Постанова № 36449863, 24.12.2013, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2013 року справа № 823/3437/13-а

м. Черкаси

16 год. 16 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді - Паламар П.Г.,

при секретарі - Овсієнко О.І.,

за участю позивача ОСОБА_1 - особисто, представника позивача ОСОБА_2 - за довіреністю, представника відповідача Руденко Л.І. - за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним наказ 15 о/с УМВС України в Черкаській області від 17.01.2013, визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 зі служби в ОВС та поновити ОСОБА_1 на службі на посаді начальника УОТЗ УМВС України в Черкаській області.

До початку розгляду позову по суті позивач подав заяву про збільшення предмету, підстав позову та позовних вимог, в якій просив визнати протиправним та скасувати наказ № 15 о/с від 17 січня 2013 року, поновити ОСОБА_1 посаді начальника УОТЗ УМВС України в Черкаській області з 17 січня 2013 року, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток, починаючи з 17 січня 2013 року по день поновлення на службі, в якості компенсації за вимушений прогул, стягнути з управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 50 000 грн., в якості компенсації моральної шкоди за незаконне звільнення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 16.10.2012р., прибувши до УМВС України для передачі лікарняного листа для обліку та продовження відпустки, за вказівкою начальника управління, написав рапорт про звільнення з ОВС за станом здоров'я та наявністю вислуги років. Наказом начальника УМВС України в Черкаській області від 17.01.2013 р. № 15 о/с позивача звільнено відповідно до п. ж ст. 64 Положення за власним бажанням. Дана підстава звільнення є незаконною, адже позивач в рапорті зазначив звільнити на пенсію в зв'язку з погіршенням стану здоров'я та наявністю вислуги років. Тому позивач просить визнати незаконним, скасувати наказ та поновити на посаді начальника УОТЗ УМВС України в Черкаській області.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили адміністративний позов задовольнити повністю.

В письмових запереченнях на адміністративний позов представник відповідача проти позову заперечував повністю та зазначив, що позивач звільнений з органів внутрішніх справ на підставі його рапорту, за власним бажанням та у відповідності до п. 64 та п. 68 Положення. Звільнення позивача, на думку відповідача, є правомірним, тому підстави для поновлення на службі ОСОБА_1 відсутні.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень суб'єктів владних повноважень слід перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, з виконанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що 27.09.1999 року наказом № 215 о/с УМВС України в Черкаській області ОСОБА_1 прийнятий на службу в ОВС.

Наказом №216 о/с від 22.08. 2011 року позивач призначений на посаду начальника управління ОТЗ УМВС України в Черкаській області.

01.08.2012 р. позивач написав рапорт, в якому просив надати йому чергову відпустку за 2012 рік з 06.08.2012р., відпустка складає 45 діб.

В зв'язку з погіршенням стану здоров'я, позивач був госпіталізований до Першої Черкаської міської лікарні де проходив лікування з 03 вересня 2012 року по 31 жовтня 2012 року, що підтверджується листками непрацездатності № № 763238, 718669, 760900.

18 вересня 2012 року позивачем написано рапорт, згідно якого він погодився на запропоновану посаду заступника начальника відділу УОТЗ УМВС України.

16 жовтня 2012 року, позивач подав рапорт про звільнення з ОВС на пенсію за станом здоров'я та наявністю вислуги років. Просив надати невикористану відпустку за 2011 рік та вважати недійсним рапорт про переведення на посаду заступника начальника відділу УОТЗ УМВС України.

Позивач перебував на лікуванні в Третій Черкаській міській лікарні з 01.11.2012р. по 15.11.2012р., що підтверджується листком непрацездатності № 798049.

Наказом УМВС України в Черкаській області від 01.11.2012р. №250 о/с позивач звільнений з посади та перебуває у розпорядженні УМВС з 16.10.2012р. та у черговій відпустці за 2011 рік.

З 03.12.2012р. по 18.12.2012р. позивач перебував на лікуванні в комунальному закладі «Черкаський обласний онкологічний диспансер», листок непрацездатності № 736773.

Наказом УМВС України в Черкаській області від 17.01.2013р. №15о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ.

На адресу позивача направлено повідомлення від 17.01.2013р. та 12.02.2013р., в якому було зазначено, що наказом УМВС України в Черкаській області №15о/с його звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 «Ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби.

Позивач стверджує, що йому забороняли входити на територію УМВС України в Черкаській області та відмовляли у наданні копії наказу про звільнення. Крім того вважає підставу звільнення з ОВС за п. 64 «Ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби незаконною, адже в рапорті зазначив на пенсію за станом здоров'я та вислугою років.

Суд погоджується із твердженням позивача виходячи з того, що п.п. (ж) п. 64 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 р. № 114 (далі - Положення) особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Відповідачем не надано доказів подання позивачем рапорту про звільнення з органів внутрішніх справ України за власним бажанням та наявності поважних причин для цього.

Пунктом 52 Положення визначено, що особи рядового і начальницького складу, які захворіли під час відпустки, вона після її одужання продовжується на число невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється начальником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого лікарем і начальником (головним лікарем) лікувального закладу.

Суд не погоджується з твердженням відповідача, щодо необхідності подачі позивачем рапорту про продовження відпустки після завершення лікування оскільки така вимога не передбачена Законом України «Про відпустки» та Положенням.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про відпустки» визначено, що щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі: тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку. А відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про відпустки» у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону.

Таким чином, під час прийняття наказу № 15 о/с від 17.01.2013 року позивач перебував у відпустці.

Відповідно до ст. 38 Кодексу Законів про працю України, зазначено, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (ст. 40 Кодексу Законів про працю України).

Відповідно до п. 24 Положення, у разі незаконного звільнення особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді.

Відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, при цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд дійшов до висновку, що при звільненні позивача відповідачем не дотримані вимоги чинного законодавства, що регулює порядок прийняття на службу, її проходження та звільнення зі служби, з огляду на наступне.

Представник відповідача не надав доказів щодо звільнення позивача з посади та з органів внутрішніх справ за власним бажанням, тоді як позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення на пенсію за станом здоров'я та вислугою років.

Частиною 2 ст. 11 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і застосувати належний спосіб захисту порушеного права, а саме: скасувати наказ № 250 о/с управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 01.11.2012р.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами та свідчать про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані відповідачем, не підтверджують обставини, на які відповідач посилається та обґрунтовує.

Суд вважає необґрунтованими доводи позивача про відшкодування моральної шкоди з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31.03.1995 року ( зі змінами та доповненнями) при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями, вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема, повинен з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральної шкоди чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач не обґрунтував підставу відшкодування йому моральної шкоди, оскільки не надав жодного доказу, який би підтверджував заподіяння такої шкоди, в зв'язку з чим позовна вимога позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. не підлягає задоволенню.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 11, 14, 70, 71, 94, 159 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ №15 о/с управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 17 січня 2013 року та наказ №250 о/с управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 01 листопада 2012 року.

Поновити ОСОБА_1 на службі в управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на посаді начальника управління оперативно-технічних заходів УМВС України в Черкаській області з 17 січня 2013 року.

Зобов'язати управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 17 січня 2013 року по день поновлення на службі.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Постанову суду в частині поновлення на роботі та виплаті грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу допустити до негайного виконання.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у порядку ст.185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.Г. Паламар

Повний текст постанови виготовлений 30 грудня 2013 року.