Постанова № 36416514, 18.12.2013, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 грудня 2013 р. Справа № 802/4530/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Комара Павла Анатолійовича,

за участю:

секретаря судового засідання: Медвідь Ірини Олегівни

представника позивача: Федорчука М. А., Богоніс Н. Я.

представника відповідача: Цимбал В. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ТОВ "Овертайм"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про: визнання протиправними дій

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Овертайм" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправними дій.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Овертайм" за результатами якої встановлено порушення вимог Податкового кодексу України, які зафіксовані в акті перевірки №575/2202/32307149 від 27.09.2013 року.

Позивач з висновками Вінницької ОДПІ не погоджується, вважає їх протиправними та такими, що ґрунтуються на припущеннях перевіряючих. У зв'язку із чим ТОВ "Овертайм" звернулося до суду із даним позовом та просить визнати протиправними дії Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Вінницькій області щодо зазначення в акті перевірки №575/2202/32307149 від 27.09.2013р. інформації у вигляді висновків щодо завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за ІV квартал 2012 року у сумі 3 491 944 грн.; заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за період з 01.04.2011р. по 31.12.2012р. всього у сумі 1 162 849 грн. та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2012 року у сумі 947 912 грн.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.11.2013р. відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги, додатково надали письмові докази в підтвердження зайнятої правової позиції та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучені до матеріалів справи. Додатково пояснила, що встановлені перевіркою порушення діючого законодавства в дійсності мали місце. Таким чином, відповідач діяв згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому, на її думку, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, судом встановлено наступне.

На підставі направлення № 498/22 від 12.09.13р. та № 0000/22 від 19.09.2013р. головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Вінницькій області Гудожником Олександром Сергійовичем та головним державним ревізором-інспектором відділу контролю за валютними операціями у сфері ЗЕД управління податкового аудиту Вінницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області Доброштан Ніною Степанівною, на підставі ст. 20, п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.11 п.78.1 ст. 78, п. 82.2 ст.82 Податкового кодексу від 2 грудня 2010 року № 2755-ЛТ та наказів №485 від 11.09.2013р., № 524 від 18.09.2013р. виданих Вінницькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області, проведена позапланова виїзна документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю "Овертайм" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011р. по 31.12.2012 р. відповідно до затвердженого плану перевірки, наведеного у додатку до Акту № 575/2202/32307149 від 27.09.2013р.

За результатами перевірки Вінницькою ОДПІ ГУ у Вінницькій області складено Акт "Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Овертайм" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011р. по 31.12.2012р." від 27 09.2013р. №575/2202/32307149, яким зафіксовано наступні порушення:

- п.п. 14.1.36 п.14.1 ст. 14, пп. 135.4.1 п.135.4, п. 135.1 ст. 135 пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.4, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування всього у сумі 3 491 944 грн., в тому числі за IV квартал 2012 року в сумі 3 491 944 грн.;

- п. 188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3 ст. 198, п.200.1, п.200.2, п. 200.3 ст.200 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року всього у сумі 1 162 849 грн., в тому числі за травень 2012 року в сумі 86 781 грн., за червень 2012 року в сумі 14 444 грн., в липні 2012 року в сумі 341 853 грн., за серпень 2012 року в сумі 447 873 грн., за вересень 2012 року в сумі 237 932 грн., за листопад 2012 року в сумі 33 966 грн., та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду(р.24) у сумі 947 912 грн. в т.ч. за грудень 2012 року в сумі 947 912 грн.;

- п.п. 16.1.3 п.16.1 ст. 16, п. 46.1 ст.46, п.48.1 та п.48.2 ст.48, п.49.1 та п. 49.2 ст. 49, п.103.9 ст. 103 Податкового кодексу України, TOB "Овертайм" не подано Вінницькій ОДПІ Вінницької області ДПС додаток ПН до рядка 17 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства.

Податковий орган прийшов до таких висновків, обґрунтовуючи це тим, що позивачем допущені порушення при здійсненні операцій щодо купівлі, постачання та продажу олії соняшникової та соєвої нерафінованої, а саме: діяльність платника ПДВ здійснюється з метою отримання податкової вигоди (здійснення господарських операцій з метою завищення податкового кредиту, звільнення від оподаткування, зменшення бази та ставки оподаткування тощо), для цілей оподаткування операцій враховані платником ПДВ не відповідно до їх дійсного економічного змісту; або враховані операції, не обумовлені розумним економічними або іншими причинами, або така податкова вигода виникає не у зв'язку із здійсненням реальної господарської діяльності.

