Вирок № 36438641, 25.12.2013, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

336/4542/13-к

1-кп/336/266/2013

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2013 року Шевченківський районний суд м. Запорожжя у складі:

головуючого судді Щасливої О.В.,

при секретарі Морозовій В.М.,

з участю прокурора Мороки М.С.,

представника потерпілого і цивільного позивача адвоката ОСОБА_1,

представника цивільного відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Запоріжжя, громадянки України, з середньою спеціальною освітою, заміжньої, матері двох малолітніх дітей ІНФОРМАЦІЯ_4 і ІНФОРМАЦІЯ_5, працюючої менеджером у приватного підприємця ОСОБА_5, що зареєстрована і мешкає за адресою: АДРЕСА_1, несудимої,

за ст. 286 ч. 1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

15 травня 2013 року, близько 14-00 години, обвинувачена, керуючи автомобілем «ЗАЗ-1102», реєстраційний НОМЕР_4, рухалася по проїзній частині вулиці Димитрова з боку траси Харків-Сімферополь в напрямку вулиці Харчової в м. Запоріжжі, в той час як потерпілий ОСОБА_4, керуючи мотоциклом «Вайпер», реєстраційний номер НОМЕР_1, здійснював рух по проїзній частині вулиці Димитрова в м. Запоріжжі в зустрічному для обвинуваченої напрямку.

Біля будинку № 48 по вул. Димитрова в м. Запоріжжі обвинувачена, маючи можливість побачити у зустрічному напрямку мотоцикл під керуванням потерпілого, всупереч вимог п. 10.1 «Правил дорожнього руху України», згідно із яким перед початком руху, перестроюванням, та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не надала потерпілому переваги в русі, почала виконувати лівий поворот, внаслідок чого скоїла зіткнення правою боковою частиною автомобіля з передньою частиною мотоцикла «Вайпер».

Внаслідок описаної дорожньо-транспортної пригоди потерпілий зазнав тілесні ушкодження у вигляді закритого оскольчатого перелому обох кісток правої гомілки (великоберцової кістки на межі верхньої та середньої третини та малоберцової кістки в верхній третині) зі зміщенням обломків, які є тілесними ушкодженнями середнього ступеню тяжкості, не небезпечні для життя, але такі, що потягли за собою тривалий розлад здоров'я, строком більш ніж 21 день.

Допитана в судовому засіданні обвинувачена повністю визнала винність у вчиненні порушення правил безпеки руху за вказаних в обвинуваченні обставин і дала детальні показання про мотиви і фактичні обставини вчинення кримінально караного діяння.

Пояснила, що о 14-00 годині дня, до якого відноситься подія злочину, керуючи у зв'язку із виконанням службових обов'язків зазначеним транспортним засобом, мала намір розвернутися на автомобілі біля магазину «Харчі» в будинку № 48 по вул. Димитрова в м. Запоріжжі, для чого вона знизила швидкість транспортного засобу, але була змушена призупинити виконання цього маневру, оскільки в дзеркало заднього вигляду побачила автомобіль, що рухався в попутному напрямку і обігнав її зліва. Після здійснення обгону згаданим автомобілем, вона повернулася до виконання повороту. Виїхавши на зустрічну смугу, вона побачила мотоцикл, який рухався у зустрічному напрямку і зіткнення з яким вона не змогла уникнути. Удар прийшовся на праву бокову частину автомобіля в місці знаходження правої двері. Одразу після зіткнення співробітники магазину викликали службу швидкої медичної допомоги та міліцію.

У вчиненні злочину щиро розкаялася.

В силу ч. 3 ст. 349 КПК України зі згоди учасників кримінального провадження інші докази при з'ясуванні фактичних обставин справи не досліджувалися.

Суд погоджується з кваліфікацією дій обвинуваченої за ч. 1 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Цивільний позов в кримінальному провадженні вирішений шляхом отримання пояснень представника цивільного позивача, цивільного відповідача - обвинуваченої, представника цивільного відповідача - страховика.

Представник цивільного позивача суду пояснила, що позовні вимоги становлять витрати з лікування у сумі 5194 грн., відшкодування за шкоду, пов'язану із стійкою втратою працездатності на строк до чергового огляду потерпілого, якому встановлено другу групу інвалідності, у сумі 56239 грн. 79 коп., вартість пошкодженого транспортного засобу в сумі 8500 грн., моральна шкода у сумі 20000 грн.

Витрати з лікування, відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою працездатності, вартість пошкодженого майна, а також 5 відсотків від страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, у сумі 3071 грн. 69 коп. просить стягнути з страхової компанії, а 16928 грн. 31 коп. як різниця між 20000 грн., якими потерпілий оцінює моральну шкоду, і сумою відшкодування моральної шкоди, яка належить стягненню із страховика, просить стягнути з обвинуваченої.

Обвинувачена цивільний позов про відшкодування моральної шкоди визнала повністю з урахуванням добровільно сплачених нею у відшкодування шкоди 4500 грн.

Представник другого відповідача позов не визнала, заявивши, що підставою для відшкодування шкоди, що заподіяно джерелом підвищеної небезпеки є наявність вини застрахованої особи, яка встановлена рішенням суду, і оскільки страхова компанія не володіє відомостями про встановлену вину ОСОБА_3, у неї відсутні правові підстави для виплати відшкодування.

За умови встановлення вини ОСОБА_3, на думку представника відповідача, позов підлягає частковому задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження проходження діагностики і металоостеосинтезу у відповідному медичному закладі, оскільки закладом охорони здоров'я в розумінні ст. 24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» може бути лише юридична особа, між тим відповідно до наданого позивачем рахунку на суму 4880 грн. імпланти для проведення остеосинтезу він придбав у фізичної особи-підприємця.

Крім того, у відсутність відомостей про вартість ушкодженого мотоциклу після дорожньо-транспортної пригоди відповідачем затверджені результати Інтернет-аукціону з визначення вартості мотоциклу, яка згідно із протоколом № 5647 становить 2000 грн., а різниця між вартістю транспортного засобу в 5304 грн. і вартістю ушкодженого транспортного засобу становить 3304 грн. Таким чином, вартість пошкодженого майна з урахуванням встановленої франшизи у сумі 1000 грн. обчислюється сумою в 2304 грн.

Що стосується моральної шкоди, її розмір, який згідно із законом становить 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, за умови встановлення вини повинен обчислюватися 2811 грн. (п'ять відсотків від 56239 грн. 79 коп.).

Крім наведених міркувань, на думку представника відповідача, позов до страхової компанії треба залишити без задоволення, оскільки потерпілий всупереч вимог закону у встановлений законом строк не звернувся до страховика із заявою про страхове відшкодування.

Вислухавши пояснення представників сторін і обвинуваченої, суд вважає, що позов в частині вимог до ОСОБА_3 підлягає задоволенню, і доходить висновку про необхідність часткового задоволення позову до страхової компанії, виходячи з таких міркувань.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а в силу ст. 6 зазначеного закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та (або) майну потерпілого.

Згідно із ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Вирішуючи позов на користь потерпілого, суд знаходить неспроможними твердження представника цивільного відповідача про необхідність відмови у задоволенні позову до страховика через відсутність процесуального рішення суду, яке констатувало б вину застрахованої особи в дорожньо-транспортній пригоді, оскільки зазначений цивільний позов розглядається в кримінальному провадженні відповідно до правил кримінального процесуального законодавства про право особи, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та моральної шкоди і яка визнана потерпілим від порушень правил безпеки руху, що утворюють склад кримінально караного діяння, пред'явити цивільний позов до особи, чия цивільно-правова відповідальність застрахована.

Оскільки відповідно до завдань кримінального провадження суд одночасно с вирішенням питання про винуватість особи вирішує питання про цивільно-правові наслідки її дій, суд не може погодитися з ґрунтовністю цих доводів.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку.; вчинення страхувальником, водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку; невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, що призвело до неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода, заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Дійшовши зазначеного висновку, суд, крім наведених міркувань, враховує і зміст ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», п. 35.2 якої містить вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про страхове відшкодування, в якому немає вимоги про надання процесуального документу, яким встановлено вину застрахованої особи.

Крім того, суд враховує підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування, перелічені у наведеній статті 37 Закону, яка не містить такої підстави для відмови, на яку посилається представник.

Що стосується заяви про необґрунтованість вимог через неподання потерпілим заяви про настання страхового випадку, таке твердження спростовується наданою суду відповіддю страховика потерпілому (а. с. 46), з якої випливає, що НАСК «Оранта» розглянула заяву потерпілого № 6428 від 20 травня 2013 року, що є безумовним підтвердженням дотримання потерпілим процедури звернення до страховика із заявою.

Вирішуючи вимоги про відшкодування витрат, пов'язаних з лікуванням потерпілого, суд знаходить їх ґрунтовними і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки згідно із ст. 24 Закону у зв'язку із лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі здоров'я, медичним лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Так як позивачем надано належні та допустимі докази, які обґрунтовують вартість лікування у сумі 5194 грн., яка складається з вартості діагностування в сумі 214 грн. (а. с. 44) та вартості імплантів, використаних при проведенні операції, у сумі 4980 грн. (а. с. 45), суд вбачає всі підстави для задоволення позову в цій частині.

На такий висновок суду не впливають твердження представника позивача про недопустимість цих доказів, так як, на думку представника, послуги з набуття протезів повинні надавати лише лікувальні заклади-юридичні особи, оскільки наведена стаття 24, а також стаття 25 Закону не містять зазначених вимог, а лише згадують можливість проходження лікування, протезування, діагностики і т. і. у відповідних закладах охорони здоров'я.

Як встановлено судом, позивачеві 11 вересня 2013 року проведено операцію в комунальній установі «Міська клінічна лікарня екстреної та скорої медичної допомоги», а що стосується використаних при цьому матеріалів, вимоги до джерел їх отримання законом не визначені. Між тим набуті у фізичної особи-підприємця імпланти для проведення остеосинтезу, що використані при проведенні операції, зареєстровані Держаною службою України з лікарських засобів.

Вирішуючи вимоги позову про відшкодування шкоди, пов'язаної із стійкою втратою працездатності, суд не може погодитися з її розміром, зазначеним позивачем, виходячи з такого.

В силу ст. 26 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, пов'язана із стійкою втратою потерпілим працездатності внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодовується у розмірах, визначених відповідно до Цивільного кодексу України. Мінімальний розмір такого страхового відшкодування у разі встановлення П групи інвалідності становить 18 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на дату настання страхового випадку.

Згідно із роз'ясненнями п. 25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при вирішенні питання про страхові відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді суди повинні застосовувати положення Закону України від 23.09.1999 року № 1105-ХІУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та враховувати відповідні роз'яснення, надані у постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».

Відповідно до ст. 1195 ЦК країни фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.

Відповідно до ст. 30 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-ХІУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється МСЕК за участю Фонду соціального страхування від нещасних випадків і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я.

Згідно із Порядком встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 420 від 05.06.2012 року, за наявності у потерпілого наслідків однієї травми чи професійного захворювання ступінь втрати професійної працездатності у відсотках визначається залежно від тяжкості, але не нижче першого значення, наведеного у Критеріях встановлення стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків.

З наведених положень законодавства про відшкодування шкоди у зв'язку із стійкою втратою працездатності випливає, що ступінь такої втрати повинен визначатися згідно із встановленим порядком у відсотковому відношенні до наявної у особи до ушкодження працездатності.

Вимагаючи відшкодування шкоди у зв'язку із стійкою втратою працездатності, в основу своїх вимог позивач покладає повну суму свого середнього заробітку на час отримання ушкодження здоров'я.

Очевидно, такі вимоги ґрунтуються на звільненні позивача з роботи (а. с. 53) та висновку в довідці МСЕК (а. с. 39) про протипоказання виконання робіт у звичайних виробничих умовах (а. с. 12).

Суд не може погодитися з такими розрахунками, оскільки: по-перше, висновок про протипоказання виконання робіт у звичайних умовах зроблений ще до операції позивача, а саме: 23 серпня 2013 року; по-друге, як випливає з трудової книги ОСОБА_4, його звільнення зумовлено власним бажанням, а не невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі через стан здоров'я.

Згідно із розділом 14 Критеріїв встановлення стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 420 від 05.06.2012 року, який містить діапазон питомої ваги втраченої працездатності у зв'язку із ушкодженням гомілок, тобто ушкоджень, аналогічних тим, яких зазнав потерпілий, ступінь втрати працездатності у випадках таких порушень коливається між 5 та 60 відсотками.

Оскільки визначення ступеню втрати працездатності у відсотковому відношенні є медичним критерієм, суд не вправі визначати його самостійно, між тим доказів в обґрунтування ступеню стійкої втрати працездатності суду не надано, суд у відповідності до п. 26.3 ст. 26 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вважає за необхідне визначити розмір такого відшкодування згідно із п. 26.2 у розмірі 18 законодавчо встановлених мінімумів заробітної плати у сумі 20646 грн. (1147 грн. мінімальної заробітної плати на час настання страхового випадку х 18).

Зазначені обставини не позбавляють позивача права на звернення до суду в порядку цивільного судочинства після визначення розміру шкоди, яка завдана стійкою втратою працездатності.

Вирішуючи вимоги про розмір відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, суд погоджується з твердженнями представника відповідача, які доведені документально, про те, що вартість матеріального збитку внаслідок пошкодження транспортного засобу становить 5304 грн. (а. с. 86-88), а вартість ушкодженого мотоциклу потерпілого за даними Інтернет-аукціону (а. с. 90) обчислюється 2000 грн.

Таким чином, відшкодуванню підлягає різниця між вартістю шкоди та вартістю мотоцикла, що залишається у позивача, у сумі 3304 грн. (5304 грн. - 2000 грн.), а з урахуванням встановленої полісом страхування № АВ/9271769 франшизи у сумі 1000 грн. - 2304 грн.

У відповідності до ст. 261 Закону страховиком відшкодовується потерпілому-фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Вирішуючи вимоги про розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, суд також знаходить переконливими твердження представника страховика про неправильне обчислення розміру цієї шкоди, і у відповідності до ст. 261 Закону вважає за необхідне у відшкодування моральної шкоди стягнути 5 відсотків шкоди, що заподіяна здоров'ю потерпілого, у сумі 1292 грн. (20646 грн. + 5194 грн.) : 100 % х 5 %.

Цивільний позов обвинуваченої ОСОБА_3 визнає в повному обсязі з урахуванням 4500 грн., які вона добровільно передала потерпілому, тому суд вбачає всі підстави для прийняття визнання позову і його задоволення.

При призначенні покарання суд виходить із тяжкості і суспільної небезпечності вчиненого діяння, особи винної, обставин, що пом'якшують та обтяжують її покарання, враховує думку представника потерпілого про міру покарання для обвинуваченої.

ОСОБА_3 скоїла кримінально каране діяння невеликої тяжкості.

У вчиненому обвинувачена щиро покаялася, активно сприяла суду у встановленні істини, добровільно частково відшкодувала заподіяну злочином шкоду.

Перелічені обставини суд визнає такими, що пом'якшують покарання ОСОБА_3, і не вбачає обставин, що обтяжують її покарання.

З урахуванням згаданих обставин, а також позитивних характеристик винної, яка вперше притягається до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, роботи, за якими позитивно характеризується, є матір'ю двох малолітніх дітей, суд при призначенні мінімального покарання у вигляді обмеження волі вбачає всі підстави для звільнення обвинуваченої від покарання з випробуванням, що, на думку суду, не зашкодить реалізації цілей покарання.

Перелічені судом обставини, а також необхідність постійної експлуатації транспортного засобу, що обумовлена особливостями виконуваної обвинуваченою роботи, дають підстави для незастосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, яке передбачене санкцією статті обвинувачення як альтернативне.

Речові докази - автомобіль «ЗАЗ-1102», реєстраційний НОМЕР_4, переданий на зберігання обвинуваченій, мотоцикл «Вайпер», реєстраційний номер НОМЕР_1, переданий на зберігання потерпілому, - підлягають поверненню за належністю.

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд

З А С У Д И В:

ОСОБА_3 визнати винною у вчиненні злочину, що передбачений ст. 286 ч. 1 КК України, та призначити покарання у вигляді одного року обмеження волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнити, якщо обвинувачена протягом іспитового строку тривалістю в один рік не скоїть нового злочину і виконає покладені на неї в силу ст. 76 КК України обов'язки з'являтися до кримінально-виконавчої інспекції для реєстрації; повідомляти кримінально-виконавчій інспекції про зміни в місці проживання та роботи.

Запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання до набрання вироком законної сили не змінювати.

Цивільний позов до відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», ЄДРПОУ 00034186, на користь ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, у відшкодування майнової шкоді 28084 грн. (20646 грн. витрат з відшкодування шкоди, пов'язаної із стійкої втрати працездатності, 2304 грн. шкоди, що заподіяна майну потерпілого, 5194 грн. витрат на лікування), у відшкодування моральної шкоди 1292 грн.

У задоволенні іншої частини вимог до відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» відмовити.

Цивільний позов до ОСОБА_3 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, на користь ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 12428 грн. 31 коп. моральної шкоди.

Речові докази - автомобіль «ЗАЗ-1102», реєстраційний НОМЕР_4, переданий на зберігання обвинуваченій ОСОБА_3, мотоцикл «Вайпер», реєстраційний номер НОМЕР_1, переданий на зберігання потерпілому ОСОБА_4, - повернути володільцям за належністю.

На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В. Щаслива