Ухвала суду № 36418647, 11.12.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2013 року Справа № 9104/30343/10

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Дяковича В.П., Носа С.П.,

з участю секретаря - Драбчук М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2010 року по справі № 2а-1342/10/1770 за позовом Управління Державної служби охорони при УМВС України в Рівненській області до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Управління Державної служби охорони при УМВС України в Рівненській області (далі - УДСО при УМВС України в Рівненській області) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (далі - ДПІ м. Рівне), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 20 листопада 2009 року № 0005402342/0, від 25 грудня 2009 року № 0005402342/1 та від 10 березня 2010 року № 0005402342/2 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 139963.00 грн., в тому числі 93309.00 грн. за основним платежем та 46654.00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2010 року вказаний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівне від 20 листопада 2009 року № 0005402342/0, від 25 грудня 2009 року № 0005402342/1 та від 10 березня 2010 року № 0005402342/2 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 93309.00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 46654.00 грн.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, ДПІ у м. Рівне подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що судом першої інстанції не враховано, що позивачем безпідставно було віднесено до складу валових витрат витрати по страхуванню згідно договору з АТ «Українська охоронна-страхова компанія», оскільки предметом вказаного договору не було страхування майнових інтересів страховика, а майнові інтереси третьої особи (майно осіб, які уклали договори на охорону об'єктів), а відтак, вказаний вид страхування не є фінансовим ризиком страхувальника.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, посилаючись на викладені в ній доводи, просив її задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча позивача належним чином було повідомлено про дату, час та місце апеляційного розгляду, що відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 06 листопада 2009 року № 1441/23-400/08596995, складеного за результатами планової виїзної перевірки УДСО при УМВС України в Рівненській області з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2006 року по 30 червня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2006 року по 30 червня 2009 року, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 листопада 2009 року № 0005402342/0, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання за податком на прибуток підприємств і організацій загальнодержавної форми власності на суму 143637.00 грн., з яких на 95758.00 грн. за основним платежем та на 47879 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження позивачу було відмовлено в задоволенні його скарг та прийнято податкові повідомлення-рішення від 25 грудня 2009 року № 0005402342/1 та від 10 березня 2010 року № 0005402342/2.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугували висновки відповідача про порушення позивачем вимог абзацу 3 підпункту 5.4.2, підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 95758.00 грн.

Висновки податкового органу про завищення позивачем валових витрат в розмірі 345410.00 грн. обґрунтовані посиланням на те, що позивачем без належним на те правових підстав включено до їх складу витрати по добровільному страхуванню ризиків, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності на випадок настання матеріального збитку майну сторонніх фізичних чи юридичних осіб, та витрати по добровільному страхуванню життя працівників.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що витрати за договором добровільного страхування комерційних ризиків та з добровільного довгострокового страхування життя працівників позивачем правомірно було включено до складу валових витрат, а відтак, висновок відповідача про заниження податку на прибуток в розмірі 93309.00 грн. є необґрунтованим.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до підпункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.

Відповідно до Закону України «Про страхування» усі види як добровільного, так i обов'язкового страхування поділяються на три групи: особисте страхування, майнове страхування та страхування відповідальності.

Щодо страхування комерційних ризиків платником податку, то такі ризики відносяться до групи майнового страхування, i під страхуванням зазначених ризиків розуміють страхування платником податків ризиків його матеріальних збитків та ризиків недоодержання очікуваних доходів від комерційної діяльності у зв'язку з порушенням зобов'язань контрагентами підприємця або зміною умов комерційної діяльності з незалежних від нього обставин.

Як видно з матеріалів справи, між Акціонерним товариством «Українська охоронно-страхова компанія» та УДСО при УМВС України в Рівненській області укладено генеральний договір добровільного страхування комерційних ризиків від 10 травня 2005 року № КИ. И10-П2.28456.00, предметом якого є страхування комерційних (фінансових) ризиків позивача, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією і веденням його службової діяльності.

До комерційних ризиків, що передаються на страхування, відповідно до умов даного договору, відносяться ризики збитків чи непередбачених додаткових витрат позивача, понесених за договорами на охорону об'єктів, які визначені у Додатку № 2 до договору.

Тобто, предметом вказаного договору є майнові інтереси саме позивача, а не майнові інтереси третіх осіб, оскільки підлягали відшкодуванню ризики позивача з відшкодування збитків чи додаткових витрат за договорами на охорону об'єктів при здійсненні ним господарської діяльності, а відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про підставність включення позивачем витрат за таким договором до валових витрат.

Крім цього, позивач, з відображенням у рядку 04.5 Декларацій з податку на прибуток, до складу валових витрат відніс витрати за договором добровільного страхування життя за основною програмою № 5 «КАПІТАЛ» від 10 жовтня 2003 року № ЗУ.1.05, укладеним з Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Охорона-життя», зі строком дії на 10 років.

Відповідно до даного договору Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Охорона-життя» бере під свій страховий захист як об'єкт страхування майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з життям кожної особи із застрахованих, список яких є додатком до договору, і здійснює страхову виплату при настанні страхового випадку, який відбувся під час дії договору та підтверджений відповідними документами.

В підтвердження виконання такого договору позивачем надано суду копії рахунків-фактур, платіжних доручень про сплату страхових платежів відповідно до його умов.

Підпунктом 5.6.2 пункту 5.6 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що додатково до виплат, передбачених підпунктом 5.6.1 цієї статті, до складу валових витрат платника податку включаються обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством, а також внески, визначені абзацом другим цього підпункту.

Якщо відповідно до договору довгострокового страхування життя або будь-якого виду недержавного пенсійного забезпечення платник цього податку сплачує за власний рахунок добровільні внески на страхування (недержавне пенсійне забезпечення) найманої ним фізичної особи, то такий платник податку має право віднести до складу валових витрат кожного звітного податкового періоду (наростаючим підсумком) суму таких внесків, яка сукупно не перевищує 15 відсотків від заробітної плати, нарахованої такій найманій особі протягом податкового року, на який припадають такі податкові періоди.

При цьому сума таких платежів не може перевищувати розмірів, визначених у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" протягом такого податкового періоду.

Наведене свідчить, що здійснення позивачем добровільного довгострокового страхування життя працівників, а відповідно і віднесення сплаченої страхової премії до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, є правомірним, а тому виключення відповідачем зі складу валових витрат витрати понесені позивачем за договором добровільного страхування життя працівників є безпідставним та необґрунтованим.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 197, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2010 року по справі № 2а-1342/10/1770 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а у випадку складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

ГОЛОВУЮЧИЙ: А.І. РИБАЧУК

СУДДІ В.П. ДЯКОВИЧ

С.П. НОС

Повний текст ухвали виготовлено 16 грудня 2013 року.