Постанова № 36417296, 24.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2013 р. Справа№ 910/13850/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Барський Д.Г. - представник

від відповідача-1: Зелінська Л.Н. - представник

від відповідача-2: Кирпичова Т.Б. - представник

від відповідача-3: Сербулов О.В. - представник

від відповідача-4: не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт", Державного підприємства "Адміністрація річкових портів"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 05.08.2013р.

у справі № 910/13850/13 (суддя В.П. Босий)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"

до Міністерства інфраструктури України, Фонду державного майна України, Державного підприємства "Адміністрація річкових портів", Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт"

про встановлення сервітуту

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Міністерства інфраструктури України, Фонду державного майна України, Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" та Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" про встановлення сервітуту.

Рішенням Господарського м. Києва від 05.08.2013р. у справі № 910/13850/13 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Херсонський морський торговельний порт" звернулось до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, неповністю з»ясовано обставини, що мають значення для справи, допущено помилку у правовій кваліфікації встановлених фактів.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що майно Державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт» закріплено за ним на праві господарського відання, а власником майна виступає держава в особі Міністерства інфраструктури України, у Порту відсутні підстави для самостійного встановлення сервітуту щодо державного майна без погодження з Міністерством інфраструктури України. Прийняття рішення ДП «ХМТП» щодо встановлення на користь позивача сервітуту на нерухоме майно, що є державною власністю, виходить за межі правового статусу підприємства, визначеного статутом ДП «ХМТП», Законом України «Про управління об'єктами державної власності» та іншими нормами діючого законодавства.

Державне підприємство "Адміністрація річкових портів", не погодившись з прийнятим рішенням місцевого суду, звернулось до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення місцевим судом норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт посилається на те, що місцевим судом не враховано, що з метою задоволення власних виробничих (економічних, майнових) потреб та інших інтересів позивач та відповідачі, як учасники цивільних мали право, окрім іншого, застосувати інститут спільної діяльності, передбаченої гл. 77 ЦК України (спільна діяльність без поєднання вкладів учасників). У відповідачів є обов'язок ефективного використання спірного майна, а у позивача є потреба у задоволенні власних виробничих потреб визначених статутом, пов'язаним із наданням портових послуг третім особам.

Апелянт зазначає, шо ДП «Адміністрація річкових портів» та ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» перебували, під час прийняття рішення суду, та продовжують перебувати у правовідносинах, на підставі діючих договорів управління майном (матеріали справи містять всі необхідні докази, на підтвердження цих обставин). Більш того, кожен з договорів, передбачає можливість продовження терміну дії за згодою Сторін договору (відсутності заяви про відсутність відповідних намірів). При цьому, Позивач жодного разу не звертався до ДП «Адміністрація річкових портів» з відповідною пропозицією, також, беручи до уваги ч.2 ст. 1036 ЦК України, не заявлено і про наміри припинити зазначені договори, після спливу терміну їх дії.

Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції не враховуючи специфіки спірного майна, необгрунтовано застосував Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 р. вказавши: «...спірне нерухоме майно (гідротехнічні споруди) не входить до переліку нерухомого майна за цільовим призначенням, встановленого Додатком 2 до Методики, а тому у даному разі застосовується орендна ставка за інше використання нерухомого майна (п. 29 Додатку 2 до Методики) у розмірі 15%.». При цьому, філії ПАТ«Судноплавна компанія «Укррічфлот» є підрозділами транспортного підприємства, основним з видів діяльності є перевалка вантажів. Пунктом 26 Методики встановлено розмір орендної ставки, за розміщення транспортних підприємств з перевезення вантажів, на рівні 18%.

Апелянт вважає, що навіть у разі встановлення судом сервітуту, останній мав застосувати аналогію закону, пов'язану з тарифами за користування причалами. Тобто, застосувати норми Закону України «Про морські порти України» і наказ Мініністерства інфраструктури від 27.05.2013 №316 «Про портові збори» і встановити плату за користування на рівні причальних зборів

В судове засідання представник відповідача-4 не з»явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомлено. Оскільки всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, однак відповідач-4 не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обовязковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов»язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 24.12.2013 року за відсутності представника відповідача-4.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів-1,2,3, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

08.05.1992 р. відповідно до спільного протоколу Фонду державного майна України та Міністерства України у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва було затверджено Концепцію перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в процесі приватизації.