Вінницька ОДПІ в акті перевірки вказує на те, що TOB "Овертайм" при здійсненні вище згадуваних операцій по експорту олії соняшникової та соєвої витрачено на придбання товару та супутні послуги (перевезення даних товарів) більше, а саме 12 706 758, 40 грн. (з ПДВ), ніж отримано після реалізації цієї продукції за кордон, а саме 10 866 198 грн. - 0 ставка ПДВ.

Вінницькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області зроблено висновок щодо нікчемності договорів, укладених TOB "Овертайм" із своїми контрагентами так як останні укладено без наміру створення цивільно-правових наслідків, а лише з метою отримання певних преференцій, зокрема права на податковий кредит з ПДВ.

З даними твердженнями відповідача позивач не погоджується, вважає їх протиправними, стверджує, що згадувані операції були прибуткові і на підтвердження у нього наявні усі документи, які вимагає чинне законодавство. Крім того, на переконання позивача, правочини, укладені із контрагентами, є чинними та відповідають вимогам Цивільного кодексу України.

Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, виходив з наступного.

Вінницькою ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, за результатами якої складено акт.

Відповідно до п. 86. 9 ст. 89 Податкового кодексу України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність

У зв'язку із тим, що податкове повідомлення-рішення за результатами перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду, позивач позбавлений можливості оскаржити таке повідомлення - рішення, а висновки акту перевірки істотно зачіпають та порушують законні інтереси позивача, суд приходить до переконання, що висновки акту перевірки податкового органу у даному випадку можуть бути предметом оскарження.

Відповідно до статті 133 Податкового кодексу України юридичні особи, які проводять господарську діяльність як на території України так і за її межами є платниками податку на прибуток підприємств.

Згідно п. 134.1.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно із статтями 135-137 Податкового кодексу України, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 Податкового кодексу України, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що в перевіряємий період позивачем укладено наступні договори:

- з ТОВ "Ігро-Ленд": поставки товару № 20120027 від 28.05.2012р., № 20120103 від 11.09.2012р. та № 20121005 від 05.10.2012р. предметом яких є постачання олії соєвої нерафінованої;

- з ТОВ "Ді Енд Ай Еволюшн" договір поставки товару № 09/07/12-3167 від 27.06.2012р. предметом якого є постачання олії соняшникової нерафінованої;

- з ПП "Вектор-М" договір комісії № 09/07/12-3168 від 25.06.2012р. та договір про внесення змін до договору комісії № 09/07/12-3168 від 25.06.2012р. відповідно до якого комісіонер зобов'язаний від свого імені, в інтересах комітента продати на експорт олію соняшникову нерафіновану;

- зовнішньоекономічний контракт між ПП "Вектор-М" та фірмою нерезидентом Vilavi Union Enterprises Limited (Британські Віргінські острова) з продажу олії соняшникової нерафінованої;

- зовнішньоекономічні контракти з фірмою нерезидентом NFC Polska South Sp. Z.o.o. № 20120026 від 25.05.2012р., № 20120069 від 06.09.2012р. та № 20120070 від 05.10.2012р.;

- договір з ТОВ К "Мелегрейн" № 2505/01-э від 25.05.2012р. предметом якого є транспортно-експедиційне обслуговування вантажів. Додаткова угода №1 від 25.05.2012р. до Договору № 2505/01-э від 25.05.2012р.;

- договір з ВАТ "АТП-10556" № 20120013 від 13.06.2012р. щодо надання послуг з автоперевезень вантажів.

Згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 09 вересня 2008 року, в якій зазначено, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Але, поряд із цим, в даному Інформаційному листі зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 08 вересня 2009 року останній вказує на те, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Крім цього, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, ВАСУ зазначає, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.

На підтвердження реальності операцій ТОВ "Овертайм" судом досліджено акти виконаних робіт, податкові та видаткові накладні.

Отже, господарські операції, фактично здійснювані підприємством позивача, підтверджуються оформленими належним чином документами.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Так, вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХIV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №1988.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

В контексті даної спірної ситуації акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені у ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Суд приходить до висновку, що дії позивача свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідають дійсному економічному змісту.

Щодо тверджень податкового органу в акті перевірки з приводу неприбутковості господарських операцій позивача та здійснення їх з метою отримання податкових преференцій суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до суми витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу.

Таким чином, сума доходів звітного періоду (з червня 2012 року по 05.10.2012 року) становить 10 866 198 грн. (0 ставка ПДВ), а сума витрат на яку зменшується сума доходів становить 10 165 406,72 грн. (без ПДВ), а не 12 706 758, 40 (з ПДВ) як стверджує відповідач.

Отже, з вище наведеного зрозуміло, що операції здійсненні шляхом експорту олій соняшникової та соєвої с прибуткові, а не виконанні з метою отримання податкових преференцій.

Також, судом встановлено, що ТОВ "Овертайм" укладено з ПАТ Страхова Компанія "Скайд" Договір обов'язкового страхування нерухомого майна № 326-36 від 27.04.2012р., згідно якого витрати на страхування віднесені складу "Адміністративні витрати". Як вбачається з акту перевірки, відповідач стверджує, що вказаний договір є нікчемний, оскільки діяльність ПАТ СК "Скайд" спрямована на надання податкової вигоди третім особам.

Суд, до таких тверджень податкового органу ставиться критично, з огляду на наступне.

Законодавством України не передбачено обов'язок суб'єкта господарювання здійснювати контроль за дотриманням закону іншими платниками податків. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до п.78.7.ст. 78 Податкового кодексу України, перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 Кодексу.

Згідно ст.83 Податкового кодексу України, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Відповідно до п.85.4 ст.85 Податкового кодексу України, при проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно із ст. 85 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошового зобов'язання у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, контролюючому органу, у даному випадку, слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо то безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних па підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми): дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків та дослідження факту товарності операції через проведення фактичної перевірки наявності отриманих товарів/послуг.

Так, відповідно до п.73.5 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів підприємницької діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Однак, у ході судового розгляду адміністративної справи, відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів з поставки, транспортування олій соняшникової та соєвої та договору страхування, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, а також те, що зазначені операції є збиткові.

Крім того, як стверджував представник позивача та не заперечував представник відповідача, зазначені обставини відповідачем при проведенні перевірки взагалі не досліджувались, посадові особи сторін правочинів з цього приводу не опитувались.

Суд також не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності укладених позивачем із контрагентами договорів, з огляду на наступне.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлючами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є вірним, виходячи з загальних засад судочинства.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що відповідно до приписів ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на можливість його оспорювання.

Водночас, положеннями Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Угоди, які укладені між позивачем та контрагентами, не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Відтак, суд приходить до висновку, що доводи та висновки відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами є безпідставними.

Враховуючи наведене, суд вважає дії податкового органу щодо зазначення в акті позапланової виїзної документальної перевірки від 27.09.2013р. №575/2202/32307149 інформації у вигляді висновків щодо завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за ІV квартал 2012 року у сумі 3 491 944 грн.; заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за період з 01.04.2011р. по 31.12.2012р. всього у сумі 1 162 849 грн. та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2012 року у сумі 947 912 грн. протиправними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до пп. 21.1.4 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові, особи контролюючих органів зобов'язані не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності дій при складенні оскаржуваних висновків акту перевірки прийнятих ним урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Надавши правову оцінку всім обставинам справи, які знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, доводяться як поясненнями представників сторін, так і матеріалами справи, суд вважає, що позов слід задовольнити, шляхом визнання дій Вінницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області щодо зазначення в акті перевірки висновків протиправними.

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) згідно до положень статті 94 КАС України. Враховуючи вищенаведене наявні підстави для відшкодування з Державного бюджету України на користь - ТОВ "Овертайм" судові витрати на сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Вінницькій області щодо зазначення в акті перевірки №575/2202/32307149 від 27.09.2013р. інформації у вигляді висновків щодо:

- завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за ІV квартал 2012 року у сумі 3 491 944 грн.

- заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за період з 01.04.2011р. по 31.12.2012р. всього у сумі 1 162 849 грн. та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2012 року у сумі 947 912 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Овертайм" судові витрати в розмірі 68,82 грн. (шістдесят вісім грн. 82 коп.) шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Комар Павло Анатолійович