Рішення № 36429990, 17.12.2013, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа №1417/3013/12

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

Миколаївський районний суд Миколаївської області

в складі: головуючого - судді Карікової Л.В.

при секретарі Кописєвої О.Л.

за участю позивача (відповідача) ОСОБА_1,

представників позивача(відповідача) ОСОБА_2, ОСОБА_3

відповідача (позивача) ОСОБА_4,

представника відповідача (позивача) ОСОБА_5,

розглянувши 17 грудня 2013 року у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю,

В с т а н о в и в :

В грудні 2012 року позивачка ОСОБА_1 звернулась з позовом в Миколаївський районний суд Миколаївської області до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.

Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що з відповідачем перебувала у шлюбі з 22.06.1974 року. Під час шлюбу спільно з відповідачем було придбано житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_6 , Миколаївського району Миколаївської області. Крім того , під час шлюбу ними було приватизовано трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, на яку визначено рівні частки у спільній частковій власності. На підставі викладеного просила здійснити поділ житлового будинку та земельної ділянки в рівних частках по ? за нею та відповідачем.

В квітні 2013 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю подружжя.

Свої вимоги позивач ОСОБА_4 обґрунтував тим, що 22.06.1974 року між ним та відповідачкою укладено шлюб. Від шлюбу вони мають повнолітнього сина. З позовної заяви ОСОБА_6 йому стало відомо про наявність рішення про розірвання шлюбу між ними. Під час шлюбу у 1996 році ними було приватизовано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в рівних частинах між ним, відповідачкою ОСОБА_6 та сином - ОСОБА_7 В зазначеній квартирі вони проживали разом до 2002 року, до виїзду відповідачки ОСОБА_6 до Республіки Італія на заробітки, оскільки на той час у них не було взагалі ніяких заощаджень.

У житловому будинку за адресою: АДРЕСА_6 Миколаївського району Миколаївської області він проживає з 2003 року.

З відповідачкою ОСОБА_6 він не проживає однією сім`єю саме з 2002 року , не веде з нею спільного господарства та сімейний бюджет у них з цього часу окремий.

Він є приватним підприємцем і має постійний доход, за рахунок якого побудував зазначений вище житловий будинок без участі відповідачки.

Відповідно до рішення Надбузької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №3 від 19.01.1993 року йому було виділено земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та видано на його ім`я паспорт забудовника.

Рішенням Надбузької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №3 від 20.11.2009 року йому видано зазначену вище земельну ділянку у приватну власність в порядку приватизації та видано державний акт на право власності на землю.

До 2003 року земельною ділянкою ніхто не користувався та не здійснював на ній будівництво.

З 2003 року він особисто за свій рахунок, у відсутності участі у фінансуванні відповідачки розпочав будівництво житлового будинку АДРЕСА_6

В липні 2010 року вказаний житловий будинок було здано в експлуатацію, після чого, на підставі рішення виконкому Надбузької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №43 від 10.08.2010 року було видане на його ім`я свідоцтво про право власності на вказаний жилий будинок.

На підставі викладеного позивач ОСОБА_4 просив визнати його особистою приватною власністю вказаний вище житловий будинок.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 13.05.2013 року цивільну справу №1417/3013/12 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та цивільну справу № 480/742/13 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання майна особистою власністю об`єднані в одне провадження та об`єднаній цивільній справі присвоєно номер №1417/3013/12.

13.05.2013 року ухвалою суду прийнято заяву, подану позивачкою (відповідачкою) ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог.

З поданої заяви вбачається, що позивачка (відповідачка) ОСОБА_1 просить поділити майно набуте нею за час шлюбу з ОСОБА_4, виділивши їй 2/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 та усі речі, які знаходяться в зазначеній квартирі. Відповідачу виділити спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_6, Миколаївського району Миколаївської області та усі речі, які знаходяться у даному будинку. Різницю між ринковою вартістю нерухомого майна стягнути з того подружжя кому його вартість дісталася більшою ніж за ? частку.

При розгляді справи в суді представник позивача ( відповідача) ОСОБА_2. уточнила позовні вимоги та остаточно просила про наступне:

У житловому будинку за адресою: АДРЕСА_6 Миколаївського району Миколаївської області виділити ОСОБА_1:

- кімнату, площею 9,0 м2, вартістю 93849 грн. 96 коп.;

- ? частку земельної ділянки, вартістю 39451 грн.;

- ? частку господарських споруд, а саме:

- літню кухню, площею 30,5 кв.м :2= 15,25 м2 ;

- сарай 19,8:2= 9,9 м2 ;

- вбиральню 2,5:2= 1,25 м2;

- душ 3,4:2= 1,7 м

- тамбур -11,3:2= 5,65 м2;

- навіс - 12,8:2=6,4 м2;

- ? частини скважини, які залишаються в загальному користуванні;

- 2/3 частки в квартирі АДРЕСА_1.

Відповідачу ОСОБА_4 виділити в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_6 Миколаївського району Миколаївської області:

- кімнату площею 20,8 м2, вартістю 10427 грн. 74 коп. х 20,8=216896 грн. 99 коп.;

- ? частку земельної ділянки вартістю 39451 грн.;

- ? частку господарських споруд, а саме:

- літню кухню, площею 30,5 кв.м :2= 15,25 м2 ;

- сарай 19,8:2= 9,9 м2 ;

- вбиральню 2,5:2= 1,25 м2;

- душ 3,4:2= 1,7 м2;

- тамбур -11,3:2= 5,65 м2;

- навіс - 12,8:2=6,4 м2;

- ? частини скважини, які залишаються в загальному користуванні;

- різницю між ринковою вартістю нерухомого майна в сумі 50296 грн. стягнути з відповідача ОСОБА_4

Також просила стягнути з відповідача (позивача) ОСОБА_4 судові витрати по справі.

В судовому засіданні позивачка (відповідачка) ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала, підтвердивши викладені в ній обставини та пояснила, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 до 2012 року. В 1993 році вони отримали земельну ділянку для будівництва житлового будинку та почали будувати будинок. Однак, у зв`язку з тим, що на той час вони не працювали, за спільною домовленістю вона в кінці 1992 року поїхала на заробітки до Італії. Вона з Італії висилала гроші відповідачу на будівництво будинку, а саме на дах, проведення газу, скважину та на інші потреби. Вона приїздила до дому кожного року та бачила, як іде будівництво. Увесь цей час вони перебували у фактичних шлюбних відносинах. У 2009-2010 р. вона також приїздила, вони добудовували будинок, він за її гроші лікував зуби. Просила задовольнити її позов в повному обсязі. Позов ОСОБА_4 вона не визнає та просить у його задоволенні відмовити за обставин, викладених нею вище.

Представник позивача (відповідача) ОСОБА_3 уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала та просила їх задовольнити. В задоволенні позову ОСОБА_4 просила відмовити.

Представник позивача (відповідача) ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала та просила їх задовольнити. В задоволенні позову ОСОБА_4 просила відмовити.

Відповідач (позивач) ОСОБА_4 уточнені позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 не визнав та пояснив, що ОСОБА_1 виїхала в 2002 році до Італії на заробітки. Спірний будинок він будував лише за свої кошти. Будучи приватним підприємцем він отримував дохід, за рахунок якого і побудував спірний будинок. ОСОБА_1 ніякої участі в будівництві будинку не приймала. Отже, просив відмовити у задоволенні позову позивачці ОСОБА_1

Щодо поданої ним позовної заяви до ОСОБА_1 про визнання спірного будинку його особистою приватною власністю просив його задовольнити.

Представник відповідача (позивача ) ОСОБА_5 просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4 та визнати спірний будинок його особистою приватною власністю.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши наявні у справі докази суд, установив такі факти та відповідні правовідносини.

Сторони перебували у шлюбі з 22 червня 1974 року по 05 червня 2012 року.

За час перебування подружжя в зареєстрованому шлюбі, сторонами зведено спірний будинок за спільні кошти та прибудовано до спірного жилого будинку ряд підсобних та господарських будівель та споруд, які входять до складу домоволодіння.

Також судом встановлено, що у частковій власності подружжя та їх спільного сина по 1/3 частки за кожним перебуває спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 право власності на яку набуто сторонами на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно з розпорядження від 29.08.1996 року, №07367, яке зареєстровано в Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації 04.11.1996 року за реєстровим № 17579.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Надбузької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №3 від 19.01.1993 року ОСОБА_4 виділено земельну ділянку площею 0,12 га під індивідуальне будівництво житлового будинку.

Згідно дозволу №308/93 на виконання будівельних робіт , його видано ОСОБА_4 для будівництва двоповерхового індивідуального житлового будинку на підставі рішення виконкому від 19.01.1993 року.

Згідно сертифіката відповідності державним будівельним нормам, стандартам та правилам, реєстраційний номер МК №000254, виданого забудовнику ОСОБА_4 02.07.2010 року, інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Миколаївській області засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта - індивідуального житлового будинку , одноповерхового, загальною площею 53, 7 кв.м з господарськими будівлями відповідно до технічного паспорту, виданого Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації 09.10.2006 року за адресою: АДРЕСА_6 Миколаївського району Миколаївської області державним стандартам, будівельним нормам і правилам.

Рішенням виконавчого комітету Надбузької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №43 від 10.08.2010 року право власності на спірний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_6 Миколаївського району Миколаївської області оформлено лише за відповідачем (позивачем) ОСОБА_4 та видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС №984878.

Право власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок АДРЕСА_6 Миколаївського району Миколаївської області згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССХ № 736060, номер витягу 27365545 від 20.09.2010 року, реєстраційний номер 31534064 Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації зареєстровано за №3259 в книзі №1 за ОСОБА_4.

З державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №159735, виданого ОСОБА_4 на підставі рішенні ХХІІ позачергової сесії п`ятого скликання Надбузької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області вбачається, що він є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_6, Миколаївського району Миколаївської області, цільове призначення якої є будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до висновків судово-товарознавчої експертизи від 25.07.2013 року та 29.07.2013 року ринкова вартість спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1 становить 218335 грн.; ринкова вартість спірного житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 Миколаївського району Миколаївської області становить 310746 грн.; ринкова вартість земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_6 становить 78902 грн.

Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Із змісту п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 р. (з наступними змінами) «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» вбачається, що у приватній власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці і право власності на жилий будинок у іншій особі виникає коли будівництво велось подружжям у період шлюбу та жилий будинок у зв`язку з цим є їх спільною сумісною власністю.

Належних та допустимих доказів, які б підтверджували забудову спірного будинку саме відповідачем (позивачем) ОСОБА_4 за його особисті кошти суду не надано.

З врахуванням вищезазначеного суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог відповідача (позивача) ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Що стосується позовних вимог позивачки (відповідачки) ОСОБА_1, то її вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, правовідносини колишнього подружжя, щодо спірної квартири виникли в 1996 році, а тому регулюються нормами Кодексу про шлюб та сім`ю України.

Відповідно до положень ч.1 ст.22, ст.25 Кодексу про шлюб та сім`ю України, діючого на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Якщо, майно, яке було власністю одного подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Отже, норми Кодексу про шлюб та сім`ю України не передбачали віднесення квартири, набутої внаслідок безоплатної передачі одному з подружжя шляхом приватизації до об`єктів спільної сумісної власності подружжя.

Житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, віднесено до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя згідно із Законом України від 11 січня 2011 року №2913 «Про внесення змін до ст. 61 Сімейного Кодексу України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя», що набув чинності 08 лютого 2011 року.

Зазначений вище Закон не має зворотної дії в часі і не може бути застосований до вказаних спірних правовідносин.

Будь-яких доказів, того, що спірна квартира істотно збільшилася у своїй цінності, внаслідок трудових або грошових затрат подружжя, позивачкою ОСОБА_1 не надано, хоча згідно із ст. 60 ЦПК України, це є її обов`язком.

Більш того, як вбачається з матеріалів справи квартира вже є поділеною та кожному з співвласників належить по 1/3 часки спірної квартири, ( в тому числі і сину сторін).

Згідно положень ст.ст. 21, 24, 41 Конституції України, всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про власність», який діяв на час виникнення правовідносин, громадянин не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Отже, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог, щодо фактичного позбавлення відповідача (позивача) ОСОБА_4 на 1/3 частку в праві власності на спільне майно подружжя, (спірної квартири) та визнання за ОСОБА_1 права власності на 2/3 частки зазначеної спірної квартири.

Щодо поділу спірного житлового будинку, то суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що спірний будинок побудовано подружжям за час шлюбу, право власності на який визнано в 2010 році а тому ці правовідносини регулюються нормами Сімейного Кодексу України.

Згідно ст. 60, ч.1 ст. 70 Сімейного Кодексу України майно, набуте за час шлюбу , належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважних причин самостійного заробітку(доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до положень п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11, вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 Сімейного Кодексу України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутністю такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден з подружжя не вчиняв таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цілому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач (позивач) ОСОБА_4 не визнав позовні вимоги позивачки (відповідачки) ОСОБА_1 та відмовився внести на депозитний рахунок суду відповідну суму.

Більш того, порядок виділу часток проводиться з дотриманням Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №55 від 18 червня 2007 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за №774/14041.

При поділі житлового будинку суд зобов`язаний зазначити в рішенні , яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона складає, а також які підсобні будівлі передаються власнику. У тих випадках, коли для виділу (поділу) необхідне переобладнання та перепланування будинку, він проводиться при наявності дозволу на це виконкому місцевої ради ( стаття 152 ЖК України).

За правилами ч.1 ст. 143 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла, тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до змісту ст. 57 ЦПК України висновок експерта є одним із доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками позивача (відповідача) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такого клопотання не заявлялося, незважаючи на роз`яснення наслідків вчинення, або не вчинення відповідних процесуальних дій, закріплених у ст. 10 ЦПК України.

По справі проведено судово-товарознавчу експертизу, однак вона стосувалася лише визначення вартості спірного майна, яке підлягає поділу. Питання щодо варіантів реального поділу спірного майна експерту не ставилося та така експертиза не проводилася.

Отже вирішити питання про можливість реального поділу майна, з підстав запропонованих представниками позивача (відповідача) є неможливим з огляду на наступне.

Основним призначенням будинку є забезпечення власника і членів його сім`ї житлом. Відповідно до державних будівельних норм і правил жиле приміщення (квартира) повинно складатися з жилої кімнати та інших допоміжних приміщень, а в умовах індивідуального жилого будинку також інших господарських будівель, розташованих на одній земельній ділянці з жилим будинком.

Крім того, відповідно до положень ст. 379-381 ЦК України щодо поняття житла, житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Переобладнання приміщення в ізольовані жилі приміщення, супроводжуються необхідністю улаштування інженерних комунікацій, мереж газо-, водо-, електропостачання, та водовідведення, а такі роботи проводяться за технічними умовами та проектами, розробленими спеціальними організаціями, та з додержанням відповідних норм і правил за погодженням компетентних органів.

Такі питання експертом також не вирішувалося.

З врахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача (відповідача ) ОСОБА_1, а саме про визнання права спільної сумісної власності подружжя на спірний будинок та визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 права спільної сумісної власності подружжя на спірний житловий будинок по ? частини.

Що стосується поділу земельної ділянки суд приходить до наступного:

Законом України від 11 січня 2011 року № 2913-VI "Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя", який набрав чинності 8 лютого 2011 року, статтю 61 СК України доповнено частиною п'ятою, якою передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Разом із тим відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Виходячи з цього, земельна ділянка одержана громадянином у власність на підставі ст.ст. 81, 116 Земельного Кодексу України, шляхом приватизації, під час шлюбу, але до 08 лютого 2011 року, незалежно від того, що на ній подружжям розпочато будівництво житлового будинку, є його особистою приватною власністю,, а не спільною сумісною власністю подружжя ( (постанови від 15 лютого 2012 року № 6-98цс11, від 22 лютого 2012 року № 6-99цс11).

Отже, за практикою Верховного Суду України про перегляд судових рішень із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих норм права та згідно з листом Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.05.2012 року №648/0/4-12 земельні ділянки, які було оформлено у власність в ході приватизації земельної ділянки в період з 08 лютого 2011 року до 12червня 2012 року, якщо це відбулося в період перебування у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя. Земельні ж ділянки, набуті у власність під час шлюбу, але в період до 08 лютого 2011 року, або після 12 червня 2012 року є особистою власністю дружини або чоловіка, в залежності від того, хто його набув.

Крім того, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Сімейного Кодексу України, щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17 травня 2012 року частину п`яту ст. 61 виключено з Сімейного Кодексу України.

Одночасно цим Законом доповнено частину четверту та п`яту статті 57 Сімейного Кодексу України, відповідно до якої, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

- житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації, відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";

- земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України".

Однак, цей Закон набрав законної сили 12.06.2012 року.

Таким чином, земельні ділянки, а також житло, які було оформлено у власність в ході приватизації в період до 08 лютого 2011 року є особистою власністю дружини, або чоловіка, в залежності від того, хто його набув.

З врахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку про те, що земельна ділянка набута у власність відповідачем (позивачем) ОСОБА_4 в 2009 році, є його особистою приватною власністю, та не є спільною сумісною власністю і поділу не підлягає.

Судові витрати по справі підлягають розподілу відповідно до вимог ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 10, 11,60,209,213,215 ЦПК України, суд

В и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю - відмовити.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Визнати житловий будинок та підсобні і господарські будівлі і споруди, розташовані адресою: АДРЕСА_6 Миколаївського району Миколаївської області спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 і виділити у власність ОСОБА_1 ? частину житлового будинку та підсобних і господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_6 Миколаївського району Миколаївської області, залишивши за ОСОБА_4 право власності на ? частини цього ж житлового будинку та підсобних і господарських будівель і споруд.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 825 грн.44 коп.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з моменту його проголошення до апеляційного суду Миколаївської області через Миколаївський районний суд Миколаївської області.

Суддя Л.В.Карікова

17.12.0213