Рішення № 36448528, 25.12.2013, Рубіжанський міський суд Луганської області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.12.2013 2/425/790/13

425/3194/13-ц

25 грудня 2013 рокуРубіжанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Нагорної Н.В.,

при секретарі Гайворонській І.В.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Рубіжне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житловий сервіс», третя особа ОСОБА_4, про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовними вимогами про поновлення на роботі, які під час розгляду справи були нею збільшені. В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказала, що наказом №13 від 01.02.2011 року її прийнято на посаду інспектора по кадрам КП "Житловий сервіс". Наказом №101/13-к від 09.08.2013 року її було звільнено з посади інспектора по кадрам відповідно до п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обовязків, покладених трудовим договором. З зазначеним звільненням вона не згодна, вважає його незаконним виходячи з наступного. В наказі про звільнення не вказані факти, які вказували б на систематичність невиконання нею своїх обовязків. В наказі про звільнення значиться акт перевірки №12-14-114/0058 від 09.08.2013р., з яким її навіть не ознайомили та ніяких розяснень з приводу акту не надали. Про своє звільнення вона дізналась в понеділок 12.08.2013р. Наказ про застосування до неї дисциплінарного стягнення №59/2 від 14.06.2013р. не зазначений у наказі про звільнення, тому не може вказувати на системне невиконання посадових обовязків. При обранні стягнення не враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну шкоду. Вважає своє звільнення незаконним. Після отриманого стресу внаслідок незаконного звільнення у неї стався гіпертонічний криз, тому вона знаходилась на лікуванні. Вважає, що звільнивши її з роботи відповідач позбавив гарантованого Конституцією України права на працю. У звязку з чим просить суд визнати наказ №86 від 09.08.2013 року незаконним; визнати наказ №101/13-к від 09.08.2013 року про звільнення незаконним. Поновити її на посаді інспектора по кадрам Комунального підприємства Житловий сервіс. Стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за весь час вимушеного прогулу в сумі 15116,50грн., моральну шкоду в сумі 20000грн. та судові витрати в сумі 229,40грн.

В судовому засіданні позивач свої збільшені вимоги підтримала у повному обсязі, суду дала пояснення, аналогічні викладеним у позові, просила суд визнати накази №86 від 09.08.2013 року та №101/13-к від 09.08.2013 незаконними; поновити її на посаді інспектора по кадрам Комунального підприємства Житловий сервіс. Стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, моральну шкоду та судові витрати. Також додатково пояснила, що вона не є членом профспілки, про своє звільнення дізналась 12.08.2013р. по телефону, ніяких пояснень від неї не вимагали, з наказами про звільнення не ознайомлювали, трудову книжку отримала 25.08.2013р.

Представник позивача ОСОБА_2 вимоги позивача підтримала у повному обсязі, просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що з вимогами ОСОБА_1 не згоден, просив в їх задоволенні відмовити з тих підстав, що вважає звільнення позивачки

законним виходячи з того, що наказ №59/2, яким ОСОБА_1 оголошено догану, та накази від 09.08.2013р. про звільнення складають систему, тому були всі підстави для звільнення ОСОБА_1 за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обовязків, покладених трудовим договором.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не зявився, причину неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судом в порядку ст.ст.63, 180 ЦПК України для встановлення фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, був допитаний свідок ОСОБА_5, який суду пояснив, що працював на підприємстві КП Житловий сервіс з 1.06.2012р. по 20.09.2013р. на посаді юрисконсульта. Про звільнення позивачки він нічого не знав, ніяких документів про її звільнення не складав та не підписував, хоча це за його посадовою інструкцією входить в його обовязки.

У суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідком, його показання обєктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.

Суд, вислухавши сторони, їх представників, пояснення свідка, розглянувши справу в межах заявлених вимог, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності, прийшов до висновку, що збільшені позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом від 01.02.2011 року №13 ОСОБА_6 було прийнято на посаду інспектора по кадрам КП Житловий сервіс з 01.02.2011 року (а.с.15). 13.09.2012р. ОСОБА_6 змінила своє прізвище на «Бережна» (а.с.19).

Наказом директора КП Житловий сервіс від 14.06.2013р. №59/2 Про застосування дисциплінарного стягнення за невиконання своїх посадових обовязків та халатне відношення до роботи, закріплених в п.3.3 посадової інструкції, ОСОБА_1 була оголошена догана, про що свідчить копія наказу, додана до матеріалів справи (а.с.12).

Наказом №86 від 09.08.2013р. ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за систематичне невиконання без поважних причин обовязків, покладених на неї трудовим договором, п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.20).

Наказом директора КП Житловий сервіс від 09.08.2013р. №101/13-К інспектора по кадрам ОСОБА_1 було звільнено 09.08.2013 року згідно п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обовязків, покладених на неї трудовим договором, керуючись ст.147 КЗпП України. Підстава: акт перевірки №12-14-114/0058 від 09.08.2013р., наказ від 09.08.2013р. №86 (а.с.23).

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що сторони по справі перебували у трудових правовідносинах, тому спір між сторонами щодо звільнення позивача на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України регулюється нормами КЗпП України.

Пунктом 3 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 18, 22 постанови від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника. При цьому суди не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставини, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. При розгляді таких спорів судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно виявилося порушення, яке

стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП України; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених ст. ст. 147, 148, 149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. До таких видів стягнень згідно з ч. 1 ст. 147 КЗпП України належать: догана та звільнення. Звільнення працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП України - є видом дисциплінарного стягнення. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Зокрема, у справі про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України суд повинен з'ясувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати у зв'язку з вчиненням його систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

При оспоренні до суду наказу про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України суд зобов'язаний перевірити всі накази про накладення дисциплінарного стягнення, які ввійшли в систему для звільнення, незалежно від того, чи оскаржувався кожен наказ окремо в установлений законом строк.

Так, перевіряючи наказ від 14.06.2013р. №59/2 Про застосування дисциплінарного стягнення, яким за невиконання своїх посадових обовязків та халатне відношення до роботи, закріплених в п.3.3 посадової інструкції, ОСОБА_1 була оголошена догана, судом встановлено наступне. На наказі №59/2 зазначена дата 14.06.2013р., але в судовому засіданні представник відповідача поянив, що при складанні цього наказу була допущена помилка у даті наказу, тому необхідно вважати правильною дату наказу не 14.06.2013р., а 17.06.2013р., про що надав суду докази. Суд приймає до уваги ці пояснення та докази представника відповідача та приходить до висновку, що вказаний наказ не може складати систему, необхідну для звільнення за систематичне невиконання посадових обовязків ОСОБА_1, оскільки як було встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1 з 17.06.2013р. по 27.06.2013р. була непрацездатною та знаходилась на лікарняному, що підтверджено листком непрацездатності (а.с.102), а відповідно до положень ст..148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у звязку з тимчасовою непрацездатністю. Отже дисциплінарне стягнення у вигляді догани застосовано до ОСОБА_1 у період її тимчасової непрацездатності, що є порушенням вимог ст..148 КЗпП України, тому наказ від 14.06.2013р. (17.06.2013р.) №59/2 не складає систему, як того вимагають приписи п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Оцінюючи накази від 09.08.2013р. №101/13-К та №86 суд враховує наступне.

Відповідно до ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із заходів стягнення : 1) догана; 2) звільнення.

Згідно зі ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Тобто із змісту зазначених норм права випливає, що заходи стягнення до працівників можуть бути застосовані лише за умови наявності в їх діях складу дисциплінарного проступку, який вміщує в себе такі елементи як: протиправність дій працівника, негативні наслідки для підприємства або організації, наявність причинного зв'язку між протиправними діями та негативними наслідками, а також вину працівника. Також зазначені норми передбачають певний порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності, який передбачає, що до моменту застосування стягнення власник або уповноважений ним орган повинні зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Як було встановлено судом підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення стала перевірка КП «Житловий сервіс» Державною інспекцією з питань праці, в результаті якої встановлено порушення ОСОБА_1 вимог п.2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: на зворотній сторінці всіх карток П-2 у

розділі «дата і причина звільнення» вказується дата і підпис про звільнення працівника при тому, що працівник не звільнявся, а дата, яка вказана в цьому розділі, є датою прийому на роботу працівника, а не датою звільнення. За результатами перевірки складений акт №12-14-114/0058 від 09.08.2013р.

та Територіальною Державною інспекцією з питань праці у Луганській області на імя керівника КП «Житловий сервіс» внесено подання щодо притягнення інспектора з кадрів ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності (а.с.67, 68-70, 84).

Даючи правову оцінку наказам від 09.08.2013р. №101/13-К та №86 в контексті ст..149 КЗпП України суд приходить до висновку, що притягуючи ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за порушення нею вимог п.2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, власником підприємства КП «Житловий сервіс» не було встановлено, чи були дії ОСОБА_1 протиправними, чи є негативні наслідки для підприємства та інших осіб в результаті неправильного заповнення типової форми карток на працівників П-2, чи наявний причинний зв'язой між протиправними діями та негативними наслідками, а також чи було порушення настільки суттєвим, що за нього не можливо було накласти більш мяке стягнення, ніж звільнення.

А оскільки при застосуванні п.3 ст.40 КЗпП належить враховувати всі правові гарантії, які встановлені при накладенні дисциплінарних стягнень на працівника, бо тільки правомірно накладені стягнення можуть враховуватись і бути підставою для звільнення працівника, тому, враховуючи викладене суд приходить до висновку, що накази №86 від 09.08.2013 року та №101/13-к від 09.08.2013 є незаконними, у звязку з чим вони підлягають скасуванню з огляду на відсутність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та відповідно відсутність підстав для його звільнення на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Згідно зі ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до наданої довідки, яка сторонами не оспорюється (а.с.13), середньоденний заробіток ОСОБА_1, складає 154,25грн.; кількість робочих днів з 10.08.2013 року по 25.12.2013 року - 97. Отже сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 14962,25грн. (154,25грн. х 97 днів), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача без урахування податків та обов`язкових платежів.

Розглядаючи вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди суд вважає їх обґрунтованими, такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги в частині стягнення моральної шкоди, позивач послалась на те, що незаконне звільнення потягло за собою моральні страждання, втрату звичних громадських зв'язків і відносин, зміну звичного життєвого укладу, та порушення її конституційних прав на працю.

Отже враховуючи, що незаконним звільненням позивачці завдано моральну шкоду, яка полягає у порушенні її Конституційних правах на працю, з урахуванням характеру, обсягу та тривалості моральних страждань, які зазнала позивачка, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивачки на відшкодування моральної шкоди 1000грн. Саме така сума буде пропорційною та адекватною тим стражданням, які зазнала позивачка в результаті її незаконного звільнення.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі ст..88 ЦПК України.

Згідно зі ст..367 ЦПК України рішення в частині поновлення на роботі і присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, в розмірі 3162,13грн. (з розрахунку: 154,25грн. х 20,5-середньомісячне число робочих днів за останні два календарні місяці роботи (червень 18 днів + липень 23 дні = 41 / 2 = 20,5)) підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.4-11, 13, 14, 57-60, 209, 212-215, 223, 292 ЦПК України, на підставі ст..ст. 40, 147-149, 150, 221, 231, 232, 233, 235, 237-1 КЗпП України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житловий сервіс», третя особа ОСОБА_4, про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати наказ №86 від 09.08.2013 року незаконним.

Визнати наказ №101/13-К від 09.08.2013 року про звільнення незаконним.

Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора по кадрам Комунального підприємства «Житловий сервіс».

Стягнути з Комунального підприємства «Житловий сервіс», що розташоване за адресою: м.Рубіжне Луганської області, вул..Студентська, 27А, і.к.34903079, на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 14962 (чотирнадцять тисяч девятсот шістдесят дві) гривні 25 копійок без урахування податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Комунального підприємства «Житловий сервіс» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 (одну тисячу) гривень та сплачений судовий збір у сумі 229 (двісті двадцять девять) гривень 40 копійок.

Рішення в частині поновлення на роботі і присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, в розмірі 3162 (три тисячі сто шістдесят дві) гривні 13 копійок без урахування податків та обов`язкових платежів - допустити до негайного виконання.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Луганської області шляхом подання апеляційної скарги через Рубіжанський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяН.В.Нагорна