Рішення № 36418224, 24.12.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 грудня 2013 р.

Справа № 902/1524/13

Господарський суд Вінницької області у складі:

Головуючий суддя В. Білоус

Секретар судового засідання Д.Нестеров

за участю представників:

позивача :не з"явився;

відповідача :не з"явився;

Місце розгляду справи : приміщення суду,кімн.№1114

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (пр-т Оболонський, 35, оф.301, м. Київ, 04205) до:Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) про стягнення 9 744 грн.69 коп., в тому рахунку 4173 грн.45 коп. відшкодування частини збитків вартості предмету лізингу, згідно договору фінансового лізингу №197/08/13-В від 02.08.2012р., 3528 грн. 45 коп. боргу зі сплати комісії (винагороди) згідно ж цьому договору за період з 10.08.2012 р. по 10.05.2013 р., 768 грн. 06 коп. пені за прострочення в оплаті вартості предмету лізингу за період з 11.10.2012 р. по 01.11.2013 р., 434 грн.73 коп. пені за прострочення в оплаті комісії (винагороди) з 11.08.2012 р. по 01.11.2013 р., 840 грн. додаткових витрат, з яких:690 грн. витрати на відповідальне зберігання (в період після вилучення об"єкту лізингу та до моменту його повторного продажу) і 150 грн. - витрати на страхування майна під час цього зберігання, -

ВСТАНОВИВ :

Ухвали суду від 11.11.2013 р., 26.11.2013 р., 10.12.2013 р. направлені відповідачу рекомендованою поштою на адресу: АДРЕСА_1, яка вказана місцем проживання відповідача згідно витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (ЄДРЮО і ФОП) від 22.11.2013 р. (а.с.123 на звороті), органом поштового зв"язку повернуті суду із зазначенням в довідках причини невручення: "За зазначеною адресою не проживає".

Згідно ч.1 ст.64 ГПК України у разі відсутності сторін за адресою, що зазначена в ЄДРЮО і ФОП, вважається, що ухвала суду вручена їм належним чином. З огляду на це суд приходить до висновку про те, що вжив всі залежні від нього заходи для вручення ухвал суду відповідачеві, а відтак належним чином повідомив відповідача про час і місце розгляду судової справи. В зв"язку з цим та необхідністю дотримання строку розгяду справи, передбаченого ч.1 ст.69 ГПК України, суд прийшов до висновку, що нез"явлення відповідача чи його представника в судове засідання не перешкоджає вирішенню спору та про розгляд справи у відсутність відповідача чи його представника.

В листі від 18.12.2013 р. представник позивача заявив клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача в зв"язку з неможливістю його прибути в судове засідання 24.12.2013 р. При цьому зазначив, що позовні вимоги підтримує повністю. Оскільки представник позивача неодноразово з"являвся в попередні судові засідання, надавав в них усні і письмові пояснення суду, позивачем подавалися на вимогу ухвал суду додаткові докази, суд приходить до висновку про те, що нез"явлення представника позивача в судове засідання 24.12.2013 р. не перешкоджає вирішенню спору та про задоволення вказаного клопотання позивача і про розгляд справи у відсутність представника позивача за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача в попередніх судових засіданнях, повно, всебічно, об"єктивно і в сукупності дослідивши подані в справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд на підставі п.1 ч.3 ст.83 ГПК України, п.6 ч.1 ст.3, ст. 16, ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ст.322, ст.524, 525, 526, ч.1 ст.530, ч.2 ст.533, ст.549, 550, 598, п.1, 3 ст.611, ст.612, 615, 627, ч.3 ст.651, ч.2 ст.653, ст.806, 807 ЦК України, ст.193, 216, 218, 292 ГК України, ст.10, 11, 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" прийшов до висновку про: 1) визнання частково недійсним п.3.5.2 договору фінансового лізингу № 197/08/12-В від 02.08.2012 р. в частині вислову: "...числовое значение которого (курса) увеличено на 1 (один) процент", як такого, що суперечить вимогам закону - ст.524, ч.2 ст.533, п.6 ч.1 ст.3 ЦК України; 2) про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 4173, 45 грн. відшкодування частини збитків вартості предмету лізингу, 187 грн. 49 коп. пені за прострочення в оплаті лізингових платежів у вигляді відшкодування вартості предмету лізингу, 269 грн. 35 коп. - боргу зі сплати лізингових платежів у вигляді комісії (винагороди), 211 грн.12 коп. пені за прострочення в оплаті комісії (винагороди), 840 грн. додаткових витрат на відповідальне зберігання і страхування об"єкту лізингу після розірвання договору фінансового лізингу; 3) про задоволення позовних вимог щодо стягнення 3259, 10 грн. боргу зі сплати лізингових платежів у вигляді комісії (винагороди) за період з 10.08.2012 р. по 10.05.2013 р., 223 грн.61 коп. пені за прострочення сплати лізингових платежів у вигляді комісії (винагороди) з 11.08.2012 р. по 01.11.2013 р. по кожному з цих лізингових платежів у цьому періоді, 580 грн.57 коп. пені за прострочення в оплаті лізингових платежів зі сплати відшкодування вартості предмету лізингу за період з 11.10.2012 р. по 10.04.2013 р. (до розірвання договору).

До такого висновку суд прийшов з огляду на таке.

02.08.2012 р. між позивачем (в договорі - "Лізингодавець") і відповідачем (в договорі - "Лізингоодержувач") було укладено договір фінансового лізингу № 197/08/12-В (а.с.11-21). До цього договору сторонами було підписано додатки № 1 "Графік внесення лізингових платежів" і № 2 "Специфікація". За умовами цього договору позивач брав зобов"язання придбати у свою власність майно - транспортний засіб - автомобіль марки Chery Amulet, 2011 р. випуску і передати його відповідачеві в платне володіння і користування на умовах фінансового лізингу. В п.1.2, 1.4, 2.1, 2.2, 3.1, 3.2, 3.2.1, 3.2.2, 3.3, 3.5.2, 9.7.1, 9.9, 13.2, 13.2.4, 13.4.1, 13.7, 13.8 договору сторони домовилися про те, що: предмет лізингу є власністю позивача на протязі всього строку дії даного договору. Загальна вартість предмету лізингу становить 70 960 грн., в тому рахунку: 11826 грн.67 коп. ПДВ. Строк користування предметом лізингу встановлений в 24 місяці з моменту підписання акта приймання - передавання. У випадку дострокового розірвання договору повернути предмет лізингу позивачеві, якщо інше не передбачено договором. Відповідач сплачує позивачеві лізингові платежі у відповідності з Графіком (додаток № 1 до договору).Лізингові платежі включають винагороду (комісію) позивача, платежі на відшкодування вартості предмету лізингу. Загальна вартість лізингових платежів погоджена в сумі 98 172, 56 грн. Лізингові платежі мали сплачуватися не пізніше дати, зазначеної в графі 2 Графіку платежів за формолою: Т=То/Ко х Кт, де То - поточний лізинговий платіж згідно графи 6 Графіку плетежів, Ко - офіційний курс української гривні до долара США на дату заключення договру; Кт - офіційний курс української гривні до долара США на дату, встановлену для поточного лізингового платежу, зазначену в графі 2 Графіку платежів, числове значення якого (курсу) збільшене на 1 (один) процент. За несвоєчасну оплату лізингових платежів відповідач зобов"язувався сплатити позивачеві пеню в розмірі 0, 5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення. Сторони погодили збільшення строку позовної давності, в тому рахунку, і до неустойки, до 36 місяців. Договір може бути достроково розірваний позивачем при відмові позивача від договору в зв"язку із простроченням відповідачем сплати лізингового платежу більше 30-ти днів. Датою розірвання договору є дата фактичного передання предмету лізингу позивачеві згідно акту повернення.

В Графіку внесення лізингових платежів (а.с.22) сторони передбачили 26 платежів з 07.08.2012 р. (авансовий платіж) по 10.08.2014 р. із зазначенням конкретної дати, виду платежу.

На виконання умов договору позивач 13.08.2012 р. передав, а відповідач прийняв в м.Києві предмет лізингу. Це стверджується актом прймання - передавання від 13.08.2012 р. (а.с.26). В зв"язку із виникненням у відповідача заборгованості зі сплати лізингових платежів від 10.02.2013 р., 10.03.2013 р. позивач пред"явив відповідачеві претензію від 02.04.2013 р. № 2022-04/2013 (а.с.25-26) про сплату боргу і неустойки за порушення грошових зобов"язань. В листі від 03.06.2013 р. (а.с.28) позивач на підставі п.13.5, п.13.8 договору достроково відмовився від договору і потребував негайно повернути предмет лізингу. Згідно акту від 03.06.2013 р. (а.с.29) відповідач повернув позивачеві предмет лізингу.

Згідно п.1 ч.1 ст.611 ЦК України, п.13.8 договору договір внаслідок цього з 03.06.2013 р. припинений.

Несвоєчасна, неповна сплата відповідачем лізингових платежів, дострокове розірвання договору, стали причиною виникнення спору.

Зміст договору, взятих в ньому зобов"язань свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору фінансового лізингу, які регулюються ст.806, 807 ЦК України, ст.292 ГК України, Законом України "Про фінансовий лізинг".

Згідно ч.1 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно п.1 ч.1 ст.83 ГПК України, ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216 ЦК України, суд має право, приймаючи рішення, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов"язаній з предметом договір, який суперечить законодавству. Зміст правочину не може суперечити цьому (ЦК) Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені в ч.1, ч.3, 5, 6 ст.203 ЦК України. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов"язані з його недійсністю. В статті 627 ЦК України передбачено свободу договору і що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього (ЦК) Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст вказаної норми закону свідчить про те, що свобода договору в частині умов договору не може бути свавільною, необмеженою і що законодавець обмежив її з урахуванням вимог цього Кодексу (ЦК), інших актів цивільного законодавства, вимог розумності і справедливості.

Статті 524, 533 ЦК України передбачають, що зобов"язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Разом з тим, законодавець в цих нормах закону допускає визначення сторонами грошового еквіваленту зобов"язання в іноземній валюті. Грошове зобов"язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов"язанні визначено грошовий еквівалент - в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок (вислів стосується встановлення курсу не на день платежу) її визначення не встановлений договором, законом.

В п.6 ч.1 ст.3 ЦК України передбачено, що одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Розрахунок позовних вимог, щодо боргу зі сплати винагороди (комісії), пені за прострочення її сплати (а.с.5, таблиця № 2), розрахунки від 01.12.2013 р. (а.с.130-132) цих вимог свідчать про те, що позивач при визначенні розміру лізингових платежів зі сплати винагороди (комісії) пред"явив до сплати їх не в розмірі вказаному в Графіку лізингових платежів (а.с.22), а на підставі п.3.5.2 договору до офіційного курсу додавав 1%. Розрахунок позивача (а.с.132) свідчить, що офіційний курс гривні до долара США в період з 10.08.2012 р., 10.05.2013 р. був незмінний і становив 7,993 грн. за 1 дол. США.

Метою надання законодавцем в ст. 524, 533 ЦК України встановлювати грошові зобов"язання в еквіваленті іноземній валюті на день платежу є забезпечення кредитора від можливих збитків у випадку закупівлі товару за іноземну валюту, і продажу його із оплатою в національній валюті України - гривні і знецінення гривні порівняно із іноземною валютою (збільшення курсу іноземної валюти, зменшення курсу гривні). Це свідчить що встановлення грошових зобов"язань за курсом в іноземній валюті, за змістом правових норм носить компенсаційний характер.

Тому передбачення в п.3.5.2 договору збільшення курсу валюти на 1% за відсутності фактичного коливання курсу валют з 10.08.2012 р. по 10.05.2013 р., суперечить ст.524, 533 ЦК України, а також таким загальним засадам цивільного законодавства як справедливість і розумність.

В зв"язку із цим, суд, на підставі п.1 ч.1 ст. 83 ГПК України прийшов до висновку про часткове визнання недійсним п.3.5.2 договору в частині вислову: "...числовое значение которого (курса) увеличено на 1 (один) процент".

Тому визначення суми зобов"язань, боргу, пені за несплату винагороди (комісії) судом здійснюються від суми зобов"язань вказаних в Графіку лізингових платежів, а розрахунки позивачем цим позовних вимог судом до уваги не беруться.

Згідно Графіку лізингових платежів відповідач за період з 10.08.2012 р. по 10.05.2013 р. (дати розірвання договору) зобов"язаний сплатити 12710 грн. 41 коп. винагороди (комісії), а не 12979 грн. 76 коп., як вказано позивачем в розрахунках. Фактично відповідач сплатив винагороду (комісію) за цей період тільки в сумі 9451 грн. 31 коп. із порушенням строків цих лізингових платежів від 10.08.2013 р., від 10.03.2013 р., 10.04.2013 р., 10.05.2013 р. Сплата відповідачем винагороди (комісії) з 14.08.2013 р. по 10.01.2013 р. тільки в сумі 9451 грн.31 коп. стверджується платіжними дорученнями (а.с.143-149), з урахуванням пояснень (а.с.178) представника позивача від 10.12.2013 р. про зарахування грошових сум. Борг зі сплати винагороди (комісії) становить 3259 грн. 10 коп., а 3528 грн.45 коп., як вказано позивачем в позовній заяві. Тому позовні вимоги про стягнення 3259 грн. 10 коп. боргу зі сплати винагороди (комісії) є законними, обгрунтованими належними доказами, які є в справі. А вимоги про стягнення 269 грн. 35 коп. (3528 грн.45 коп. - 3259 грн. 10 коп.) є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Пеня за прострочення в оплаті винагороди (комісії) підлягає стягненню в сумі 223 грн.61 коп. за період з 11.08.2012 р. по 01.11.2013 р., згідно зробленого судом наступного розрахунку:

Термін оплати згідно графіку _ 1Сума до сплати комісії згідно графіку (грн.). __ 2 Дата і номер документа про сплату ___ ___ 3Сума оплати (грн.) ______ 4 Сума простро- ченої оплати комісії (грн.) __ 5Кіль-кість прост-ро-чених днів __ 6Под-війна ставка НБУ __ 7Сума пені (грн.) __ 8 10.08.2012 р. 1 206 14.08.2012 р. п/д № 2PL659014 1 206 1 206 3 дні 11.08. 2012 р. - 13.08. 2012 р.7,5% (з 23.03.2012 р. по 09.06. подвійна 0,041% за день) 1,48 10.09.2012 р. 1 370,6810.09.2012 р. п/д № 2PL882617 пояснення від 10.12.2013 р. 1 373,07-2,39 (пере-плата) __ __ __ 10.10.2012 р. 1 348,3709.10.2012 р. п/д № 2PL008931 1 399,26-50,89 (пере-плата) __ __ __ 10.11.2012 р. 1 325,7409.11.2012 р. п/д № 2PL287569 2 886-1560,26 (пере-плата) __ __ __ 10.12.2012 р. 1 302,7610.12.2012 р. п/д № 2PL923387 1 305,15-2,39 (пере-плата) __ __ __ 10.01.2013 р. 1 279,4310.01.2013 р. п/д № 2PL811996 пояснення від 10.12.2013 р. 1 281,83 -2,4 (пере-плата) __ __ __ 10.02.2013 р. 1 255,7610.09.2012 р. п/д № 2PL882617 09.10.2012 р. п/д № 2PL008931 09.11.2012 р. п/д № 2PL287569 2,39 переплати + 50,89 переплати + 1 202,48 переплати повна оплата 1 255,76 (357,78 залишилося із 1 560,26 переплаче-них 09.11.2012 р.) __ __ __ __ 10.03.2013 р. 1 231,73 09.11.2012 р. п/д № 2PL287569 10.12.2012 р. п/д № 2PL923387 10.01.2013 р. п/д № 2PL811996 357,78 (залишок переплати від09.11.2012 р.) 2,39 переплати від 10.12.2012 р. 2,4переплати від 10.01.2013 р. Всього сплачено (357,78 + 2,39 + 2,4 = 362,57) 869,16 (1231,73- 357,78 - 2,39 - 2,4) 184 дні з 11.03. 2013 р. по 10.09. 2013 р.7,5 % (з 11.03. 2013 р. по 09.06. 2013 р.= 91 дн.) або 0,041% за день 7% (з 10.06 по 12.08. 2013 р.= 64 дн.) або 0,038% за день 6,5% (з 13.08 по 10.09. 2013 р.= 29 дн.) або 0,036 % за день 32,43 21,14 9,07 10.04.2013 р. 1 207,35 __ __ 1 207,35 183 дні з 11.04. 2013 р. по 10.10. 2013 р. 7,5 % (з 11.04. 2013 р. по 09.06. 2013 р.= 60 дн.) або 0,041% за день 7% (з 10.06 по 12.08. 2013 р.= 64 дн.) або 0,038% за день 6,5% (з 13.08 по 10.10. 2013 р.= 59 дн.) або 0,036 % за день 29,70 29,36 25,64 10.05.2013 р. 1 182,59 __ __ 1 182 175 днів з 11.05. 2013 р. по 01.11. 2013 р. (дату пред`явлення позову)7,5 % (з 11.05. 2013 р. по 09.06. 2013 р.= 30 дн.) або 0,041% за день 7% (з 10.06 по 12.08. 2013 р.= 64 дн.) або 0,038% за день 6,5% (з 13.08 по 01.11. 2013 р.= 81 дн.) або 0,036 % за день 11,55 28,76 34,48 Вимоги про стягнення 211 грн.12 коп. (заявлено до стягнення позивачем 434, 73 грн. - 223, 61 грн. згідно розрахунку суду) пені за прострочення в оплаті винагороди (комісії) задоволенню не підлягають, як безпідставно нараховані внаслідок збільшення курсової різниці на 1%, на підставі п.3.5.2 договору, який в цій частині визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, з 14.08.2012 р. по 10.01.2013 р. здійснювалася оплата винагороди в сумах вказаних в Графіку платежів, а також в сумах, що перевищують їх.

Вимоги про стягнення 4173, 45 грн. відшкодування частини збитків вартості предмету лізингу задоволенню не підлягають, оскільки понесення саме таких збитків спростовується матеріалами справи. Так, для визначення розміру вказаних збитків позивач, як правову підставу застосував п.7 ст.153 Податкового кодексу України. У вказаній нормі законодавства передбачено, що у разі, якщо в майбутніх податкових періодах орендар повертає об"єкт фінансового лізингу орендодавцю без придбання такого об"єкта у власність, така передача прирівнюється для цілей оподаткування до зворотнього продажу орендарем такого об"єкта орендавцю за ціною, яка визначається на рівні суми лізингових платежів у частині компенсації вартості об"єкта фінансового лізингу, що є несплаченими за такий об"єкт лізингу на дату такого повернення. В п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України передбачено, що цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні.

Тому позивач безпідставно для визначення розміру збитків вартості предмета лізингу в сумі 4173, 45 грн. застосував п.7 ст.153 Податкового кодексу України і на підставі цієї правової норми визеачив вартість предмету лізингу на момент його повернення - 03.06.2013 р., в сумі 43565 грн. 12 коп. Таке визначення вартості предмету лізингу на дату його повернення(на підставі п.7 ст.153 Податкового кодексу України) було б правомірним, якщо б це робилося для визначення бази оподаткування, а не для визначення розміру збитків. В зазначеній нормі Податкового кодексу України чітко вказано, що такий порядок визначення вартості об"єкта лізингу на момент його повернення застосовується тільки для цілей оподаткування. Відтак, беручи до уваги вимоги п.1.1 ст.1, п.7 ст.153 Податкового кодексу України, визначення позивачем вартості об"єкта лізингу в сумі 43565 грн. 12 коп., на момент повернення, для обчислення суми збитків (цивільно - правової категорії, до якої норми податкового законодавства застосовані не можуть бути) є незаконним.

Оскільки суму збитків вартості предмету лізингу у сумі 4173, 45 грн., позивач обчислює від вартості предмету на момент повернення в сумі 43565 грн.12 коп., яке (обчислення) судом визнане незаконним, з огляду на неправильне застосування п.7 ст.153 Податкового кодексу України, то всі подальші обчислення, розрахунки позивача щодо цих позовних вимог є хибними.

Позивач також визначаючи суму збитків вартості предмету лізингу у розмірі 4173 грн. 45 коп. зазначає в позовній заяві те, що автомобіль (предмет) лізингу після повернення його відповідачем був проданий за 39391, 67 грн. (43565, 12 грн. - 39391, 67 грн. - розрахунок позивача).

Згідно ст.33. ч.2 ст.34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Твердження позивача про те, що предмет лізингу після його повернення відповідачем, був проданий за 39 391, 67 грн. спростовується матеріалами справи, а саме договором купівлі - продажу транспортного засобу від 18.09.2013 р. (а.с.150), яким стверджується продажа позивачем ОСОБА_3 автомобіля, який був предметом лізингу в договорі між позивачем і відповідачем, за 47270 грн. (п.2.1 договору купівлі - продажу від 18.09.2013 р.), а не за 39391, 67 грн., як зазначено позивачем в позовній заяві.

Суд звертає увагу на те, що в акті повернення від 03.06.2013 р. (а.с.29) вказано про наявність в автомобілі певного переліку пошкоджень. Вказано про них і в звіті про незалежну оцінку вартості автомобіля, що був предметом лізингу (а.с.83, 92, 93), який датований (звіт) 18.09.2013 р. При цьому, згідно акту прийому - передачі транспортних засобів до договору купівлі - продажу, який (акт) також датований 18.09.2013 р, як звіт про оцінку, при передачі автомобіля позивачем ОСОБА_3 вказано, що транспортний засіб зовнішніх пошкоджень немає, зауважень щодо комплектності, якості та відповідності специфікації немає.

Матеріалами справи стверджується, що після повернення відповідачем 03.06.2013 р. позивачеві предмету лізингу (автомобіля), позивач його не ремонтував (Звіт про оцінку від 18.09.2013 р. має описання пошкоджень), а передав його на зберігання згідно договору про надання послуг № 13/1 від 06.08.2013 р. (а.с.52 - 55). Тому суд приходить до висновку про те, що акт повернення предмету лізингу від 03.06.2013 р., Звіт про незалежну оцінку, акт передачі автомобіля від 18.09.2013 р. згідно договору купівлі - продажу, в частині пошкодження автомобіля, є взаємосуперечливими, а тому не беруться, в цій частині, судом до уваги, як докази.

Тому суд вважає, що позивач не довів належними засобами доказування вину відповідача в зниженні вартості автомобіля (предмету лізингу) і заподіяння цим збитків позивачеві в сумі 4173 грн.45 коп.

Якщо б позивачем при поверненні предмету лізингу 03.06.2013 р. було встановлено пошкодження відповідачем предмету лізингу, то позивач, на підставі п.9.5 договору фінансового лізингу, ст.224, 225 ГК України, мав би право вимагати від відповідача проведення відновлювального ремонту предмету лізингу або здійснити самостійно ремонт і відшкодувати за рахунок відповідача збитки понесені в зв"язку з цим, за мінусом природного зношення предмету лізингу. Але позивач цього не зробив.

Окрім того, вимога про стягнення 4173 грн. 45 коп. відшкодування частини збитків вартості предмету лізингу є заувальованою вимогою стягнути частину лізингових платежів у вигляді вартості предмету лізингу, які не було сплачено відповідачем до розірвання договору фінансового лізингу 03.06.2013 р. Такий висновок суду грунтується на наступному.

Відповідно до частини 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк І за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України "Про фінансовий лізинг" (частина 2 статті 806 ЦК України та частина 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг").

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізінг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Відповідач як лізингоодержувач не виконав зобов»язання з оплати лізингових платежів, що призвело до виникнення заборгованості за договором. Відповідно до акта приймання - передачі 03.06.2013 р. відповідач повернув позивачеві предмет лізингу. На дату повернення предмету лізингу 03.06.2013 р. позивач відповідач мав перед позивачем заборгованість зі сплати лізингових платежів у вигляді відшкодування вартості предмету лізингу в сумі 8107 грн.15 коп. (підлягало сплаті з 10.09.2012 р. по 10.05.2013 р. 14214 грн.03 коп., фактично сплачено 6106, 88 грн.). Це стверджується обгрунтованим розрахунком, «Таблиця № 1» в позовній заяві (а.с.4), платіжними дорученнями (а.с.144, 146, 148, 149), з урахуванням пояснень представника позивача 10.12.2013 р. (а.с.178) про розбивку частини сум, вказаних в платіжних дорученнях на оплату відшкодування вартості предмету лізингу і на оплату винагороди (комісії).

Частиною 2 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

А згідно із частиною 4 статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

В договорі сторони встановили право лізингодавця у разі розірвання договору в односторонньому порядку вимагати повернення предмета лізингу в безспірному порядку та право утримувати всі суми, що вже були сплачені лізингоодержувачем за договором.

Відтак, наслідком розірвання договору фінансового лізингу є відсутність у позивача обов»язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Враховуючи наведене та те, що право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло вимоги щодо стягнення такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, а також аналогічно і позовні вимоги про відшкодування частини збитків вартості предмету лізингу в сумі 4173 грн.45 коп., які суд вважає заувальованими вимогами щодо стягнення частини боргу зі сплати відшкодування вартості предмету лізингу, які виникли до розірвання договору фінансового лізингу (03.06.2013 р.) є безпідставними.

До аналогічних правових висновків прийшов і Верховний Суд України в постановах від 29.10.2013 р. у справі №7/5005/22402012, від 01.10.2013 р. в справі № 11/5005/2290/2012.

Разом з тим, обгрунтованими є позовні вимоги про стягнення 580 грн.57 коп. пені за прострочення з 11.10.2012 р. по 10.10.2013 р. в оплаті такої складової лізингових платежів, як відшкодування вартості предмету лізингу за період з 10.10.2012 р. по 10.04.2013 р., тобто тих платежів, які підлягали оплаті до розірвання договору фінансового лізингу. Позовні вимоги щодо стягнення 580 грн. 57 коп. вказаної пені стверджуються обгрунтованим розрахунком позивача цих позовних вимог від 18.12.2013 р. Інші розрахунки позивача цих позовних вимог до уваги судом не беруться, оскільки проведені позивачем без дотримання вимог ч.2 ст.232 ГК України. Оскільки позивачем пред»явлено до стягнення 768, 06 грн. пені за прострочення в оплаті відшкодування вартості предмету лізингу, а судом згідно розрахунку позивача від 18.12.2013 р. задоволені ці вимоги тільки в сумі 580 грн.57 коп., то решта цих вимог - 187, 49 грн. задоволенню не підлягають, як такі, що нараховані з порушенням вимог законодавства.

Не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення 840 грн. додаткових витрат на відповідальне зберігання в червні - серпні 2013 р. і добровільне страхування предмету лізингу (автомобіля) 08.08.2013 р., тобто, після розірвання договору фінансового лізинг. Як на підставу цих позовних вимог позивач зіслався на п.13.13. договору фінансового лізингу. В цьому пункті договору передбачено про неповернення отриманих лізингових платежів, якщо договір було розірвано та про те, що за рахунок відповідача здійснюються всі пов»язані з цим витрати, в тому рахунку, але не виключно, пов»язані з вилученням предмета лізингу на підставах вказаних в статті 13 договору.

Згідно ч.2 ст.653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов»язання сторін припиняються. Договір фінансового лізингу розірвано 03.06.2013 р. Автомобіль згідно акту повернений позивачеві 03.06.2013 р. о 14 год. Вартісь відповідального зберігання в сумі 690 грн. виникли з 03.06.2013 р. по 10.08.2013 р. (28 днів в червні 2013 р., 31 день в липні 2013 р., 10 днів в серпні 2013 р.). Це стверджується розрахунками № 52, 57, 67 ТОВ «Київська комісійна плащадка вантажних автомобілів» 27.06.2013 р., 31.07.2013 р., 30.08.2013 р. на суми 280 грн., 310 грн., 100 грн.(а.с.56-57) адресованими позивачеві.

Оскільки договір фінансового лізингу розірваний з 03.06.2013 р., то в силу вимог ч.2 ч.ст.653 ЦК України є безпідставне носилання на п.13.13 цього договору, як правову підставу, виникнення у відповідача сплати 840 грн. витрат після розірвання договору. На доказ понесення витрат на відповідальне зберігання позивач також надав договір про надання послуг № 13/1 від 06.02.2013 р.(а.с.52), укладений позивачем як замовником послуг із ТОВ «Київська комісійна площадка вантажних автомобілів» (виконавець послуг). Дата укладення цього договору - 06.02.2013 р. стверджує, що він складався не спеціально для зберігання предмету лізингу (автомобіля), оскільки він (автомобіль) був повернений відповідачем позивачеві - 03.06.2013 р. Про це свідчить і зміст цього договору про надання послуг. Предметом цього договору про надання послуг (п. 1.1.1), в першу чергу, є пошук та представлення позивачеві юридичних та фізичних осіб, які бажають набути у власність транспортні засоби позивача, а також ознайомлення клієнтів з інформацією про позивача та зі стандартними умовами набуття у власність транспортних засобів і, в другу чергу (п.1.1.2), послуги з відповідального зберігання транспортних засобів позивача. Це стверджує, що договір про надання послуг від 06.02.2013 р., укладений позивачем, як лізинговим фондом для здійснення своєї підприємницької діяльності - передавання транспортних засобів в лізинг, продажу, а не спеціально для зберігання автомобіля (предмет лізиннгу) поверненого відповідачем 03.06.2013 р.Пункт 1.1.1 договору про надання послуг від 06.02.2013 р. стверджує, що позивач, в силу своєї статутної (лізинговий фонд) і підприємницької діяльності розміщував на майданчику ТОВ «Київська комісійна площадка вантажних автомобілів» транспортні засоби, які належали позивачаві і не були передані у лізинг, чи продані, тобто, позивач, як власник транспортних засобів ніс в будь - якому випадку тягар утримання автомобілів.

Окрім того, згідно п.1.2.3, п.1.3 договору про надання послуг від 06.02.2013 р. доказом розміщення позивачем на території ТОВ «Київська комісійна площадка вантажних автомобілів»: транспортних засобів позивача і доказом надання послуг за договором № 13/1 про надання послуг від06.02.2013 р. мають бути акт приймання - передавання і акт про надання послуг.

Згідно ст.33, ч.2 ст.34 ГПК України кожна сторона має довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх заперечень чи доводів. Докази мають подаватися сторонами. Обставини справи, які відповідно до законодавства мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ (зі змінами ст.51), Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 р. №2346-ІІІ, зі змінами (п1.31, п.1.35 ст.1, п.5.1 ст.5, п.8.6 ст.8, п.14.4, п.14.5 ст.14, ст.16, п.17.1, п.17.2 ст.17) доказом перерахвання коштів позивачем за послуги зі зберігання в сумі 690 грн. за договором від 06.02.2013 р. мали б бути платіжні доручення на переказ грошових коштів, з доказами проведення банківської операції, банківські виписки.

Ухвалою про порушення провадження в справі, ухвалами про відкладення розгляду справи від позивача вимагалося надати всі докази, які мають значення для об»єктивного і законного вирішення спору. Статті 33, 38 ГПК України покладають обов»язок надання доказів на сторони, в тому рахунку і на позивача.

Позивач всупереч вимогам ст.33, ч.2 ст.34 ГПК України, ухвал суду, змісту п.1.2.3, п.1.3 договору про надання послуг від 06.02.2013 р. не надав суду доказів (акт приймання - передачі, акт про надання послуг) , які стверджують про передавання позивачем, після повернення відповідачем 03.06.2013 р. автомобіля, що був предметом лізингу, на відповідальне зберігання і, які б стверджували отримання позивачем послуг на суму 690 грн. з відповідального зберігання автомобіля.

На доказ витрат на відповідальне зберігання в сумі 690 грн. позивач надав тільки рахунки - фактури № 52, 57, 67 від 27.06.2013 р., 31.07.2013 р., 30.08.2013 р. (а.с.56-57). Вказані рахунки є лише вимогою про оплату грошових коштів, а не доказом їх оплати.

Окрім того, із рахунку - фактури № 67 від 30.08.2013 р. вбачається, що автомобіль зберігався по 10.08.2013 р. (10 днів у серпні). Тоді, як згідно договору купівлі - продажу з громадянином ОСОБА_3 вказаний автомобіль позивачем проданий 18.09.2013 р. Із цього вбачається, що з 11.08.2013 р. до 18.09.2013 р. позивач не зберігав автомобіль у сторонніх осіб за договором про надання послуг, а відтак таке відповідальне зберігання у інших осіб і понесення позивачем додаткових витрат не носило обов"язковий характер. За своєю правовою природою витрати в сумі 150 грн. є збитками. Для відшкодування збитків позивачеві необхідно було довести необхідний причинний зв"язок між неналежним виконанням відповідачем своїх зобов"язань і понесенням позивачем витрат в сумах 690 грн. і 150 грн.

На доказ понесення витрат на страхування в сумі 150 грн. позивач надав договір № 251.992363891.0086 добровільного страхування майна юридичних осіб - частина А від 13.08.2013 р. до 12.09.2013 р. (а.с.58), рахунок - фактуру від 08.08.2013 р.(а.с.59), платіжне доручення № 8940 від 08.08.2013 р. (а.с.60). Цим договором стверджується те, що страхування носить добровільний характер, про те, що автомобіль застрахований позивачем тільки 13.08.2013 р. (повернутий відповідачем 03.06.2013 р.) і до 12.09.2013 р., тоді як проданий позивачем - 18.09.2013 р. Тобто після 12.09.2013 р. до дати продажу не був застрахований.

На підставі вказаного, суд приходить до висновку про те, що витрати позивача на відповідальне зберігання в сумі 690 грн. і на страхування в сумі 150 грн. не знаходяться в необхідному причинному зв"язку з розірванням з вини відповідача договору фінансового лізингу і повернення позивачеві предмету лізингу 03.06.2013 р. З огляду на встановлені судом вище вказані факти суд не бере до уваги пояснення позивача від 04.12.2013 р. (а.с.127 - 129) щодо наявності причинного зв"язку між протиправними діями (бездіяльністю) відповідача і понесеними збитками.

Окрім того, згідно ст.332 ЦК України власник зобов"язаний утримувати своє майно, що йому належить, якщо інше не встановлене законом або договором. Згідно п.1.2 фінансового лізингу позивач лишався власником предмету лізингу (автомобіля) на протязі всього строку дії договору - до 03.06.2013 р. дати розірвання договору, і тим паче залишався таким власником і після вказаної дати, і до дати його продажу - 18.09.2013 р. Тому згідно ст.322 ЦК України, як власник мав утримувати своє майно і нести витрати на таке утримання, в тому рахунку, і на зберігання у інших осіб, добровільне страхування, які для позивача, як встановлено судом були необов"язкові і які він в період з 03.06.2013 р. до 18.09.2013 р. не завжди здійснював.

В договорі не передбачено несення витрат на зберігання, добровільне страхування відповідачем. Не вказано позивачем і законодавство, яке б передбачало такий обов"язок.

Таким чином, обгрунтованими належними доказами, і законними, а відтак підлягаючими задоволенню є позовні вимоги про стягнення 3259 грн. 10 коп. боргу зі сплати лізингових платежів у вигляді винагороди (комісії), 223 грн. 61 коп. - пені за прострочення в оплаті винагороди (комісії), 580 грн. 57 коп. - пені за прострочення в оплаті відшкодування вартості предмету лізингу, а всього в сумі 4063 грн. 28 коп.

Не підлягаю задоволенню позовні вимоги про стягнення 4173 грн.45 коп. відшкодування частини збитків вартості предмету лізингу, 187, 49 грн. - пені за прострочення в оплаті відшкодування вартості предмету лізингу, 269 грн. 35 коп. - боргу зі сплати винагороди (комісії), 211 грн.12 коп. - пені за прострочення в оплаті винагороди (комісії), 840 грн. додаткових витрат на зберігання і страхування предмету лізингу після його повернення, а всього в сумі 5681 грн.41 коп.

В зв"язку з частковим задоволенням позову, судові витрати на судовий збір в сумі 1720, 50 грн., на підставі ч.1, 5 ст.49 ГПК України, підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволених вимог, а саме - 41,70% на відповідача, що в грошовому виразі 717 грн. 40 коп., і 58,30% на позивача або 1003 грн.10 коп.

Керуючись викладеним, ст.4-3, 4-5, 22, 28, 32, 34, ч.2 ст.34, 36, 43, 44, 49, 75, 82, п.1 ч.1 ст.83, ст.84, 85, 87, 115, 116, 117 ГПК України, -

ВИРІШИВ :

1. Визнати частково недійсним п.3.5.2 договору фінансового лізингу № 197/08/12-В укладеного 02.08.2012 р. між ТОВ "Український лізинговий фонд"(м. Київ) і Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (мешканця АДРЕСА_1) в частині вислову: "... числовое значение которого (курса) увеличено на 1 (один) процент".

2. Позов задовільнити частково в сумі 3259 грн. 10 коп. боргу зі сплати винагороди (комісії), 223 грн.61 коп. - пені за прострочення в оплаті винагороди (комісії), 580 грн.57 коп. - пені за прострочення в оплаті відшкодування вартості предмету лізингу. В решті позовних вимог відмовити.

3. Судові витрати на судовий збір в сумі 1720, 50 грн. розподілити між сторонами пропорційно задоволених вимог, а саме - 41,70% на відповідача, що в грошовому виразі 717 грн. 40 коп., і 58,30% на позивача або 1003 грн.10 коп.

4.Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд", код ЄДРПОУ 37859096 (пр-т Оболонський, 35, оф.301, м. Київ, 04205) 3259 грн. 10 коп. - боргу зі сплати винагороди (комісії), 223 грн.61 коп. - пені за прострочення в оплаті винагороди (комісії), 580 грн. 57 коп. - пені за прострочення в оплаті відшкодування вартості предмету лізингу, 717,40 грн. - для відшкодування витрат на судовий збір. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копії даного рішення направити рекомендованими листами позивачеві, відповідачеві.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 24.12.2013 р. Повний текст рішення відповідно до ст.84 ГПК України оформлено і підписано 30.12.2013 р. Рішення набирає законної сили на протязі 10-ти днів з дня повного його оформлення і підписання.

Суддя Білоус В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (пр-т Оболонський, 35, оф.301, м. Київ, 04205)

3 - відповідачу (АДРЕСА_1)