Рішення № 36415198, 30.12.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.12.2013 Справа № 905/7648/13

Господарський суд Донецької області у складі

головуючого судді Кучерявої О.О.,

при секретарі судового засідання Поддубній М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ратус»

про визнання договору поставки від 09 липня 2010 року №15/873 недійсним,

за участю представників:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: не з’явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Енергомашспецсталь» звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ратус» про визнання договору поставки від 09 липня 2010 року №15/873 недійсним.

Правовою підставою визнання договору недійсним позивача вважає норми статей 11, 509, 626, 628, 651 Цивільного кодексу України

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір поставки від 09 липня 2010 року №15/873 не відповідає вимогам законодавства, оскільки сторонами не узгоджені істотні умови щодо якості поставленого товару, внаслідок ненадання відповідачем відповідного документу. Просив визнати вищевказаний договір недійсним.

Представник позивача у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, причини неявки невідомі. Заяв про розгляд справи у його відсутність не надходило.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, причини неявки невідомі. Заяв про розгляд справи у його відсутність та заперечень на позов не надходило.

Пунктом 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням того, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а норми статті 129 Конституції України одним з принципів судочинства визначають свободу у наданні сторонами суду доказів та у доведенні перед судом їх переконливості, судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Перевіривши матеріали справи, суд вважає за можливе розглянути справу, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в справі матеріалами.

Клопотань щодо фіксації судового процесу не заявлено, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд,

>ВСТАНОВИВ:

09 липня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ратус» (Постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Енергомашспецсталь» (Покупець) укладений договір поставки № 15/873 (надалі по тексту – договір), за умовами якого, Постачальник зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність Покупця, а Покупець зобов’язується відповідно до умов чинного договору прийняти цей товар та оплатити його (пункт 1.1 договору).

Найменування, номенклатура (асортимент), кількість, якісні та інші характеристики товару, його ціна, строки та умови поставки вказуються в специфікаціях, які є невід’ємними частинами чинного договору (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору, ціна товару вказується в специфікаціях, які є невід’ємною частиною договору.

Згідно із пунктом 2.2 договору орієнтовна сума договору на момент укладення складає 800000 грн. Загальна сума договору є змінною величиною та складається з суми усіх специфікацій, що оформлені до договору.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що строки та умови поставки товару вказуються в специфікаціях.

Датою поставки товару вважається дата його вручення Покупцю з додатком пакету документів, обумовлених в пункті 6.1 договору (пункт 5.2 договору).

Відповідно до пункту 6.1 договору, Постачальник зобов’язується надати Покупцю одночасно з товаром наступні документи: рахунок; сертифікат якості (паспорт, технічний паспорт, сертифікат відповідності); накладну (в накладній обов’язкове посилання на отримувача товару); податкову накладну.

Згідно із пунктом 8.2 договору, сторони дають згоду на застосування в процесі прийомки товару правил, передбачених Інструкціями Держарбітражу при Раді міністрів СРСР про порядок прийомки товару виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (П-6) та про порядок прийомки товару виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю (П-7).

Пунктом 9.3 договору встановлено, що умови оплати обумовлюються на кожну партію продукції та визначаються в специфікаціях до договору.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2011 року (пункт 13.2 договору).

При зверненні до суду з позовом про визнання договору недійсним, позивач посилається на те, що сторонами не узгоджені істотні умови щодо якості поставленого товару, внаслідок ненадання відповідачем відповідного документу.

Згідно із статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, стаття 203 ЦК України встановлює перелік вимог, яким повинен відповідати правочин для набрання їм чинності, тобто юридичної сили.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в статті 205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Аналогічна позиція також викладена у постанові Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику про визнання угод недійсними" від 06.11.2009р. № 9, відповідно до якої угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі вирішуючи спір про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Позивачем не наведено суду жодних правових підстав щодо невідповідності укладеного договору вимогам чинного законодавства, що мало б наслідком його недійсність, зокрема, позивачем фактично не зазначено, якому саме нормативному акту суперечить вказаний спірний договір та в якій частині, так само як і не представлено доказів в обґрунтування позовних вимог. Наявність будь-яких обставин, які б свідчили про невідповідність спірного договору вимогам закону, позивачем не вказано, та судом не встановлено.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання, суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судом не встановлено підстав, з наявністю яких законодавство України пов’язує недійсність договору, відповідно позовні вимоги є недоведеними, внаслідок чого суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає покладенню на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ратус» про визнання договору поставки від 09 липня 2010 року №15/873 недійсним - відмовити.

У судовому засіданні 30 грудня 2013 року проголошено та підписано повний текст рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Суддя О.О. Кучерява17">

"fs14">