Постанова № 36414776, 25.12.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2013 року № 813/6803/13-а

12 год. 46 хв. м. Львів, вул. Чоловського, 2

Зал судових засідань № 5

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Тертичного В.Г.

за участю секретаря судового засідання Прокопчука О.С.

представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1

від відповідача - Тістечко Ю.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України про скасування наказу, поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з позовом до Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України, в якому просить визнати нечинним та скасувати наказ Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України від 23.07.2013 року № 275-о про звільнення з посади ОСОБА_3; поновити ОСОБА_3 на посаді головного інспектора-кінолога відділу кінологічного забезпечення управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Львівської митниці Міндоходів з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що ним при прийнятті на роботу була написана, як заготовка документа, заява про звільнення за угодою сторін без зазначення дати її написання. 23 липня 2013 року, закінчивши чергування, відповідно до графіку змінності передбаченому правилами внутрішнього трудового розпорядку, здав зміну та поїхав додому. Через два дні повинен був повернутися на чергування, проте через погане самопочуття не зміг цього зробити, адже з 24 липня 2013 року йому було призначено амбулаторне лікування та відкрито листок непрацездатності. 03 вересня 2013 року позивач отримав лист зі свого місця праці, яким було повідомлено про звільнення, що відбулося начебто за його згоди та ініціативи. Вважає, що заява про звільнення не є належним документом, оскільки не містить обов'язкового реквізиту - дати підписання, а також не містить жодних ознак реєстрації. Звільнення вважає незаконним, з огляду на те, що були відсутні зазначені підстави для звільнення, а саме між позивачем та працедавцем була відсутня згода про звільнення ОСОБА_3 саме з 23.07.2013 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, пояснення надав аналогічні до викладеного у позовній заяві, просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив в повному обсязі, подав письмові заперечення та просить відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що підставою для прийняття оспорюваного наказу стала заява позивача, подана добровільно, без будь-якого примусу в порядку ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Анулювання домовленості щодо припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України між працівником та роботодавцем може мати місце лише при взаємній згоді про це роботодавця та працівника. Можливість відкликання заяви про звільнення передбачена у випадку розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України). Оскільки між позивачем та Львівською митницею досягнуто згоди про розірвання трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України шляхом погодження відповідної заяви позивача вимоги ст. 38 КЗпП України не можуть застосовуватись. Вважає дії відповідача правомірними, а позов безпідставним, в задоволенні якого просить відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

Відповідно до п.15 ч.1 ст. 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до статей 568, 569 Митного кодексу України служба в митних органах є державною службою, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я, освітнім рівнем та віком громадян України, пов'язаній із створенням сприятливих умов для розвитку законної зовнішньоекономічної діяльності, забезпеченням безпеки суспільства та захистом митних інтересів України. Посадові особи митної служби України є державними службовцями.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII. Згідно ст. 9, 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Статтею 1 згаданого Закону встановлено, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Статтею 30 цього ж Закону визначено підстави припинення державної служби.

Крім того, Законом України "Про державну службу" передбачено, що звільнення з державної служби може бути також проведено і з підстав, передбачених трудовим законодавством у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від незаконного звільнення.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Так, згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 перебував на службі в митних органах України з жовтня 2011 року. Станом на 23.07.2013 року позивач обіймав посаду головного інспектора-кінолога відділу кінологічного забезпечення управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Львівської митниці Міндоходів.

Львівською митницею 23.07.2013 року винесено наказ № 275-о, яким звільнено позивача із займаної посади 23.07.2013 року за угодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України. Підстава звільнення - заява ОСОБА_3

Листом від 23.07.2013 року № 4/58-2156 Львіська митниця повідомила позивача про звільнення відповідно до наказу від 23.07.2013 року № 275-о на підставі особистої заяви за згодою сторін та про необхідність ознайомлення із наказом та отримання трудової книжки.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 ознайомлений із наказом про його звільнення 03.09.2013 року.

Щодо тверджень позивача про відсутність згоди на звільнення ОСОБА_3 передбаченої п. 1 ст. 36 КЗпП України з 23 липня 2013 року, суд зазначає наступне.

В судовому засіданні судом досліджено копію заяви про звільнення поданої позивачем в порядку п. 1 ст. 36 КЗпП України та встановлено, що на ній відсутня дата її написання, дата з якої він за угодою сторін, підлягав би звільненню з займаної посади та відсутній будь-який реєстраційний індекс документа, є лише резолюція митниці "ВКР в наказ 23.07.13" та підпис уповноваженої особи.

Представник позивача не заперечував в судових засіданнях, що заяву про звільнення ОСОБА_3 таки писав, проте зазначив, що така була написана на початку червня 2013 року в якості заготовки разом із заявою про прийняття на роботу у зв'язку із реорганізацією Львівської митниці.

На підтвердження зазначеної обставини, 06 листопада 2013 року в судовому засіданні було опитано свідка - ОСОБА_4 (колегу позивача по роботі), яка додатково підтвердила, що на початку червня 2013 року, коли мінялась структура митного органу, уся служба по боротьбі з контрабандою у конференц-залі в присутності начальника відділу кадрів - ОСОБА_5 писали заяви про переведення з Львівської митниці у звязку із реорганізацією, одночасно в той же день писали і заготовки заяв про звільнення. Усі заяви були передані начальнику відділу кадрів.

