Ухвала суду № 36424542, 26.12.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №211/1771/13-ц Головуючий в І інстанції

Провадження 22-ц7742925К13 Сарат Н.О.

Категорія № 27 (І) Доповідач - Барильська А.П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Барильської А.П.

суддів: Савіної Г.О.,Грищенко Н.М.

при секретарі: Абрамян Н.Л.

за участю: представника позивача - Чурілова Дмитра Миколайовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 26 липня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (надалі- Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 11.01.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №КС014/03-03/14/007, згідно умов якого відповідач отримав кредитні кошти у сумі 215 000 дол.США строком до 10.01.2017 року зі сплатою 13,25 % річних.

Додатковою угодою №014/03-03/14/007/7 від 23.11.2011 року кредитний договір було рефінансовано у гривню в розмірі 1 285 014,12 грн. зі сплатою 16,5 % річних.

У зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором не виконує у строки, передбачені графіком погашення кредиту, кредит та проценти за користування ним не сплачує, станом на 14.02.2013 року у нього перед Банком утворилася заборгованість у сумі 1 471 577,77 грн., в тому числі: заборгованість по кредиту - 1 285 014,12 грн., заборгованість по процентам - 169 807,56 грн., пеня - 16 756,09 грн.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 26 липня 2013 року позов Банку задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Банку заборгованість за кредитним договором у сумі 1 471 577 гривень 77 копійок, в тому числі: заборгованість по кредиту - 1 285 014,12 грн., заборгованість по процентам - 169 807,56 грн., пеня - 16 756,09 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 3 441 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції. Зокрема, відповідач посилається на те, що на момент укладення кредитного договору у Банку не було ліцензії на здійснення операцій щодо використання іноземної валюти на території України, у зв'язку з чим, 23.11.2011 року між ним та Банком було укладено додаткову угоду, згідно якої кредит рефінансовано у гривню за курсом 8 гривень за 1 долар США.

Крім того, ОСОБА_3 посилається на те, що згідно додаткової угоди та графіку погашення кредиту, вказаний графік є орієнтовним примірником в частині нарахування процентів, у зв'язку з чим, відповідач не міг самостійно розрахувати розмір щомісячних платежів, а Банк таких рахунків йому не надсилав.

Також судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права, оскільки відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, чим позбавлений можливості надати свої доводи та заперечення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11.01.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №КС014/03-03/14/007, згідно умов якого ОСОБА_3 отримав кредит у сумі 215 000 дол.США строком до 10.01.2017 року зі сплатою 13,25 % річних.

Додатковими угодами до кредитного договору №1 від 11.09.2007 року, №2 від 15.02.2008року, №014/03-03/14/007/3 від 26.02.2010року та №014/03-03/14/007/6 від 22.11.2011 року до кредитного договору №КС014/03-03/14/007 сторони погодили внести зміни до кредитного договору щодо траншів, фіксованої процентної ставки та графіку погашення кредиту.

Додатковою угодою №014/03-03/14/007/7 від 23.11.2011 року кредитний договір, укладений між Банком та ОСОБА_3, було рефінансовано у гривню в розмірі 1 285 014,12 грн. зі сплатою 16,5 % річних.

Згідно п.10 вказаної додаткової угоди, одночасно з її укладанням сторони домовилися викласти графік повернення кредиту та сплати процентів до договору у новій редакції.

У зв'язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором та порушенням графіку погашення кредиту, станом на 14.02.2013 року у нього перед Банком утворилася заборгованість у сумі 1 471 577,77 грн., в тому числі: заборгованість по кредиту - 1 285 014,12 грн., заборгованість по процентам - 169 807,56 грн., пеня - 16 756,09 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову Банку та стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 1 471 577,77 грн., суд першої інстанції виходив з доведеності факту неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за договором в частині своєчасного повернення кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості за кредитним договором з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно положень ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.01.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №КС014/03-03/14/007, згідно умов якого ОСОБА_3 отримав кредит у сумі 215 000 дол.США строком до 10.01.2017 року зі сплатою 13,25 % річних.

