Ухвала суду № 36414024, 16.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/66881/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Джі Ді Сі Україна»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2011 р.

у справі №2а-18121/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Джі Ді Сі Україна»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Джі Ді Сі Україна» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - відповідач) про скасування рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 13.01.2011 р. позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.02.2009 р. №0000932312/0, від 01.04.2009 р. №0000932312/1 та рішення про результати розгляду первинної скарги від 27.03.2009 р. №1976/10/25-026, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2011 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено документальну невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Фешен Люкс» за період з вересня 2007 року по січень 2008 року, про що складено акт від 29.01.2009 р. №99/23-12/35134501, яким встановлено порушення п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.02.2009 р. №0000932312/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 65 667,00 грн., з яких 43 778,00 грн. за основним платежем та 21 889,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження вказаного податкового повідомлення-рішення податковим органом було часткового задоволено скаргу позивача: скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.02.2009 р. №0000932312/0 у частині 8 333,00 грн. донарахованого податку на додану вартість та 4 166,50 грн. застосованих штрафних (фінансових) санкцій та прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.04.2009 р. №0000932312/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 53 168,00 грн., з яких 35 445,00 грн. за основним платежем та 17 723,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18.07.2008 р. визнано недійсним статут контрагента позивача - TOB «Фешен Люкс», зареєстрованого Голосіївською районною у м. Києві адміністрацією 09.10.2006 р. з часу реєстрації та реєстрацію TOB «Фешен Люкс» в якості платника податку на додану вартість, а отже позивач безпідставно формував податковий кредит по взаємовідносинах з вказаною особою.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були укладені договори про надання юридичних послуг №07/01-09 та про надання інформаційно-консультаційних послуг №28/06-07 з ТОВ «Фешен Люкс», на виконання яких у період з вересня 2007 року по січень 2008 року TOB «Фешен Люкс» надавало позивачу послуги, що підтверджується належним чином оформленими актами здачі-приймання наданих послуг та податковими накладними.

Згідно платіжних доручень з відмітками банку про їх виконання та банківських виписок, останній надані послуги оплатив повністю, у тому числі сплативши в їх ціні податок на додану вартість.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст.7 зазначеного Закону встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що право на складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платник податку на додану вартість в порядку, передбаченому ст.9 цього Закону.

Згідно із пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, а датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

При цьому, визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призводять до недійсності усіх правочинів, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Як вбачається з матеріалів справи, свідоцтво про реєстрацію ТОВ «Фешен Люкс» як платника податку на додану вартість було анульовано 26.12.2008 р., тоді як податкові накладні ним були виписані у період з вересня 2007 року по січень 2008 року, тобто до моменту анулювання його платником податку на додану вартість.

З огляду на те, що на момент видачі позивачу податкових накладних ТОВ «Фешн Люкс» було зареєстровано платником податку на додану вартість, а отже відсутні підстави вважати видані ним податкові накладні недійсними.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для визначення підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість, з огляду на що висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає правильному застосуванню положень Закону України «Про податок на додану вартість».

З огляду на викладене та керуючись приписами ст. 226 КАС України, відповідно до якої, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково, судова колегія дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Джі Ді Сі Україна» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2011 р. у справі №2а-18121/10/2670 скасувати, постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 13.01.2011 р. у справі №2а-18121/10/2670 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.