Рішення № 36437403, 17.12.2013, Ясинуватський міськрайонний суд Донецької області

Справа №250/1443/13-ц

Номер провадження2/250/808/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 року м. Ясинувата

Ясинуватський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючий суддя Бичков П.Ю.

при секретарі Костенко Ю.О.,

за участю позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої злочином, -

В С Т А Н О В И В:

21 грудня 2012 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області із позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди завданої злочином, мотивуючи свої позовні вимоги, що 03 листопада 2010 року приблизно о 17 годині 40 хвилин відповідач ОСОБА_2, керуючи на підставі довіреності автомобілем ЗІЛ ММЗ 554 (реєстраційний номер НОМЕР_1), здійснював рух у районі 456 км автодороги Знамянка-Луганськ-Ізварине, з боку м. Ясинувата в бік м. Донецьк. В порушення вимог п.п. 1.5, 2.3, 12.2, 18.1 Правил дорожнього руху України своєчасно не прийняв заходів, не надав дорогу пішоходу, який знаходився на пішохідному переході та скоїв наїзд. Згідно висновків судово-медичної експертизи від 19.01.2011 р. № 8 в результаті ДТП позивачу завдано тяжкі тілесні ушкодження. Згідно Постанови Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 19 вересня 2011 року дії ОСОБА_2 знаходяться в прямому причинному звязку з шкідливими наслідками від ДТП та вірно кваліфіковані по ч. 2 ст. 286 КК України. ОСОБА_2 був звільнений від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію». Матеріальна шкода була компенсована повністю за рахунок коштів відповідача. Своїми протиправними діями відповідач завдав їй моральну шкоду так як, вона знаходилась на лікуванні в ДУ «Дорожня лікарня ст. Ясинувата ДП «Донецька залізниця» з 03.11.2010 року по 14.12.2010 року, перенесла кілька операцій, мала порушення сну, відчувала дискомфорт через біль, через травму не мала можливості вести звичний спосіб життя, що спричиняло їй моральні страждання. Моральну шкоду задану їй злочином вона оцінила у 70 000 гривень. В подальшому позовні вимоги були доповнені вимогами про стягнення з відповідача 3587 грн., які були сплачені позивачкою ДУ «Дорожня лікарня ст. Ясинувата ДП «Донецька залізниця» як благодійні внески.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала заявлені вимоги у повному обсязі на обґрунтування чого послалася на обставини, що викладені в позовній заяві та просила суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні проти позову заперечував, посилався на завищення заявленої до стягнення розміру моральної шкоди.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, встановив наступне.

Постановою Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 19 вересня 2011 року ОСОБА_2 звільнений від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію в 2011 році». Зазначеною постановою суду встановлено, що 03 листопада 2010 року приблизно о 17 годин 40 хвилин в темний час доби водій ОСОБА_2, керуючи на підставі довіреності технічно справним автомобілем марки ЗІЛ ММЗ 554 (реєстраційний номерн 032-18 ЕА), здійснював рух в районі 456 км автодороги Знамянка-Луганськ-Ізварине з боку м. Ясинувата у напрямку м. Донецьк, рухався зі швидкістю 60 км/год.

Проїжджаючи в районі зупинки громадського транспорту «Депо», при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, діючи необережно, порушив вимоги:

пункту 1.5 Правил дорожнього руху України, згідно якому дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоровю громадян, завдавати матеріальних збитків;

пункту 2.3 б), в силу якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобовязаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, не відволікатися від керування транспортним засобом;

пункту 12.2, який зобовязує водія у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості обирати таку швидкість руху, яка б давала водію можливість зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги;

пункту 18.1, згідно якого водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, зобовязаний зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

ОСОБА_2 не вибрав безпечну швидкість руху, маючи обєктивну можливість виявити пішохода , який знаходився на пішохідному переході, та своєчасно не прийняв заходів, щоб надати дорогу пішоходу та скоїв наїзд на ОСОБА_1 Згідно висновків судово-медичної експертизи від 19.01.2011 року № 8 в результаті ДТП потерпілій ОСОБА_1 було завдано тяжкі тілесні ушкодження.

Таким чином, вина ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України, встановлена Постановою Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 19 вересня 2011 року.

В ході розгляду кримінальної справи ОСОБА_1 не заявляла цивільного позову про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином.

Усі наведені вище обставини в судовому засіданні відповідачем визнані.

Згідно з ч. 4 ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу України особа, яка не предявила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право предявити його в порядку цивільного судочинства.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Частиною 3 ст. 10 та ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна із сторін зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмета спору.

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або заперечування.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, що не суперечить загальним початкам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для її відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

За приписами ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року, з наступними змінами та доповненнями, де вказано, що розмір моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань. Зокрема враховується характер і тривалість страждань, стан здоровя потерпілого тяжкість заподіяної травми, наслідки тілесних ушкоджень. Достовірність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує обставини справи, ступінь вини заподіювача шкоди, а також характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань, яких зазнала позивачка.

Так, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 зазнала душевних страждань у звязку із вчиненням їй тяжких тілесних ушкоджень відповідачем ОСОБА_2, що мало наслідком зміну її життєвого укладу, призвело до утворення скрутного матеріального становища. Внаслідок винних дій відповідача позивачка тривалий час лікувалась, що вбачається з наданих суду епікризів № 4894/739, № 5533/836, № 258/38, № 2669/396, № 4547/691, № 5112/774, № 860/131, № 1392/200, № 2669/396, № 747/95. Наслідком завдання тілесних ушкоджень стало те, що позивачці була присвоєна друга група інвалідності з 30.10.2012 року безстроково.

Згідно ст. 41 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, суд повинен керуватися засадами розумності, виваженості ти справедливості. З урахуванням глибини спричинених моральних страждань та представлених суду доказів, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди підлягає частковому задоволенню.

З урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 50 000 гривень у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

Вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди суд вважає необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства, тобто такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 ЦК України. Зокрема, згідно ч. 1 даної статті майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За приписами ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя фізичній особі, зобовязана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоровя фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у звязку з втратою здоровя, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів. Договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» благодійною пожертвою визнається безоплатна передача благодійником коштів, іншого майна, майнових прав у власність бенефіціарів для досягнення певних, наперед обумовлених цілей благодійної діяльності, відповідно до цього Закону.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» благодійник - дієздатна фізична особа або юридична особа приватного права (у тому числі благодійна організація), яка добровільно здійснює один чи декілька видів благодійної діяльності.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що понесені позивачкою майнові витрати мали добровільний характер, не були вимушеними, а, відповідно, системно не повязані із злочином, який вчинив відповідач. Крім того, цивільне законодавство не покладає на заподіювача шкоди обовязку відшкодування потерпілому сплачених ним на власний розсуд благодійних внесків.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 11, 60, 88, 130, 212, 213, 214-215, 224-228 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 15, 16, 23, 1167 Цивільного кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої злочином задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (ІНН не відомий) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 моральну шкоду в розмірі 50 000 гривень 00 копійок.

В решті позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Ясинуватський міськрайонний суд Донецької області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційному суду Донецької області через Ясинуватський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя: ОСОБА_3