Пунктом 1.5 кредитного договору передбачено порядок виконання боргових зобов'язань. Так, згідно п.п.1.5.1 погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів, шляхом внесення готівки в касу Банку або безготівковим перерахуванням на позичковий рахунок. Підпунктом 1.5.1.1 кредитного договору передбачено, що нараховані в порядку, передбаченому цим договором, проценти сплачуються позивальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту в строк, передбачений графіком.

Пунктом 4.1 кредитного договору обумовлена відповідальність позичальника за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань по цьому договору, а саме - сплата пені від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочки.

Додатковими угодами до кредитного договору №1 від 11.09.2007 року, №2 від 15.02.2008року, №014/03-03/14/007/3 від 26.02.2010року та №014/03-03/14/007/6 від 22.11.2011 року до кредитного договору №КС014/03-03/14/007 сторони погодили внести зміни до кредитного договору щодо траншів, фіксованої процентної ставки та графіку погашення кредиту.

Додатковою угодою №014/03-03/14/007/7 від 23.11.2011 року кредитний договір, укладений між Банком та ОСОБА_3, було рефінансовано у гривню в розмірі 1 285 014,12 грн. зі сплатою 16,5 % річних.

Згідно п.10 вказаної додаткової угоди, одночасно з її укладанням сторони домовилися викласти графік повернення кредиту та сплати процентів до договору у новій редакції.

Із матеріалів справи вбачається,що відповідачем ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором не виконувалися, у зв'язку з чим, станом на 14.02.2013 року у нього перед Банком утворилася заборгованість у сумі 1 471 577,77 грн., в тому числі: заборгованість по кредиту - 1 285 014,12 грн., заборгованість по процентам - 169 807,56 грн., пеня - 16 756,09 грн.

У зв'язку з чим, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Банку та стягнення з відповідача на його користь заборгованості за кредитним договором у загальній сумі 1 471 577,77 грн.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо того, що на момент укладення кредитного договору у Банку не було ліцензії на здійснення операцій щодо використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, не може бути взятий до уваги колегією суддів, оскільки 23.11.2011 року між ним та Банком було укладено додаткову угоду, згідно якої кредит рефінансовано у гривню.

Крім того, статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

За ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

При цьому, згідно зі ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст.5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Тобто діючим законодавством уповноваженим банкам на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями надано право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

В підпункті "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ передбачена наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, але на цей час законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому при наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України, що мало місце у даному випадку.

Національним Банком України 11.10.2006 року були видані відповідачу банківська ліцензія №10 та дозвіл №10-4 на право здійснення операцій з валютними цінностями, у додатку до якого до переліку операцій, які має право здійснювати банк включено, зокрема, право залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, що в повній мірі відповідає характеру укладеного з позивачем кредитного договору та додаткових угод до нього, в яких валютою кредитування є саме іноземна валюта.

За таких обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 1 471 577,77 грн.

Посилання ОСОБА_3 на те, що згідно додаткової угоди та графіку погашення кредиту, вказаний графік є орієнтовним примірником в частині нарахування процентів, у зв'язку з чим, він не міг самостійно розрахувати розмір щомісячних платежів, а Банк таких рахунків йому не надсилав, не беруться до уваги колегією суддів, оскільки графік погашення кредиту та процентів є невід*ємною частиною кредитного договору та додаткових угод до нього, які були підписані відповідачем ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги про те, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права, оскільки відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, чим позбавлений можливості надати свої доводи та заперечення, не можуть бути підставою для скасування законного рішення, оскільки не призвели до неправильного вирішення спору по суті.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та обґрунтовано дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам матеріального права, у зв'язку з чим, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, а рішення суду повинно бути залишено без змін на підставі ст. 308 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилили.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 26 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: