Рішення № 36422292, 23.12.2013, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

23.12.2013 Єдиний унікальний номер 205/4853/13-ц

№ 2-205/2509/2013

№ 205/4853/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2013 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 6 червня 2013 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про виселення, анулювання реєстрації та вселення.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2013 року позов було залишено без руху, а позивачу запропоновано протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки, з метою усунення яких 18 червня 2013 року позивачем було подано виправлений позов.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2013 року позов повторно було залишено без руху, а позивачу запропоновано протягом п'яти днів усунути недоліки, які позивачем було усунуто 4 липня 2013 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2013 року провадження по справі в частині позовних вимог про виселення було закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині.

Позивач у своєму позові та у ході судового засідання посилалася на те, що вона за рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 8 грудня 2011 року та додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2011 року отримала у спадок, після смерті своєї матері та брата, квартиру за адресою: АДРЕСА_1, які її приватизували та отримали свідоцтво про право власності на житло від 21 червня 2004 року. З серпня 2008 року позивач до квартири потрапити не має можливості, оскільки квартира була зайнята невідомими їй особами. На підставі зазначеного, позивач звернулася за захистом своїх прав до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2013 року з зазначеної квартири виселено осіб, які незаконно зайняли квартиру. Однак, у квартирі до сих пір проживають сторонні люди. 15 травня 2013 року позивач та державний виконавець Літвінова А.І. знаходилися біля квартири АДРЕСА_2 для виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська про виселення від 19 березня 2013 року. До них вийшов ОСОБА_2 та заявив, що квартира є його власністю та їх не впустив. Позивач у своєму позові та у ході судового засідання просила суд вселити її в квартиру АДРЕСА_3.

Представник відповідача позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити в повному обсязі. Посилався на те, що відповідач ОСОБА_2 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 не проживає. Його зареєстрованим місцем проживання є АДРЕСА_4, за цією адресою відповідач і проживає. Крім того, зазначав, що право власності на зазначену квартиру у встановленому законом порядку за позивачем не зареєстровано, а доказів проживання відповідача у спірній квартирі не надано.

Вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 8 грудня 2011 року було визнано незаконним розпорядження органу приватизації від 30 вересня 2008 року про передачу квартири АДРЕСА_3 у власність ОСОБА_3; визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_5 від 30 вересня 2008 року, виданого Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради на ім'я ОСОБА_3; припинено право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_6, що є підставою для скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_6 на ім'я ОСОБА_3; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6, укладений 29 жовтня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстровий № 3424; припинено право власності ОСОБА_4 на квартиру № 12 будинку № 11 по вул. Хуліана Грімау в м. Дніпропетровську, що є підставою для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_6 (а.с. 4-7).

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2011 року було визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину цієї квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6, померлої 5 лютого 2008 року, та на 1/2 частину квартири в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_7, померлого 30 червня 2008 року (а.с. 8-9).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2012 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 8 грудня 2011 року та додаткове рішення від 19 грудня 2011 року залишено без змін (а.с. 14-15).

Право власності у встановленому порядку на спірну квартиру позивачем не зареєстровано і до тепер.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2013 року зі спірної квартири було виселено ОСОБА_4 та ОСОБА_8 (а.с. 10-12).

З метою виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2013 року, державним виконавцем ДВС ДМУЮ ОСОБА_9 було складено акт від 15 травня 2013 року, на підставі якого встановлено, що квартиру за адресою: АДРЕСА_1 відчинив ОСОБА_2, з ним у квартирі знаходилась ОСОБА_10 (а.с. 13).

Згідно з довідкою адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 зареєстрованим за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, не значиться (а.с. 30), його зареєстрованим місцем проживання згідно довіреності від 15 серпня 2013 року є АДРЕСА_4 (а.с. 31), цей факт також було підтверджено представником відповідача у судовому засіданні. Також представник відповідача стверджував, що відповідач проживає за місцем своєї реєстрації. Спростувати цю обставину і надати докази проживання відповідача у спірній квартирі позивач відповідними доказами не змогла.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Згідно з ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Ст. 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

На підставі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилалася лише на те, що відповідач знаходився в спірній квартирі під час виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2013 року, доказів його проживання в квартирі та вчинення відповідачем дій, направлених на перешкоджання позивачу в реалізації її прав на квартиру, позивачем не надано, чи проживає відповідач в квартирі, позивач не знає.

У зв'язку з вищезазначеним та тим, що доказів щодо встановлення факту порушення права власності чи безпідставного та незаконного заволодіння квартирою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, не надано та фактів порушення права власності не встановлено, а також тим, що ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, суд не вбачає порушеним право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3.

На підставі ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Ч. 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 317 ЦК України на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

На підставі ч. 2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Оскільки за ОСОБА_1 додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2011 року було визнано право власності на квартиру, відповідно до положень чинного законодавства після реєстрації права власності, їй, як власнику буде належати право володіння, користування та розпоряджання своїм майном, також вона не позбавлена права використання належної їй квартири для власного проживання, крім того, факти чинення будь-яких перешкод на вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру у матеріалах справи та у ході судового засідання своїх підтверджень не знайшли, відповідач у спірній квартирі не проживає, перешкод позивачу не чинить, тому суд приходить до висновку, що знаходження відповідача в квартирі під час виконання рішення суду від 19 березня 2013 року не доводить факт його проживання за цією адресою та перешкоджання позивачу у вселенні в цю квартиру, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутній спір, і відповідач є неналежним відповідачем за цим позовом, тому ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про вселення у квартиру АДРЕСА_3 слід відмовити.

З урахуванням того, що позивачу у задоволенні позовних вимог було відмовлено, судовий збір, який нею було сплачено при паданні позову до суду, підлягає віднесенню за її рахунок.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 316, ст. 317, ч. ч. 1, 2 ст. 319, ч. 1 ст. 383, ч. ч. 1, 2 ст. 386, ст. ст. 387, 391 ЦК України, ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 61, ст. ст. 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про вселення відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя