Рішення № 36432088, 17.12.2013, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/8175/13-ц

2/264/3126/2013

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2013 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Хараджа О. О., при секретарі Человань К.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Багатопрофільне підприємство «Азовмашпром» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки виплати сум,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ БП «Азовмашпром» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні сум. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 15 січня 2013 року його було прийнято слюсарем по збірці металоконструкцій у ТОВ БП «Азовмашпром». Починаючи з квітня 2013 року почала утворюватися заборгованість по заробітній платі внаслідок несвоєчасної її виплати. Станом на 07 жовтня 2013 року загальний розмір заборгованості по заробітній платі за період з травня 2013 року по 07 жовтня 2013 року включно становить 8563,18 грн. У зв'язку з грубим порушенням законодавства про працю він був вимушений звільнитися. У своїй заяві просив звільнити його на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, проте його звільнено з ТОВ БП «Азовмашпром» згідно наказу № 179/1 від 07 жовтня 2013 року на підставі ст. 38 КЗпП України без вказівки частини статті, а в трудовій книжці підставою його звільнення зазначено ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Вважає, що при звільненні відповідач повинен був нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу з розрахунку розміру його середньомісячної заробітної плати у розмірі 8428,77 грн. Крім того, йому не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 945,42 грн. У зв'язку із затримкою розрахунку та виплати заробітної плати при звільненні йому на підставі ст. 117 КЗпП України повинно бути нараховано та виплачено середній заробіток за період з 07 жовтня 2013 року по 07 листопада 2013 року у розмірі 3629,17 грн. з розрахунку за 31 календарний день, розмір середньоденного заробітку - 117,07 грн. Вважає, що незаконними діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, що виразилося у хвилюванні з приводу несвоєчасного проведення розрахунку з ним, порушенням звичного образу життя, відсутністю коштів. Через юридичну необізнаність він був вимушений звернутися за правовою допомогою за захистом своїх порушених прав. На підставі викладеного, просить стягнути заборгованість по заробітній платі у розмірі 8563,18 грн., вихідну допомогу - 8428,77 грн., компенсацію за невикористану відпустку - 945,42 грн., а також середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 3629,17 грн., моральну шкоду у розмірі 3000 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн.

Позивач у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності у присутності представника - адвоката ОСОБА_2, зазначивши, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи його відсутності, зазначивши, що позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, зазначивши, що позовні вимоги ОСОБА_1 визнає частково, а саме в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за період роботи з червня 2013 року по жовтень 2013 року у розмірі 7219,53 грн., у тому числі і компенсація за невикористану відпустку у розмірі 945,42 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 2540,81 грн., а також моральної шкоди у розмірі 100 грн. В іншій частині позовних вимог просив відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Ця ж норма пролонгована змістом частини 1 статті 24 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня пред'явлення звільнення працівником вимоги про розрахунок.

Частиною 1 ст. 83 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», визначено, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст. 182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно наказу № 13 від 11 січня 2013 року був прийнятий 15 січня 2013 року до ТОВ «Азовмашпром» на посаду слюсаря по збірці металоконструкцій, що підтверджується записом № 11 у трудовій книжці, виданої на ім'я позивача. (а.с. 9).

У зв'язку з грубим порушенням законодавства про працю позивач був вимушений звільнитися. У своїй заяві від 07 жовтня 2013 року він просив звільнити його на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, зареєстрованої за вх. № 25 від 07 жовтня 2013 року. (а.с. 4).

Наказом № 179/1 від 07 жовтня 2013 року позивача було звільнено з ТОВ «Азовмашпром» з 07 жовтня 2013 року на підставі ст. 38 КЗпП України, що також підтверджується і записом у трудовій книжці, проте з зазначенням підстави звільнення - частини 1 ст. 38 КЗпП України (а.с. 9, 10).

Згідно довідки, виданої 03 грудня 2013 року ТОВ БП «Азовмашпром», у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість по заробітній платі за період з червня 2013 року по 07 жовтня 2013 року, включаючи суму компенсації за невикористану відпустку в розмірі 945,42 грн. - у розмірі 7219,53 грн. (а.с. 29). Зазначена сума заборгованості вказана з урахуванням виплати частини заборгованості в сумі 1343,65 грн., яка була здійснена відповідачем 07.11.2013 року. (а.с. 22, 28).

Тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості по заробітній платі і компенсації за невикористану відпустку підлягають задоволенню частково з урахуванням нарахованої та виплаченої суми і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості у розмірі 7219,53 грн.

Згідно п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», згідно з якими не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати проводиться компенсація втрати частини грошових доходів за час такої затримки. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин)».

Вирішуючи питання про розмір стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд приходить до наступного.

Позивач просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.10.2013 року по 07.11.2013 року в розмірі 3629,17 грн. Між тим, позивача було звільнено з 07.10.2013 року і період затримки заробітної розрахунку при звільненні має рахуватись з наступного дня, тобто з 08.10.2013 року.

Згідно довідки про середню заробітну плату, виданої 03 грудня 2013 року ТОВ БП «Азовмашпром», середньоденна заробітна плата позивача складає 110,47 грн. (а.с. 30), при цьому кількість робочих часів з 08.10.2013 року по 07.11.2013 року дорівнює 23 дні. Таким чином, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні складає 2540,81 грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору, працівнику сплачується вихідна допомога в розмірі не менше трьохмісячного середньої заробітної плати. Згідно з п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума вихідної допомоги повинна розраховуватися, виходячи з заробітної плати за два останні повні місяці роботи позивача.

З наданих суду матеріалів вбачається, що позивач був звільнений за ч.1 ст. 38 КЗпП України. Даних, які б підтверджували факт оспорення ним і зміни формулювання причини звільнення у трудовій книжці суду не надано. Таким чином, позивач на час розгляду справи звільнений за власним бажанням і не має права на отримання вихідної допомоги, тому позовні вимоги в частині стягнення вихідної допомоги в розмірі не менше трьохмісячного середньої заробітної плати задоволенню не підлягають.

Відповідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд враховує наступні обставини.

Відповідно ч.3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір моральної шкоди, який заявлений позивачем до стягнення, не відповідає обставинам справи та вимогам розумності і справедливості.

Тому суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 200 гривень, який відповідає обставинам справи та засадам виваженості, розумності і справедливості.

Питання про розподіл судових витрат по справі суд вирішує наступним чином.

Позивач представив суду копію квитанції до прибуткового касового ордера адвоката, відповідно до якої сплатив йому 2000 грн. за надання правової допомоги по цивільній справі (юридична консультація, складання запитів, позовної заяви та представництво у суді). (а.с. 12).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до складу судових витрат відносяться витрати на правову допомогу.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про обсяг правової допомоги та її вартість, розрахунки на підтвердження надання таких послуг, що позбавляє суд можливості вирішення питання про відшкодування відповідних судових витрат.

Відсутність зазначених судом даних (про обсяг допомоги та її вартість) позбавляє можливості правильного вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу в тому числі і у зв'язку з тим, що згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Витрати, пов'язані з оплатою участі у справі представника сторін не відносяться до судових витрат і не підлягають розподілу між сторонами в порядку, передбаченому ст. 88 ЦПК України.

У зв'язку з тим, що позивач при подачі позовної заяви був звільнений від сплати судового збору, а його вимоги задоволено частково, то з відповідача слід стягнути судові витрати в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог, але не менше мінімальної ставки судового збору за подання позовної заяви майнового характеру.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 79, 88, 174, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 44, 83, 94, 115, 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 ЗУ «Про оплату праці», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Багатопрофільне підприємство «Азовмашпром» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки виплати сум задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Багатопрофильне підприємство «Азовмашпром» (87523, м. Маріуполь, вул. Монтажна, 5, р/р 26008300400105 в Маріупольському філіалі АКБ «Форум», МФО 394653, ІПН 135099105821, ОКПО 13509917) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який мешкає в АДРЕСА_1, заборгованість по заробітній платі, включаючи компенсацію за невикористану відпустку, в розмірі 7219,53 грн., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні за період з 08.10.2013 року по 07.11.2013 року в розмірі 2540,81 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 грн., а всього 9960,34 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Багатопрофильне підприємство «Азовмашпром» (87523, м. Маріуполь, вул. Монтажна, 5, р/р 26008300400105 в Маріупольському філіалі АКБ «Форум», МФО 394653, ІПН 135099105821, ОКПО 13509917) на користь держави судовий збір у розмірі 229,40 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський райсуд м. Маріуполя. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: О. О. Хараджа