Постанова № 36449735, 12.12.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2013 р. Справа №805/15678/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 15:36 год.

Донецький окружний адміністративний суд в складі судді Аканова О.О. при секретарі судового засідання Кушнерьової К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІР-Маркет" до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.10.2013 року № 0000522210,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІР-Маркет" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.10.2013 року № 0000522210.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для донарахування відповідачем податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням та зазначає, що у підприємства були всі правові підстави для формування податкового кредиту у відповідності до вимог діючого законодавства за господарською операцією з контрагентом - ПП «Славія-Авто» на покупку автозапчастин на підставі умов договору № 107111 від 11 липня 2011 року та посилається на неправомірність висновку відповідача щодо нікчемності правочину із даним контрагентом.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, при цьому зазначила, що відображені в податковому обліку наслідки господарської операції на підставі умов договору № 107111 від 11 липня 2011 року, відповідають правилам формування податкового кредиту, встановленим положеннями Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» просила суд задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначивши про правомірність прийнятого рішення про нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку зі здійсненням позивачем нікчемного правочину, які не створюють правових наслідків, а отже, платник податків не має право на формування податкового кредиту за такою господарською операцією.

В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення аналогічні викладеним в запереченнях, просив суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІР-Маркет" є юридичною особою, включено до ЄДРПОУ за № 37517140 та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м. Харцизьку Донецької області Державної податкової служби як платник податків, є платником податку на додану вартість, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100336908 від 16.05.2011 року.

Відповідач - Державна податкова інспекція у м. Харцизьку Головного управління Міндоходів у Донецькій області, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України - є суб'єктом владних повноважень.

З 24.09.2013 року по 30.09.2013 року відповідачем проведена позапланова документальна невиїзна перевірка ТОВ «Тір-Маркет» з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Славія Авто» за період з 01.08.2011 р. по 31.12.2011 р., за результатом якої складений акт № 538/05-26-22-2/37517140.

Актом перевірки зафіксовані порушення, які оспорюються у межах цієї адміністративної справи, а саме:

- порушення позивачем п. п. 185.1, ст.185, п.п.198.2, 198.3, п.198.6, статті 198 Податкового кодексу України, встановлено заниження податку на додану вартість у загальній сумі 225,00 грн., у тому числі за жовтень 2011 року у сумі 215,00 грн., за листопад 2011 року у сумі 10,00 грн.

Висновки акту перевірки про порушення положень Податкового кодексу України та заниження грошових зобов'язань з податку на додану вартість засновані на відсутності реального відбуття господарських операцій з придбання позивачем автозапчастин від ПП «Славія Авто», нікчемності такого правочину через невідповідність, відсутність доказів факту транспортування товару та акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Славія Авто» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.05.2011 по 31.01.2012 р. № 373/26-55-08/30918296 від 18.07.2013 р.

Однією з підстав для висновків податкового органу щодо є відсутність документів, які б підтверджували факт транспортування товару Позивачу від контрагенту.

Спірним питанням цієї справи є правомірність визначення позивачем суми податкового кредиту, суми податку на додану вартість, внаслідок відображення позивачем наслідків здійснення господарської операції на підставі укладеного договору із ПП «Славія Авто».

За висновками акту перевірки заступником керівником податкового органу (відповідача у справі) 21 жовтня 2013 року прийнято податкове повідомлення -рішення форми «Р» № 0000522210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 225,00 грн., з яких за основним платежем - 225,00 грн., за штрафними ( фінансовими) санкціями - 56,25 грн.

Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання є висновок відповідача про недійсність первинних документів, що мають підтверджувати факт здійснення операції з ПП «Славія Авто».

Судом встановлено, що 11 липня 2011 року між ПП «Славія-авто» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тір-Маркет" (Покупець) укладено договір № 107111 укладений договір купівлі-продажу автозапчастин (далі - Договір).

Згідно умов зазначеного договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця автозапчастини, Покупець прийняти та оплатити їх на умовах даного договору.

Господарські операції позивача, що стали причиною виникнення спору між сторонами відбувалися після набрання чинності Податковим кодексом України, а тому оцінка спірних правовідносин між сторонами здійснюється судом із врахуванням положень Податкового кодексу України, що набрав чинності 01 січня 2011 року.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Поняття платників податку на додану вартість, умови реєстрації платника податку на додану вартість визначені статтею 180 Податкового кодексу України.

Порядок визначення бази оподаткування встановлений статтею 188 Податкового кодексу України.