У відповідності до затвердженої концепції наказом Фонду державного майна України від 10.11.1992 р. №477 "Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в акціонерні товариства" на базі державного майна транзитного (магістрального) флоту, головного підприємства, 20 підприємств та структурних одиниць "Укррічфлот" було утворено Державну акціонерну судноплавну компанію "Укррічфлот", до складу якої увійшов Запорізький річковий порт, а також створено на базі інших підприємств окремі акціонерні товариства, а саме - Відкрите акціонерне товариство "Херсонський річковий порт", Відкрите акціонерне товариство "Миколаївський річковий порт", Відкрите акціонерне товариство "Дніпропетровський річковий порт".

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №29-р від 25.01.2006 р. державне майно, яке не ввійшло до статутних фондів річкових портів і акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот", було передано до управління Мінтрансзв'язку (правонаступником якого є Міністерство інфраструктури України) згідно переліку.

На підставі вищевказаного розпорядження Міністерством транспорту та зв'язку України видано наказ № 86 від 31.01.2006 р., за яким державне майно підлягало передачі на баланс Державного підприємства "Адміністрація річкових портів".

У період з 2006 р. по 2007 р. між відповідачем-3 та Дочірнім підприємством "Миколаївський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнім підприємством "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнім підприємством "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнім підприємством "Запорізький річковий порт" АСК "Укррічфлот" було укладено договори управління державним майном.

20.04.2011 р. позачерговими загальними зборами акціонерів Державної акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" прийнято рішення про припинення юридичної особи шляхом приєднання до ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" дочірніх підприємств компанії, а саме - Дочірнього підприємства "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнього підприємства "Запорізький річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнього підприємства "Миколаївський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот".

У зв'язку з приєднанням річкових портів до ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот", протоколом наради з питань використання річковими портами державного майна, затвердженого 28.05.2012 р. Заступником директора Департаменту державної політики в галузі морського і річкового транспорту Міністерства інфраструктури України, зобов'язано ДП "Адміністрація річкових портів" в строк до 30.06.2012 р. підготувати пакет документів для ініціювання перед Кабінетом Міністрів України укладання договору (ів) управління майном між ДП "Адміністрація річкових портів" та ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот".

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконання відповідачем-3 зобов'язання з укладення договорів управлінням майном, що зумовило порушення його прав та унеможливлює виконання обов'язків.

Як вбачається із матеріалів справи, ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" є правонаступником всього майна, прав та обов'язків річкових портів - Дочірнього підприємства "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнього підприємства "Запорізький річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнього підприємства "Миколаївський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот" (в тому числі, право на використання гідротехнічних споруд).

З метою забезпечення функціонування інфраструктури водного транспорту, виконання зобов'язань, що встановленні положеннями Міжнародного кодексу з управління безпекою мореплавства та Міжнародного кодексу з охорони суден та портових засобів, а також з метою задоволення виробничих потреб ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот", на базі майна ліквідованих річкових портів були створенні відокремлені структурні підрозділи компанії, а саме філії Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот": Дніпропетровський річковий порт, "Запорізький річковий порт";, "Нікопольський річковий порт", "Миколаївський річковий порт", "Херсонський річковий порт".

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про транспорт" до складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, порти і пристані, судна, суднобудівні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства тощо, незалежно від форм власності.

Стаття 28 Закону України "Про транспорт" відносить у сукупності до складу земель річкового транспорту: порти, спеціалізовані причали, пристані і затони з усіма технічними спорудами та устаткуваннями, що обслуговують річковий транспорт, пасажирські вокзали, павільйони і причали, берегоукріплювальні споруди й насадження, будівлі, берегові навігаційні знаки та інші споруди для обслуговування водних шляхів, інші об'єкти, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Таким чином, позивач є підприємством річкового транспорту, а відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про транспорт" підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати: потреби громадян, підприємств і організацій у перевезеннях; обслуговування пасажирів під час довготривалих перевезень доброякісною питною водою, харчуванням, можливість задоволення інших біологічних потреб; якісне і своєчасне перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти; виконання державних завдань (контрактів) щодо забезпечення потреб оборони і безпеки України; безпеку перевезень; безпечні умови перевезень; запобігання аваріям і нещасним випадкам, усунення причин виробничого травматизму; охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту; права на пільги громадян щодо користування транспортом.

До функцій філій позивача, зазначених в п. 2.3 положень про кожну з таких філій, зокрема, належить: виконання вантажно-розвантажувальних робіт на вантажних районах порту, пристанях, причалах, як власних, так і контрагентів; приймання, видача та зберігання вантажів, в тому числі паливно-мастильних матеріалів; здійснення внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів та вантажів всіма видами транспорту, агентування та фрахтування морського та торгового флотів; агентування та фрахтування повітряних, морських і річкових суден; надання послуг з внутрішніх і міжнародних перевезень пасажирів, вантажів повітряним транспортом; надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом та змішаним транспортом "річка-море"; надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом, тощо.

Відповідно до розділу ІІІ "Порти, пристані, вантажне і комерційне господарство" Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР від 15.10.1955 р. для забезпечення виконання вищенаведених завдань позивач повинен мати вантажні причали та інші необхідні споруди та устаткування для завантаження/розвантаження вантажів і обслуговування пасажирів.

На підставі наведенного колегія приходить до висновку, що з метою належного функціонування інфраструктури водного транспорту, а також для забезпечення регулярного судноплавства та ефективного використання вантажного та пасажирського флоту, у позивача виникла необхідність у використанні гідротехнічних споруд (причалів).

Згідно із п. г) ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент створення позивача) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення, зокрема, акваторії портів, причали всіх категорій і призначень, причальні у портах і гідрографічні споруди, набережні причалів, захисні споруди та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури та споруди зв'язку, енерговодопостачання та водовідведення, автомобільні дороги та залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту), навчальний та гідрографічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій.

Таким чином, на момент створення ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" гідротехнічні споруди (причали) належали до об'єктів державної власності, приватизація яких згідно приписам Закону України "Про приватизацію державного майна" заборонена, та знаходилися в управлінні Мінтрансзв'язку згідно розпорядженням Кабінету Міністрів України №29-р від 25.01.2006 р.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", а також об'єкти, включені до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", які випускають підакцизну продукцію, крім цілісних майнових комплексів, які випускають підакцизну продукцію, переданих в оренду до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 29 червня 2004 року.

На підставі наведенного, колегія вважає, що спірні об'єкти нерухомого майна не могли бути передані ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в оренду.

Посилання відповідача-1 на те, що у позивача відсутнє право на встановлення сервітуту, оскільки існує можливість задоволення його інтересів шляхом укладення договорів управління майном, колегія не приймає до уваги, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №29-р від 25.01.2006 р. Міністерством транспорту та зв'язку України видано наказ №86 від 31.01.2006 р., за яким державне майно, яке не ввійшло до статутних фондів річкових портів і Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" підлягало передачі на баланс Державного підприємства "Адміністрація річкових портів".

Між відповідачем-3 та Дочірнім підприємством "Миколаївський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнім підприємством "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнім підприємством "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнім підприємством "Запорізький річковий порт" АСК "Укррічфлот" у період з 2006 р. по 2007 р. було укладено договори управління державним майном.

Тобто, договори управління спірний нерухомим майном були укладені між відповідачем 3 та річковими портами, правонаступником яких стало ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот".

Матеріалами справи (протокол наради з питань використання річковими портами державного майна, затверджений 28.05.2012 р. Заступником директора Департаменту державної політики в галузі морського і річкового транспорт Міністерства інфраструктури України) підтверджується, що відповідача-3 в строк до 30.06.2012 р. було зобов'язано підготувати пакет документів для ініціювання перед Кабінетом Міністрів України укладання договору (ів) управління майном між ДП "Адміністрація річкових портів" та ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот".

Відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження підготування необхідних документів з метою укладення між позивачем та ДП "Адміністрація річкових портів" договорів управління спірним майном.

Враховуючи вищевикладене, колегія прходить до висновку, що виробничі потреби позивача та виконання ним функцій транспортного підприємства не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж шляхом встановлення сервітуту на зазначені гідротехнічні споруди.

Крім того, колегія не може погодитися з доводами відповідачів про те, що наявність чинних договорів управління майном, які укладені між ДП "Адміністрація річкових портів" та ДП "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот", ДП "Запорізький річковий порт" АСК "Укррічфлот", ДП "Миколаївський річковий порт" АСК "Укррічфлот", ДП "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот", унеможливлює встановлення сервітуту на гідротехнічні споруди, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно частинами 1 та 3 статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Сервітут - це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах. Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка зацікавлена у встановленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна.

В той же час, сервітут тягне певне обмеження прав власності особи, на майно якої встановлений сервітут. Власник майна має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, але в межах, не обтяжених сервітутом. Це означає, що спочатку майном користується суб'єкт сервітутного права, а потім власник майна.

Таким чином, виконання позивачем завдань порту без гідротехнічних споруд є неможливим, і потреби останнього та виконання ним функцій транспортного підприємства не можуть бути задоволенні в іншій спосіб, ніж шляхом встановлення сервітуту на гідротехнічні споруди, оскільки обсяг прав, якими позивач наділений відповідно до договорів управління майном є суттєво менший, ніж обсяг сервітутних прав, які необхідні позивачу для виконання покладених на нього чинним законодавством обов'язків щодо забезпечення безпеки судноплавства та виконання функцій транспортного підприємства.

Щодо розміру плати, що підлягає внесенню за користування нерухомим майном, суд зазначає, наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Разом з тим, чинним законодавством України не визначений порядок і розмір такої плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Колегія відзначає, що за своїм правовим змістом сервітут є правом обмеженого користування. Поряд з правом оренди сервітут є також одним з речових прав, однак значно вужчий за обсягом своїх прав. На відміну від права оренди, яке встановлює володіння і користування майном протягом його дії виключно орендаря, сервітут тільки обмежує право власності особи, на майно якої встановлено сервітут. Власник майна має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, але в межах, не обтяжених сервітутом.

Тобто відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди та спрямовані на задоволення тих чи інших потреб і тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.

На підставі вищенаведеного дійшов висновку, що при визначенні плати за сервітут, відповідно до положення ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України до зазначених правовідносин можуть бути застосовані положення Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995 р. (надалі - "Методика").

Згідно п. 1 Методики її розроблено з метою створення єдиного організаційно-економічного механізму справляння плати за оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів (філії, цеху, дільниці) та окремого індивідуально визначеного майна державного підприємства, організації, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил, інших військових формувань, органами, підрозділами, закладами та установами Держспецзв'язку, рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки), а також майна, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації).

Спірне нерухоме майно (гідротехнічні споруди) не входить до переліку нерухомого майна за цільовим призначенням, встановленого Додатком 2 до Методики, а тому у даному разі застосовується орендна ставка за інше використання нерухомого майна (п. 29 Додатку 2 до Методики) у розмірі 15%.

За таких обставин колегія вважає за можливе встановити, що ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" має вносити річну плату за користування майном у розмірі 15 %, що встановлюється на підставі критеріїв викладених у Методиці.

Пунктом 1 Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 р. №467 (надалі - "Положення") передбачено, що Єдиний реєстр об'єктів державної власності є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду, лізинг, концесію або заставу державних підприємств, їх об'єднань, установ та організацій, а також корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації.

Відповідно до п. 2 Положення реєстр формується Фондом державного майна за участю Держкомстату, Державної податкової адміністрації, НКЦПФР, Держпідприємництва, Держземагентства, Антимонопольного комітету та інших органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, шляхом об'єднання на єдиних методологічних засадах інформаційних систем з метою: ведення обліку об'єктів державної власності; створення умов для оптимізації кількості підприємств державного сектору економіки, використання об'єктів державної власності; проведення моніторингу структурних змін у державному секторі економіки; здійснення контролю за ефективним використанням об'єктів державної власності; забезпечення реалізації управлінських рішень, відкритості та прозорості інформування у державному секторі економіки.

Пунктом 8 Положення передбачено, що накопичення, аналіз, поповнення, зберігання і захист даних Реєстру та контроль за достовірністю і доступом до них здійснюється Фондом державного майна. Дані про об'єкти державного майна, внесені до Реєстру, поновлюються щокварталу Фондом державного майна за участю органів, зазначених у пункті 2 цього Положення.

Спільним наказом Фонду державного майна України та Державного комітету статистики України від 23.03.2005 р. №623/79, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 4 травня 2005 р. за №465/10745, затверджено структуру Єдиного реєстру об'єктів державної власності, якою передбачено, що до інформаційної частини щодо державного майна підлягають внесенню дані щодо нерухомого майна, відповідно до Державного реєстру прав на нерухоме майна та їх обмежень.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:

- право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.

Таким чином, приписами чинного законодавства України на Фонд державного майна України покладено обов'язок щодо внесення до Єдиного реєстру об'єктів державної власності інформації про наявній сервітут.

На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" про встановлення сервітуту.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія не приймає до уваги доводи, викладені в апеляційних скаргах щодо порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, оскільки вони не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого суду.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м.Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Міністерства інфраструктури України, Фонду державного майна України, Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" та Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" про встановлення сервітуту.

Рішенням Господарського м. Києва від 05.08.2013р. у справі № 910/13850/13 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Херсонський морський торговельний порт" звернулось до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, неповністю з»ясовано обставини, що мають значення для справи, допущено помилку у правовій кваліфікації встановлених фактів.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що майно Державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт» закріплено за ним на праві господарського відання, а власником майна виступає держава в особі Міністерства інфраструктури України, у Порту відсутні підстави для самостійного встановлення сервітуту щодо державного майна без погодження з Міністерством інфраструктури України. Прийняття рішення ДП «ХМТП» щодо встановлення на користь позивача сервітуту на нерухоме майно, що є державною власністю, виходить за межі правового статусу підприємства, визначеного статутом ДП «ХМТП», Законом України «Про управління об'єктами державної власності» та іншими нормами діючого законодавства.

Державне підприємство "Адміністрація річкових портів", не погодившись з прийнятим рішенням місцевого суду, звернулось до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення місцевим судом норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт посилається на те, що місцевим судом не враховано, що з метою задоволення власних виробничих (економічних, майнових) потреб та інших інтересів позивач та відповідачі, як учасники цивільних мали право, окрім іншого, застосувати інститут спільної діяльності, передбаченої гл. 77 ЦК України (спільна діяльність без поєднання вкладів учасників). У відповідачів є обов'язок ефективного використання спірного майна, а у позивача є потреба у задоволенні власних виробничих потреб визначених статутом, пов'язаним із наданням портових послуг третім особам.

Апелянт зазначає, шо ДП «Адміністрація річкових портів» та ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» перебували, під час прийняття рішення суду, та продовжують перебувати у правовідносинах, на підставі діючих договорів управління майном (матеріали справи містять всі необхідні докази, на підтвердження цих обставин). Більш того, кожен з договорів, передбачає можливість продовження терміну дії за згодою Сторін договору (відсутності заяви про відсутність відповідних намірів). При цьому, Позивач жодного разу не звертався до ДП «Адміністрація річкових портів» з відповідною пропозицією, також, беручи до уваги ч.2 ст. 1036 ЦК України, не заявлено і про наміри припинити зазначені договори, після спливу терміну їх дії.

Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції не враховуючи специфіки спірного майна, необгрунтовано застосував Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 р. вказавши: «...спірне нерухоме майно (гідротехнічні споруди) не входить до переліку нерухомого майна за цільовим призначенням, встановленого Додатком 2 до Методики, а тому у даному разі застосовується орендна ставка за інше використання нерухомого майна (п. 29 Додатку 2 до Методики) у розмірі 15%.». При цьому, філії ПАТ«Судноплавна компанія «Укррічфлот» є підрозділами транспортного підприємства, основним з видів діяльності є перевалка вантажів. Пунктом 26 Методики встановлено розмір орендної ставки, за розміщення транспортних підприємств з перевезення вантажів, на рівні 18%.

Апелянт вважає, що навіть у разі встановлення судом сервітуту, останній мав застосувати аналогію закону, пов'язану з тарифами за користування причалами. Тобто, застосувати норми Закону України «Про морські порти України» і наказ Мініністерства інфраструктури від 27.05.2013 №316 «Про портові збори» і встановити плату за користування на рівні причальних зборів

В судове засідання представник відповідача-4 не з»явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомлено. Оскільки всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, однак відповідач-4 не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обовязковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов»язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 24.12.2013 року за відсутності представника відповідача-4.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів-1,2,3, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

08.05.1992 р. відповідно до спільного протоколу Фонду державного майна України та Міністерства України у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва було затверджено Концепцію перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в процесі приватизації.

У відповідності до затвердженої концепції наказом Фонду державного майна України від 10.11.1992 р. №477 "Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в акціонерні товариства" на базі державного майна транзитного (магістрального) флоту, головного підприємства, 20 підприємств та структурних одиниць "Укррічфлот" було утворено Державну акціонерну судноплавну компанію "Укррічфлот", до складу якої увійшов Запорізький річковий порт, а також створено на базі інших підприємств окремі акціонерні товариства, а саме - Відкрите акціонерне товариство "Херсонський річковий порт", Відкрите акціонерне товариство "Миколаївський річковий порт", Відкрите акціонерне товариство "Дніпропетровський річковий порт".

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №29-р від 25.01.2006 р. державне майно, яке не ввійшло до статутних фондів річкових портів і акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот", було передано до управління Мінтрансзв'язку (правонаступником якого є Міністерство інфраструктури України) згідно переліку.

На підставі вищевказаного розпорядження Міністерством транспорту та зв'язку України видано наказ № 86 від 31.01.2006 р., за яким державне майно підлягало передачі на баланс Державного підприємства "Адміністрація річкових портів".

У період з 2006 р. по 2007 р. між відповідачем-3 та Дочірнім підприємством "Миколаївський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнім підприємством "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнім підприємством "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнім підприємством "Запорізький річковий порт" АСК "Укррічфлот" було укладено договори управління державним майном.

20.04.2011 р. позачерговими загальними зборами акціонерів Державної акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" прийнято рішення про припинення юридичної особи шляхом приєднання до ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" дочірніх підприємств компанії, а саме - Дочірнього підприємства "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнього підприємства "Запорізький річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнього підприємства "Миколаївський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот".

У зв'язку з приєднанням річкових портів до ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот", протоколом наради з питань використання річковими портами державного майна, затвердженого 28.05.2012 р. Заступником директора Департаменту державної політики в галузі морського і річкового транспорту Міністерства інфраструктури України, зобов'язано ДП "Адміністрація річкових портів" в строк до 30.06.2012 р. підготувати пакет документів для ініціювання перед Кабінетом Міністрів України укладання договору (ів) управління майном між ДП "Адміністрація річкових портів" та ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот".

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконання відповідачем-3 зобов'язання з укладення договорів управлінням майном, що зумовило порушення його прав та унеможливлює виконання обов'язків.

Як вбачається із матеріалів справи, ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" є правонаступником всього майна, прав та обов'язків річкових портів - Дочірнього підприємства "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнього підприємства "Запорізький річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнього підприємства "Миколаївський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот" (в тому числі, право на використання гідротехнічних споруд).

З метою забезпечення функціонування інфраструктури водного транспорту, виконання зобов'язань, що встановленні положеннями Міжнародного кодексу з управління безпекою мореплавства та Міжнародного кодексу з охорони суден та портових засобів, а також з метою задоволення виробничих потреб ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот", на базі майна ліквідованих річкових портів були створенні відокремлені структурні підрозділи компанії, а саме філії Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот": Дніпропетровський річковий порт, "Запорізький річковий порт";, "Нікопольський річковий порт", "Миколаївський річковий порт", "Херсонський річковий порт".

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про транспорт" до складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, порти і пристані, судна, суднобудівні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства тощо, незалежно від форм власності.

Стаття 28 Закону України "Про транспорт" відносить у сукупності до складу земель річкового транспорту: порти, спеціалізовані причали, пристані і затони з усіма технічними спорудами та устаткуваннями, що обслуговують річковий транспорт, пасажирські вокзали, павільйони і причали, берегоукріплювальні споруди й насадження, будівлі, берегові навігаційні знаки та інші споруди для обслуговування водних шляхів, інші об'єкти, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Таким чином, позивач є підприємством річкового транспорту, а відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про транспорт" підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати: потреби громадян, підприємств і організацій у перевезеннях; обслуговування пасажирів під час довготривалих перевезень доброякісною питною водою, харчуванням, можливість задоволення інших біологічних потреб; якісне і своєчасне перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти; виконання державних завдань (контрактів) щодо забезпечення потреб оборони і безпеки України; безпеку перевезень; безпечні умови перевезень; запобігання аваріям і нещасним випадкам, усунення причин виробничого травматизму; охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту; права на пільги громадян щодо користування транспортом.

До функцій філій позивача, зазначених в п. 2.3 положень про кожну з таких філій, зокрема, належить: виконання вантажно-розвантажувальних робіт на вантажних районах порту, пристанях, причалах, як власних, так і контрагентів; приймання, видача та зберігання вантажів, в тому числі паливно-мастильних матеріалів; здійснення внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів та вантажів всіма видами транспорту, агентування та фрахтування морського та торгового флотів; агентування та фрахтування повітряних, морських і річкових суден; надання послуг з внутрішніх і міжнародних перевезень пасажирів, вантажів повітряним транспортом; надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом та змішаним транспортом "річка-море"; надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом, тощо.

Відповідно до розділу ІІІ "Порти, пристані, вантажне і комерційне господарство" Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР від 15.10.1955 р. для забезпечення виконання вищенаведених завдань позивач повинен мати вантажні причали та інші необхідні споруди та устаткування для завантаження/розвантаження вантажів і обслуговування пасажирів.

На підставі наведенного колегія приходить до висновку, що з метою належного функціонування інфраструктури водного транспорту, а також для забезпечення регулярного судноплавства та ефективного використання вантажного та пасажирського флоту, у позивача виникла необхідність у використанні гідротехнічних споруд (причалів).

Згідно із п. г) ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент створення позивача) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення, зокрема, акваторії портів, причали всіх категорій і призначень, причальні у портах і гідрографічні споруди, набережні причалів, захисні споруди та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури та споруди зв'язку, енерговодопостачання та водовідведення, автомобільні дороги та залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту), навчальний та гідрографічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій.

Таким чином, на момент створення ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" гідротехнічні споруди (причали) належали до об'єктів державної власності, приватизація яких згідно приписам Закону України "Про приватизацію державного майна" заборонена, та знаходилися в управлінні Мінтрансзв'язку згідно розпорядженням Кабінету Міністрів України №29-р від 25.01.2006 р.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", а також об'єкти, включені до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", які випускають підакцизну продукцію, крім цілісних майнових комплексів, які випускають підакцизну продукцію, переданих в оренду до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 29 червня 2004 року.

На підставі наведенного, колегія вважає, що спірні об'єкти нерухомого майна не могли бути передані ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в оренду.

Посилання відповідача-1 на те, що у позивача відсутнє право на встановлення сервітуту, оскільки існує можливість задоволення його інтересів шляхом укладення договорів управління майном, колегія не приймає до уваги, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №29-р від 25.01.2006 р. Міністерством транспорту та зв'язку України видано наказ №86 від 31.01.2006 р., за яким державне майно, яке не ввійшло до статутних фондів річкових портів і Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" підлягало передачі на баланс Державного підприємства "Адміністрація річкових портів".

Між відповідачем-3 та Дочірнім підприємством "Миколаївський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнім підприємством "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнім підприємством "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнім підприємством "Запорізький річковий порт" АСК "Укррічфлот" у період з 2006 р. по 2007 р. було укладено договори управління державним майном.

Тобто, договори управління спірний нерухомим майном були укладені між відповідачем 3 та річковими портами, правонаступником яких стало ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот".

Матеріалами справи (протокол наради з питань використання річковими портами державного майна, затверджений 28.05.2012 р. Заступником директора Департаменту державної політики в галузі морського і річкового транспорт Міністерства інфраструктури України) підтверджується, що відповідача-3 в строк до 30.06.2012 р. було зобов'язано підготувати пакет документів для ініціювання перед Кабінетом Міністрів України укладання договору (ів) управління майном між ДП "Адміністрація річкових портів" та ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот".

Відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження підготування необхідних документів з метою укладення між позивачем та ДП "Адміністрація річкових портів" договорів управління спірним майном.

Враховуючи вищевикладене, колегія прходить до висновку, що виробничі потреби позивача та виконання ним функцій транспортного підприємства не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж шляхом встановлення сервітуту на зазначені гідротехнічні споруди.

Крім того, колегія не може погодитися з доводами відповідачів про те, що наявність чинних договорів управління майном, які укладені між ДП "Адміністрація річкових портів" та ДП "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот", ДП "Запорізький річковий порт" АСК "Укррічфлот", ДП "Миколаївський річковий порт" АСК "Укррічфлот", ДП "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот", унеможливлює встановлення сервітуту на гідротехнічні споруди, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно частинами 1 та 3 статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Сервітут - це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах. Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка зацікавлена у встановленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна.

В той же час, сервітут тягне певне обмеження прав власності особи, на майно якої встановлений сервітут. Власник майна має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, але в межах, не обтяжених сервітутом. Це означає, що спочатку майном користується суб'єкт сервітутного права, а потім власник майна.

Таким чином, виконання позивачем завдань порту без гідротехнічних споруд є неможливим, і потреби останнього та виконання ним функцій транспортного підприємства не можуть бути задоволенні в іншій спосіб, ніж шляхом встановлення сервітуту на гідротехнічні споруди, оскільки обсяг прав, якими позивач наділений відповідно до договорів управління майном є суттєво менший, ніж обсяг сервітутних прав, які необхідні позивачу для виконання покладених на нього чинним законодавством обов'язків щодо забезпечення безпеки судноплавства та виконання функцій транспортного підприємства.

Щодо розміру плати, що підлягає внесенню за користування нерухомим майном, суд зазначає, наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Разом з тим, чинним законодавством України не визначений порядок і розмір такої плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Колегія відзначає, що за своїм правовим змістом сервітут є правом обмеженого користування. Поряд з правом оренди сервітут є також одним з речових прав, однак значно вужчий за обсягом своїх прав. На відміну від права оренди, яке встановлює володіння і користування майном протягом його дії виключно орендаря, сервітут тільки обмежує право власності особи, на майно якої встановлено сервітут. Власник майна має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, але в межах, не обтяжених сервітутом.

Тобто відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди та спрямовані на задоволення тих чи інших потреб і тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.

На підставі вищенаведеного дійшов висновку, що при визначенні плати за сервітут, відповідно до положення ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України до зазначених правовідносин можуть бути застосовані положення Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995 р. (надалі - "Методика").

Згідно п. 1 Методики її розроблено з метою створення єдиного організаційно-економічного механізму справляння плати за оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів (філії, цеху, дільниці) та окремого індивідуально визначеного майна державного підприємства, організації, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил, інших військових формувань, органами, підрозділами, закладами та установами Держспецзв'язку, рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки), а також майна, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації).

Спірне нерухоме майно (гідротехнічні споруди) не входить до переліку нерухомого майна за цільовим призначенням, встановленого Додатком 2 до Методики, а тому у даному разі застосовується орендна ставка за інше використання нерухомого майна (п. 29 Додатку 2 до Методики) у розмірі 15%.

За таких обставин колегія вважає за можливе встановити, що ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" має вносити річну плату за користування майном у розмірі 15 %, що встановлюється на підставі критеріїв викладених у Методиці.

Пунктом 1 Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 р. №467 (надалі - "Положення") передбачено, що Єдиний реєстр об'єктів державної власності є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду, лізинг, концесію або заставу державних підприємств, їх об'єднань, установ та організацій, а також корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації.

Відповідно до п. 2 Положення реєстр формується Фондом державного майна за участю Держкомстату, Державної податкової адміністрації, НКЦПФР, Держпідприємництва, Держземагентства, Антимонопольного комітету та інших органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, шляхом об'єднання на єдиних методологічних засадах інформаційних систем з метою: ведення обліку об'єктів державної власності; створення умов для оптимізації кількості підприємств державного сектору економіки, використання об'єктів державної власності; проведення моніторингу структурних змін у державному секторі економіки; здійснення контролю за ефективним використанням об'єктів державної власності; забезпечення реалізації управлінських рішень, відкритості та прозорості інформування у державному секторі економіки.

Пунктом 8 Положення передбачено, що накопичення, аналіз, поповнення, зберігання і захист даних Реєстру та контроль за достовірністю і доступом до них здійснюється Фондом державного майна. Дані про об'єкти державного майна, внесені до Реєстру, поновлюються щокварталу Фондом державного майна за участю органів, зазначених у пункті 2 цього Положення.

Спільним наказом Фонду державного майна України та Державного комітету статистики України від 23.03.2005 р. №623/79, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 4 травня 2005 р. за №465/10745, затверджено структуру Єдиного реєстру об'єктів державної власності, якою передбачено, що до інформаційної частини щодо державного майна підлягають внесенню дані щодо нерухомого майна, відповідно до Державного реєстру прав на нерухоме майна та їх обмежень.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:

- право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.

Таким чином, приписами чинного законодавства України на Фонд державного майна України покладено обов'язок щодо внесення до Єдиного реєстру об'єктів державної власності інформації про наявній сервітут.

На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" про встановлення сервітуту.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія не приймає до уваги доводи, викладені в апеляційних скаргах щодо порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, оскільки вони не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого суду.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м.Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" на рішення Господарського суду м. Києва від 05.08.2013р. у справі № 910/13850/13 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" на рішення Господарського суду м. Києва від 05.08.2013р. у справі № 910/13850/13 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 05.08.2013р. у справі № 910/13850/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/13850/13 повернути до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх