Постанова № 36449536, 12.12.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2013 р. Справа №805/14863/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11 год. 30 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Абдукадирової К.Е.

при секретарі судового засідання Пономаренко В.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний

комбінат імені Ілліча»

до Калінінського відділу державної виконавчої служби Горлівського міського

управління юстиції

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача - Калінінської виправної колонії управління державної пенітенціарної

служби України в Донецькій області (№ 27)

про скасування постанови по виконавчому провадженню ВП № 39725651 від

27.06.2013р. про повернення виконавчого документа, зобов'язання поновити виконавче

провадження, -

за участю представників сторін:

від позивача: Богатирь О.В. - за дов. від 03.01.2013р.;

від відповідача: Берлізов О.С. - за дов. від 03.12.2013р.;

Арестова Н.В. - за дов. від 06.12.2013р..

від третьої особи: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Маріупольській металургійний комбінат імені Ілліча» звернулось до суду з позовом до Калінінського відділу державної виконавчої служби Горлівського міського управління юстиції про скасування постанови по виконавчому провадженню ВП № 39725651 від 27.06.2013р. про повернення виконавчого документа, зобов'язання поновити виконавче провадження.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що постанова про повернення виконавчого документу стягувачеві від 27.06.2013 року суперечить вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та інформаційному листу Вищого господарського суду №0108/1114 від 18.05.2006 року, за змістом якого оборотні активи можуть бути реалізовані для задоволення вимог кредиторів.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав та надав пояснення аналогічні тим, що викладені в позовні заяві.

Представник відповідача у судове засідання з'явився, проти задоволення позову заперечував та просив суд у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити. Надав суду заперечення на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що відповідно до приписів статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005р. № 2713-IV (далі Закон № 2713) Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України. Відповідно до статті 26 зазначеного Закону майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань. Управління майном здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, який закріплює його за органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, навчальними закладами, закладами охорони здоров'я, підприємствами установ виконання покарань, іншими підприємствами, установами і організаціями, створеними для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, збереження та раціональне використання цього майна.

Зазначає, що майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об'єктом застави. Звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я не допускається.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

З урахуванням приписів статті 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. З урахуванням викладеного суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи, на підставі наявних у справі доказів.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з таких підстав.

Позивач - Публічне акціонерне товариство «Маріупольській металургійний комбінат імені Ілліча», зареєстроване як юридична особа державним реєстратором Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області 30.12.1996р., про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців зроблено запис № 12741050048000679. (арк.. справи 15 том 1).

Відповідач - Калінінський відділ державної виконавчої служби Горлівського міського управління юстиції, державний орган на який покладено примусове виконання рішень, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України.

Згідно ч. 3 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Тобто, з урахуванням приписів вищезазначеної норми відповідачем у даній адміністративній справі є саме Калінінський відділ державної виконавчої служби Горлівського міського управління юстиції.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні у Калінінському відділі державної виконавчої служби Горлівського міського управління юстиції знаходиться платіжна вимога №09ДО-132від 23.06.1999р. про стягнення з Калінінської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Донецькій області на користь Публічного акціонерного товариства «Маріупольській металургійний комбінат імені Ілліча» заборгованості у сумі 176 454,89 грн. (арк.. справи 72-77 том 1).

Постановою головного державного виконавця Калінінського відділу державної виконавчої служби Горлівського міського управління юстиції від 27.06.2013 року ВП 39725651 було повернуто виконавчий документ стягувачеві у зв'язку із відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення. (арк.. справи 74 том 1).

У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 (далі - Закон № 606) та Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України №74/5 від 15 грудня 1999 року (далі-Інструкція).

Відповідно до статті 1 Закону № 606 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з приписами статті 11 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і Законом.

Згідно з приписами підпункту 2.1.2 пункту 2.1 Інструкції про проведення виконавчих дій від 15.12.1999 року № 74/5 державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону № 606 виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Як встановлено судом, відповідно до приписів статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005р. № 2713-IV (далі Закон № 2713) Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

За приписами статті 13 Закону № 2713, підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених.

Відповідно до статті 26 зазначеного Закону майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань. Управління майном здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, який закріплює його за органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, навчальними закладами, закладами охорони здоров'я, підприємствами установ виконання покарань, іншими підприємствами, установами і організаціями, створеними для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, збереження та раціональне використання цього майна.

Майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об'єктом застави.

Підприємства, створені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, використовують майно в порядку, передбаченому законодавством.

Звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я не допускається.

Щодо посилань позивача на положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 15 травня 2013 року N 238-VII (із змінами та доповненнями), суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 4 зазначеного Закону протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Згідно з приписами статті 1 зазначеного Закону, цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та особливості їх виконання.

Відповідно до статті 17 Закону № 606 примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;

8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Як встановлено судом, виконавче провадження було відкрито на підставі не сплаченої в строк платіжної вимоги, акцептованої платником. Слід вказати, що зазначений документ був виконавчим документом у редакції Закону № 606 в період з 21.04.1999р. по 2003 рік.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Таким чином, дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 15 травня 2013 року N 238-VII, який набрав чинності 01.01.2013р. та виключно регулює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», на спірні відносини не розповсюджується.

Посилання представника на роз'яснення, які викладені у інформаційному листі Вищого господарського суду №0108/1114 від 18.05.2006 року суд не приймає, оскільки касаційним судом у цьому листі здійснено аналіз норм законодавства, що не регулює спірних правовідносин.

Під час розгляду справи судом встановлено, що в провадженні Калінінського відділу державної виконавчої служби Горлівського міського управління юстиції у Донецькій області знаходилось зведене виконавче провадження № 17/15-12 (ЄДРВП 34304256) про стягнення заборгованості з Підприємства Калінінська виправна колонія № 27 (далі - Підприємство КВК № 27) на користь юридичних, фізичних осіб та держави, до складу якого входить 202 виконавчих документів на загальну суму 2 493 877,96грн., з них: 16 виконавчих документів про стягнення заборгованості по трудовим правовідносинам на суму 9056,86грн., 27 виконавчих документів про стягнення заборгованості на користь юридичних осіб на суму 1 950 198,42 грн., 73 виконавчих документів про стягнення заборгованості на користь УПФУ у Калінінському районі м. Горлівка на суму 529 771,76 грн. та 86 виконавчих документів про стягнення заборгованості на користь держави на суму 4 850,92 грн..

Під час виконання зведеного виконавчого провадження про стягнення заборгованості з Підприємства КВК № 27 державним виконавцем були складені акти опису й арешту майна 31.05.2000р. та 26.12.2000 р. та описано й арештовано майно боржника.

21.05.2001р., 25.05.2001р., 11.09.2001р., 16.11.2001р., 11.04.2002р, 25.07.2002р., 19.09.2002 р., 17.01.2003р, 27.03.2003р. та 23.10.2003р. відділом ДВС до Калінінської ОДПІ надіслано запити про наявність банківських рахунків Підприємства КВК № 27. 12.06.2001р., 24.10.2001р. та 27.11.2001р., 03.09.2004р. державним виконавцем накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках в банківських установах та належать боржнику.

21.02.2002 року з рахунків Підприємства КВК № 27 стягнуто 3 791,00 грн. Кошти розподілені на погашення заробітної плати за рішеннями суду між стягувачами - фізичними особами, на підставі ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження». В рахунок примусового виконання рішень суду, актом від 25.10.2002 року відділом виконавчої служби накладено арешт на готову продукцію підприємства КВК-27 на загальну суму 1 169 912, 00 грн..

Відділом ДВС на виконання рішень суду реалізовано майно боржника, а саме - ЗІЛ 130, кошти у сумі 643,50 грн. розподілені згідно вимог ст. 44 Закону України « Про виконавче провадження».

13.11.2003 року зведене виконавче провадження по Підприємству КВК № 27 було зупинене у зв'язку з перевіркою Донецьким обласним управлінням юстиції дотримання державним виконавцем вимог чинного законодавства України.

24.11.2003 року винесено постанову про результати перевірки законності виконавчого провадження, в якій визнано дії державного виконавця по виконанню зведеного виконавчого провадження у частині невжиття заходів щодо негайної реалізації арештованого майна неправомірними. Державного виконавця було зобов'язано негайно вжити всіх заходів щодо реалізації арештованого майна, встановити інші рахунки, відкриті боржником в установах банків та органах державного казначейства та накласти на них арешт. Зведене виконавче провадження про стягнення з Підприємства № КВК 27 на користь юридичних та фізичних осіб грошових коштів повернути до відділу ДВС та поновити зведене виконавче провадження.

21.04.2004 року державним виконавцем направлена вимога до Підприємства КВК № 27 про надання балансу за перший квартал 2004 року та переліку дебіторів боржника, який був наданий боржником 22.04.2004р..

22.11.2004 року державним виконавцем зроблено запит до БТІ у м. Горлівка про наявність зареєстрованого за боржником нерухомого майна. Згідно відповіді БТІ у м. Горлівки нерухоме майно за боржником не зареєстровано.

20.12.2004 року до відділу надійшла відповідь МРЕВ ДАІ м. Горлівки про наявність зареєстрованого за боржником автотранспорту. Постановою від 24.12.2004 року державним виконавцем накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження.

25.02.2005 року рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки задоволено скаргу Підприємства КВК № 27 на дії державного виконавця та скасовано арешт майна боржника, у тому числі й з автотранспорту та рахунків боржника.

23.03.2005р. відділом ДВС подано апеляційну скаргу на вищезазначене рішення місцевого суду. 10.06.2005 року Апеляційним судом Донецької області винесено ухвалу № 22-2989, якою суд апеляційну скаргу Калінінського відділу ДВС залишено без задоволення, а рішення Калінінського районного суду м. Горлівки без змін. Приймаючи своє рішення відносно скасування постанов про арешт коштів боржника, суд апеляційної інстанції посилається на те, що державним виконавцем не було враховано специфіки підприємства та не визначено у постановах конкретну суму заборгованості, яка підлягала стягненню саме на виконання рішень про стягнення заробітної плати, та інших виплат, що виникають з трудових спорів. 10.06.2005 року винесено постанову щодо скасування відповідних постанов про арешт коштів боржника та акту опису й арешту майна від 31.05.2000 року.

Зазначені обставини підтверджені матеріалами справи. (арк.. справи 92-165 том 1).

За таких обставин, суд вважає обґрунтованим висновок державного виконавця щодо наявності законодавчої заборони звернення стягнення на майно Калінінської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Донецькій області, тому спірна постанова прийнята на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 94 КАС України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Маріупольській металургійний комбінат імені Ілліча» до Калінінського відділу державної виконавчої служби Горлівського міського управління юстиції про скасування постанови по виконавчому провадженню ВП № 39725651 від 27.06.2013р. про повернення виконавчого документа, зобов'язання поновити виконавче провадження - відмовити.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 12 грудня 2013 року. Постанова у повному обсязі складена 17 грудня 2013 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.