За клопотанням представника позивача в судове засідання 28 листопада 2013 року було викликано в якості свідка - заступника начальника адміністративно-господарського управління начальника загального відділу ОСОБА_6, яка пояснила наступне. Усі заяви, які надходять у загальний відділ реєструються у відповідному журналі і передаються керівництву. Документи, які не містять обовязкових реквізитів, передбачених п.15 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1242, (наприклад підпису) підлягають поверненню виконавцю на доопрацювання. Щодо заяви ОСОБА_3 не змогла нічого пояснити, оскільки їй невідомо за яких умов вона подавалась, можливо під час прийому у начальника Львівської митниці. Однак зазначила, що дана заява не обліковувалась у загальному відділі.

05 грудня 2013 року в судовому засіданні було опитано в якості свідка начальника відділу персоналу Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України - ОСОБА_5, який пояснив наступне. Заява про звільнення ОСОБА_3 надійшла до відділу кадрів уже з резолюцією від начальника Львівської митниці та облікована лише у особовій справі державного службовця, оскільки термін зберігання особових справ в архіві становить 75 років, а термін зберігання документів, які підлягають реєстрації на підставі Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1242 - лише 3 роки.

Пунктом 15 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1242 передбачено, що документ повинен містити обов'язкові для певного його виду реквізити, що розміщуються в установленому порядку, а саме: найменування установи - автора документа, назву (виду) документа (крім листів), дату, реєстраційний індекс документа, заголовок до тексту, текст, підпис.

При вирішенні справи по суті, суд враховує наступні положення чинного законодавства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Слід зауважити, що припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 6 листопада 1992 року, з наступними змінами, передбачено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України).

Отже, визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення. Окрім того, предметом доказування у даному випадку є встановлення свідомого волевиявлення працівника щодо звільнення з підстав, передбачених ст. 36 п. 1 КЗпП України, оскільки відсутність такого належного волевиявлення не дає підстав вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі проста згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення, також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України, тобто за угодою сторін.

У п. 18 вищевказаної Постанови зазначено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Аналіз зазначених норм трудового законодавства дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Тобто, основними умовами угоди про припинення трудового договору за п.1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється.

Як вбачається з заяви ОСОБА_3 про звільнення з займаної посади за угодою сторін вона не містить волевиявлення (пропозиції) позивача на визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати. Резолюція відповідача, що знаходиться на вказаній заяві, також не містить ні пропозиції, ні погодження строку, з якого трудовий договір може бути розірвано.

Відповідачем у день звільнення за оскаржуваним наказом, тобто 23.07.2013 року повний розрахунок з позивачем проведено не було, трудова книжка видана не була, з наказом про своє звільнення ОСОБА_3 ознайомлений лише 03.09.2013 року, хоча 23.07.2013 року перебував на роботі, що не заперечується самим відповідачем.

Таким чином, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем не досягнуто згоди по умовам угоди про розірвання трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, зокрема, сторонами трудового договору взагалі не визначено та не погоджено строк припинення трудового договору.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу не з'ясував та не погодив з позивачем всі умови звільнення з урахуванням права позивача на участь у прийнятті рішення щодо звільнення за угодою сторін, а отже не забезпечив всіх прав працівника при звільненні.

Згідно зі ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення учасників процесу та враховуючи роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, суд дійшов висновку, що сторонами спору не було досягнуто згоди щодо припинення трудового договору та не узгоджено дату звільнення в день подання позивачем відповідної заяви. Відсутність узгодженої дати позбавляло права відповідача на звільнення ОСОБА_3 в порядку п.1 ст.36 КЗпП України.

Даючи аналіз наказу № 275-о від 23.07.2013р. про звільнення позивача з займаної посади з 23.07.2013р., суд приходить до переконання, що такий прийнятий без дотримання норм трудового законодавства та передбачених ст.2 КАС України принципів, а тому його слід визнати протиправним та скасувати, а позивач підлягає поновленню на займаній посаді з 24 липня 2013 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи, що судом визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України від 23.07.2013 року № 275-о, суд приходить до висновку, що відповідачем має бути виплачений на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 липня 2013 року по день поновлення на роботі.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З огляду на вищенаведене, суд прийшов до висновку, що наведені в позовній заяві обставини підтверджуються достатніми доказами та свідчать про обґрунтованість позовних вимог. Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав. А тому суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Згідно ст. 256 КАС України постанова суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 122, 123, 127, 130, 135, 143, 151-154, 160-63, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України від 23.07.2013 року № 275-о.

3. Поновити ОСОБА_3 на посаді головного інспектора-кінолога відділу кінологічного забезпечення управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Львівської митниці Міндоходів з 24 липня 2013 року.

4. Стягнути з Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 липня 2013 року по день поновлення на роботі.

5. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді головного інспектора-кінолога відділу кінологічного забезпечення управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Львівської митниці Міндоходів та в частині стягнення середньої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць звернути до негайного виконання.

6. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 (місцезнаходження: 79059, АДРЕСА_1) 34 (тридцять чотири) грн. 41 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений 30 грудня 2013 року.

Суддя Тертичний В.Г.