчать надані сторонами документи, а також відомості про нарахування та виплату заробітної платні позивачу.

Надані позивачем докази не надали суду достатніх підстав встановити, які саме зайняття, враховуючи погодинну схему оплати праці позивача, проведені ним не враховані під час визначення розміру заробітку ОСОБА_1, права на отримання якого позивачем набуто. Допитані за клопотанням позивача свідки не змогли повідомити суду конкретні обставини, які б з певністю дали б суду підстави для висновку про допущення відповідачем таких порушень в організації роботи навчального закладу, які б дали підстави для задоволення вимог позивача в цій частині.

Додатково суд враховує, що сторони відмовилися від використання процесуального права просити суд призначити судово-економічну експертизу, незважаючи на розяснення судом такого права.

Судом за результатами розгляду не виявлено підстав для визнання наказу 276-к від 16 серпня 2012 року.

Як зазначено вище, однією з підстав для звільнення працівника, який працює за сумісництвом, є передбачене п. 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, правило про звільнення сумісника в разі прийняття іншого працівника, який не є сумісником, як за основним місцем роботи. Так, згідно, наказу №265-к від 14.08.2012 року ОСОБА_3 прийнятий на роботу на вказану посаду, як на основне місце роботи. Саме таку підставу передбачено Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, а, отже, судом не виявлено підстав вважати наказ відповідача незаконним.

При цьому, судом враховано, що на час звільнення 16.08.2012 року позивач працював за іншим обраним ним основним місцем роботи, а тому не вправі вимагати в цілому виплати йому компенсації у звязку з вимушеним прогулом, оскільки такий прогул може мати місце в тому разі, коли з вини роботодавця працівник не може влаштуватися на інше основне місце роботи або у в разі, коли працівник втратив частину свого заробітку в результаті незаконного звільнення за попереднім місцем роботи, коли за новим місцем роботи його заробіток є меншим, ніж за попереднім місцем.

Судом враховано при оцінці цих обставин, що позивачем визнано, що з 15 травня 2012 року ним обрано інше основне місце роботи, де він працює й на час постановлення цього рішення.

Отже, позивач, обравши інше основне місце роботи, не був позбавлений можливості реалізувати свої трудові права, не мав вимушеного прогулу, а тому не вправі вимагати компенсацію за ніби наявний вимушений прогул. Наведені обставини щодо недоведення наявності у відповідача заборгованості по заробітній платі та невстановлення факту вимушеного прогулу у позивача є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині вимог.

Разом з тим, одним з наслідків розгляду справи є виявлення судом факту порушення прав позивача на отримання компенсації за невикористану відпустку у сумі 1671,60 гривень.

Вимоги про стягнення цих виплат заявлено позивачем у первинному позові від 26.11.2012 року, поданому до суду.

Після відкриття провадження по цій справі судом відповідачем цю вимогу задоволено у добровільному порядку та відповідно до платіжного доручення №264 від 21.03.2013 року перераховано для виплати позивачу.

В цьому суд вбачає порушення положення ст.116 КЗпП України, відповідно до якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Таким чином, суд вбачає порушення відповідачем строків розрахунку із позивачем при звільненні, оскільки подібні виплати мали бути здійснені у день звільнення.

Наявність факту порушення зазначених трудових прав позивача, що викликало необхідність його звернення за захистом до суду, надає йому підстави вимагати відшкодування завданої йому у звязку з наведеним моральної шкоди.

З урахуванням всіх обставин справи, зокрема тривалості допущеного порушення, заходів, яких позивач змушений був докладати для відновлення свого порушеного права, з врахуванням міркувань справедливості, розумності та добросовісності, суд має визначити розмір належної до компенсації моральної шкоди в розмірі 2000,0 гривень.

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За наведених обставин, враховуючи, що підстав звільнення від обовязку доказування судом не встановлено, суд вважає, що позивачем не у повному обсязі доведено ті обставини, на які він посилається, з огляду на що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, в задоволенні інших позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити через їх недоведеність.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Керуючись ст. ст. 116, 237-1 Кодексу законів про працю України, Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, ст. ст. 10, 11, 60, 62, 213-215 ЦПК України, СУД

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості» (ПН 33311890) на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 2 000,0 (двох тисяч) гривень.

Стягнути з Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості» (ПН 33311890) в дохід держави судовий збір в розмірі 229 гривень 40 копійок.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ С.О. Погрібний

19.12.2013