Пунктом 188.1. статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1. статті 200 Податкового кодексу України).

Отже, визначення податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у звітному періоді залежить від розміру задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту.

Згідно приписів пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

На підтвердження фактичного виконання умов договору позивачем суду надані податкові накладні, видаткові накладні. реєстр виданих та отриманих податкових накладних, журнал видачі довіреностей, виписки з банку, податкові декларація з податку на додану вартість.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі - Закон № 996).

Визначення основних термінів, що вживаються в цьому законі міститься у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні". Згідно цієї статті, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність являє собою бухгалтерську звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податкові накладні, видані контрагентом Позивачу відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

За наслідками дослідження в судовому засіданні зазначених податкових накладних, судом встановлено їх відповідність вимогам, визначеним Порядком заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21 грудня 2010 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за №1401/18696), що набрав чинності 10 січня 2011 року.

Отримавши податкову накладну покупець товару набув право на включення суми податку, вказану в цій накладній до складу податкового кредиту.

В даному випадку суми сплаченого податку у зв'язку з придбанням товару підтверджені податковими накладними, а тому суми підлягають включенню до складу податкового кредиту.

Оскільки в ході розгляду справи встановлено, що господарські операції з придбання позивачем товару у ПП «Славія Авто» вчинені реально, з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, позивач безперечно має право на формування податкового кредиту.

Також суд зазначає, що матеріали справи містять витяг з журналу реєстрації довіреностей, який ведеться Позивачем, з зазначенням виданих довіреностей посадовій особі позивача - директору Гмиріну Д.М. на видачу товарно-матеріальних цінностей за договором з ПП «Славія Авто».

Повноваження директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІР-Маркет" Гмиріна Д.М. підтверджується протоколом № 1 загальних зборів учасників ТОВ «ТІР-Маркет».

Доводи стосовно відображення позивачем в податковому обліку наслідків виконання нікчемних правочинів засновані на інформації акту ДПІ у Печерському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Славія Авто» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.05.2011 по 31.01.2012 р. № 373/26-55-08/30918296 від 18.07.2013 р. не приймаються судом до уваги, з огляду на наступне.

За змістом зазначеного акту контрагентами ПП «Славія Авто» ТОВ "БТК «Євробуд», ТОВ «Юридична фірма «Фортеця», ТОВ «Інтеграл Ай Ті», ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс», встановлено розбіжності між задекларованими сумами податкового кредиту ПП «Славія Авто» та задекларованими сумами податкових зобов'язань зазначеними підприємствами.

Суд зазначає, що висновки про порушення платником податків правил формування податкового кредиту не можуть засновуватися на даних податкової звітності контрагента постачальника такого платника, в якого відсутні будь-які правовідносини з таким платником податків.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків. Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29.10.2010 року № 21-14а10 за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

З приводу посилання податкового органу на не підтвердженість факту транспортування товару, відсутність товарно-транспортних накладних, суд зазначає наступне.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р. товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів.

Господарські операції позивача підтверджуються не тільки зазначеними ТТН, але й іншими документами, якими є договір, специфікація, видаткова накладна, податкові накладні, акти приймання товарів, реєстр отриманих та виданих податкових накладних про що вказувалось вище. В сукупності всі ці документи повністю відповідають поняттю «первинні документи», що визначені у ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Механізм підтвердження платниками податків реальності тих господарських операцій, по яким були сформований податковий кредит законодавством України не визначений.

Податковий кодекс України визначає лише вимоги щодо документального підтвердження задекларованих сум податкового кредиту, які, як зазначено вище, були дотримані позивачем.

Суд звертає увагу на те, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, на які посилається податковий орган, не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку податкового кредиту.

Також суд зазначає, що у перевіряємому періоді бланк товарно-транспортної накладної був виключений із переліку бланків суворої звітності, у зв'язку з втратою чинності Наказу Міністерства статистики та Міністерства транспорту від 07 серпня 1996 року № 228/253 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи».

Суд зазначає, що обов'язковість наявності товарно-транспортної накладної обумовлена не положеннями Податкового Кодексу України, а нормами ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Крім того, згідно ст.3 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п. 2.1 Наказу Міністерства транспорту № 363 від 14 жовтня 1997 року, яким затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, визначено сферу дії вказаних законодавчих актів, які не поширюються на органи Державної податкової служби.

У переліку підтверджуючих документів, передбачених п.44.1 Податкового Кодексу України, на підставі якого платники податків повинні вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єкту оподаткування, товарно-транспортні накладні не зазначені.

Суд зазначає, що на підтвердження факту транспортування товару позивачем суду наданий договір про надання послуг з перевезення (багажу) вантажу № 03/05 від 03.05.2011 року. Відповідно до умов якого ТОВ «Тір-Маркет» ( Замовник) доручає «Тір-сервіс» ( Виконавець) організація транспортних перевезень та доставки вантажу.

На підтвердження реальності надання послуг з перевезення та доставки товару з м. Львів ( ПП «Славія-Авто» до м. Харцизьк ТОВ «Тір-Маркет») Позивачем суду надані акти здачі-приймання виконаних робіт від 30.08.2011 р. на суму 1681,17 грн., від 31.10.2011 р. на суму 720,00 грн., від 30.11.2011 р. на суму 720,00 грн., від 31.12.2011 р. на суму 720,00 грн., всього на суму 3841,17 грн., податкові накладні відповідно.

Також суд зазначає, що реалізація придбаного товару підтверджується видатковими накладними, податковими накладними.

Посилання відповідача в акті перевірки на порушення публічного порядку укладання договорів, які суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків та які не спричиняють реального настання правових наслідків, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Суд зазначає, що вищезазначене тлумачення податкового органу, щодо правочину укладеного між позивачем та його контрагентом - ПП «Славія -Авто» повністю відповідає поняттю нікчемного правочину, яке викладене в статті 228 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виходячи із змісту укладених між позивачем та його контрагентом договору купівлі-продажу товарів вбачається, що зазначеним договором сторони узгодили всі умови, що є істотними для даного виду договорів. Сторонами не було пред'явлено зауважень один до одного з приводу виконання укладеного договору.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту (зобов'язання) здійснювати контроль та перевірку за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника, зазнавати для себе певних негативних матеріальних наслідків.

Кваліфікація правочину, як нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України, передбачає встановлення протиправної поведінки обох або однієї з сторін договору, наявність спеціальної мети при укладенні договору, а також наявність умислу на заволодіння чужим майном (у даному випадку -на ухилення від сплати податків).

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обов'язків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 ЦК України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Суд звертає увагу, у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність, (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь -яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надані.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування штрафних ( фінансових) санкцій.

Разом з тим, відповідачем не було надано доказів встановлення порушення вимог податкового законодавства контрагентом позивача - ПП «Славія-Авто» безпосередньо при здійсненні спірної операції.

З огляду на зазначене, суд не приймає посилання відповідача на безпідставність формування податкового кредиту.

З вищенаведеного вбачається, що відображення позивачем в податковому обліку наслідків виконання господарської операції Позивача з ПП «Славія-Авто» за договором купівлі-продажу автозапчастин № 107111 від 11 липня 2011 року відповідає вимогам чинного законодавства України.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджено правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту звітного податкового періоду жовтень, листопад 2011 року податку на додану вартість в загальній сумі 225,00 грн. відповідно, з огляду на що висновки відповідача про заниження податку є неправомірними.

Через не підтвердження наявними в матеріалах справи документами заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті за травень 2011 року, відсутні підстави для збільшення грошових зобов'язань з цього податку за ці періоди та застосування штрафних санкцій, передбачених статтею 123 Податкового кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000522210 від 21.10.2013 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 281,25 грн. прийняте Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Головного управління Міндоходів у Донецькій області необґрунтовано, із порушенням вимог чинного законодавства, через що позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішень підлягають задоволенню у повному обсязі

З приводу стягнення з Державного бюджету судового збору, сплаченого позивачем суд зазначає наступне.

Позивачем сплачений судовий збір за майновий спір платіжним дорученням № 286/51847 від 01.11.2013 року в сумі 172,05 грн.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки судом позовні вимоги задоволені в повному обсязі, суд стягує з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІР-Маркет" судовий збір, сплачений за подання позову майнового характеру у сумі 172,05 грн.

З огляду за зазначене, витрати позивача по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету.

З огляду на зазначене, на підставі статті 19 Конституції України, статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, положень Податкового кодексу України та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІР-Маркет" до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.10.2013 року № 0000522210 - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Головного управління Міндоходів у Донецькій області № 0000522210 від 21.10.2013 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 281,25 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІР-Маркет" судовий збір у сумі 172,05 грн.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частина проголошена у судовому засіданні 12 грудня 2013 року.

Повний текст буде виготовлений 16 грудня 2013 року.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Аканов О.О.