Рішення № 36425582, 20.12.2013, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/16194/13-ц

Провадження № 2/161/4611/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2013 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Філюк Т.М.

при секретарі Коритнюк А.П.

з участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та повернення особистого майна,

в с т а н о в и в

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та повернення особистого майна.

Свій позов мотивує тим, що з 1993 року по 2013 рік він перебував в зареєстрованому у шлюбі з ОСОБА_2

Вказує, що за період спільного проживання з відповідачем у шлюбі, ними було придбано майно на загальну сум 20930 гривень. Також вказує, що ними за спільні кошти було проведено поточний ремонт квартири на суму 8000 гривень.

Зазначає, що відповідач в добровільному порядку відмовляється добровільно провести поділ спільно набутого майна.

Крім того вказує, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_2, він проживає разом з своїми батьками, в квартирі позивача залишились його особисті речі, які остання добровільно відмовляється повернути, а саме золотий ланцюжок вартістю 3900 гривень та золотий перстень вартістю 2500 гривень.

На підставі викладеного, просить суд провести поділ спільно придбаного майна між ним та відповідачем, виділивши йому в натурі майно, а саме: телевізор «Шарп», вартістю 1000 гривень; холодильник «Норд», вартістю 2500 гривень; мікрохвильову піч, вартістю 400 гривень; електромлинок, вартістю 1000 гривень; рушницю «Воздушка», вартістю 450 гривень; камінь облицювальний 3м.куб., вартістю 3000 гривень; мяку частину, вартістю 11930 гривень; стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію за проведений ремонт в квартирі в сумі 2538 гривень, а також зобовязати відповідача повернути йому золотий ланцюжок, вартістю 3900 гривень та золотий перстень, вартістю 2500 гривень.

В судовому засіданні позивач свій позов підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві, просив його задовольнити.

Відповідач та її представник в судове засідання не зявились з невідомих на те суду причин, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи. Представник відповідача в судовому засіданні 18 грудня 2013 року заперечував щодо задоволення позову, вказуючи, що майно зазначене відповідачем відсутнє, а тому не підлягає поділу та поверненню.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 06 червня 1993 року. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 22 квітня 2013 року шлюб між ними розірвано (а.с. 5).

Відповідно до ч.1 ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини (чоловіка) є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Згідно із зазначеними нормами при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною чи особистою приватною власністю зясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і джерела його придбання.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 23 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Звертаючись з позовом до суду, позивач вказував, що під час перебування в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, ним було придбано за спільні кошти наступне майно: компютер «Асус», вартістю 4000 гривень, мяка частина загальною вартістю 3580 гривень, телевізор «Шарп» вартістю 1000 гривень, телевізор марки «Самсунг» вартістю 1000 гривень, холодильник «Норд» вартістю 2500 гривень, мікрохвильова піч вартістю 400 гривень, кухонний куточок вартістю 1500 гривень, пральна машина «Арко» вартістю 2500 гривень, електромлинок вартістю 1000 гривень, камінь облицювальний 3 м.кб. вартістю 3000 гривень, рушниця «воздушка» вартістю 450 гривень. Також вказує, що за спільні кошти ними був проведений поточний ремонт квартири на суму 8000 гривень.

Згідно ч.3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона покладається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив факт придбання та наявності спірного майна, а позивачем в супереч вищезазначених процесуальних норм не надано суду доказів, які б обєктивно і беззаперечно підтверджували б факт придбання сторонами під час перебування в шлюбі та наявності зазначеного спірного майна, а тому дані речі не є обєктом права спільної сумісної власності подружжя. А отже, вимога щодо поділу цих речей та стягнення компенсації до задоволення не підлягає.

Разом з тим, представником відповідача надано гарантійний талон на пральну машину «Арістон» та товарний чек на мяку частину «Юлія», придбані ОСОБА_3. а не подружжям ОСОБА_2, як це вказував позивач.

Також не підлягає до задоволення вимога позивача, щодо зобовязання відповідача повернути йому золотий ланцюжок, вартістю 3900 гривень та золотий перстень, вартістю 2500 гривень, оскільки, представником відповідача було заперечно факт наявності у ОСОБА_2 даного майна, а позивач цієї обставини не довів.

Проаналізувавши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що слід відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та повернення особистого майна.

Керуючись ст.ст. 8, 10, 11, 58, 59, 60, 88, 213, 214, 215, 218, 226 ЦПК України, ст.ст.60, 62,69, 70,71 Сімейного кодексу України, суд

в и р і ш и в :

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та повернення особистого майна відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя

Луцького міськрайонного судуОСОБА_4