Ухвала суду № 36413958, 12.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2013 року м. Київ К/800/32904/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2013 року

у справі№ 2а/1770/4556/2012 за позовомСуб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 доДержавної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 звернувся до адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002391745 від 12 грудня 2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 20297,48 грн., з яких за основним платежем на суму 13531,65 грн. та за штрафними санкціями на суму 6765,83 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби форми «Р» № 0002391745 від 12 листопада 2012 року.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року - без змін.

Державна податкова інспекція у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2013 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість згідно з податковим повідомленням-рішенням від 12 грудня 2012 року № 0002391745 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 20297,48 грн., з яких 13531,65 грн. - основний платіж та 6765,83 грн. - штрафні (фінансові) санкції) з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної позапланової невиїзної перевірки від 10 серпня 2012 року № 162/1745/НОМЕР_2 (том 1, а.с. 7-12) про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - «ПК України»), а саме безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на на додану вартість по безтоварним операціям з ТОВ «ВІП СОЮЗ». Вказані висновки щодо порушень позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на тому, що згідно висновків акту перевірки ТОВ «ВІП СОЮЗ» від 5 липня 2012 року № 2243/22-9/37240791 місцезнаходження контрагента позивача не встановлено, а господарські операції здійснені вказаним суб'єктом господарювання були спрямовані на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, та не мають реального товарного характеру, тобто такі операції є фіктивними та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду, згідно з положеннями пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198.6 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Так судами попередніх інстанцій встановлено, що між Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 та ТОВ «ВІП СОЮЗ» укладено усний договір поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судами попередніх на виконання договору поставки ТОВ «ВІП СОЮЗ» передано у власність позивача матеріальні цінності на загальну суму 67658,25 грн., у тому числі ПДВ - 13531,65 грн., що підтверджується документами первинного обліку, які містяться у матеріалах справи, а саме: видатковими накладними, податковими накладними (включені позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за січень та лютий 2012 року та відображені у податковій декларації з податку на додану вартість за січень та лютий 2012 року).

Позивачем прийнято товарно-матеріальні цінності та сплачено за них грошову суму, що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с. 24-25).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, перевезення матеріальних цінностей від ТОВ «ВІП СОЮЗ» здійснювалося ФОП ОСОБА_5 на підставі Договору на транспортно-експедиційне обслуговування і перевезення вантажу автомобільним транспортом від 9 січня 2012 року (а.с. 76-81). Фактичне перевезення товарно-матеріальних цінностей поставлених ТОВ «ВІП СОЮЗ» та оплата послуг перевезення підтверджується долученими до матеріалів справи копіями Актів здачі-приймання послуг та копією платіжного доручення (а.с. 42-44).

Факт використання позивачем у власній господарській діяльності поставлених ТОВ «ВІП СОЮЗ» товарно-матеріальних цінностей та отримання доходу від такого використання, підтверджується долученими до матеріалів справи документами, складеними за результатами господарських операцій на підставі договорів поставки, що укладені між позивачем та Представництвом «Тодіні Конструціоні Дженералі С.П.А.», ПП «ВІТТ Рівне» (а.с. 39-41, 82-85, 88-97, 118-125).

За таких обставин, на підставі доказів, що містяться у справі, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ВІП СОЮЗ».

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент виконання зобов'язань за договором поставки, запис про місцезнаходження ТОВ «ВІП СОЮЗ» містився Єдиному державному реєстрі.

ТОВ «ВІП СОЮЗ» у встановленому порядку було зареєстроване платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом платника податку на додану вартість від 17 лютого 2011 року № 100325619. Вказане свідоцтво анульоване 14 травня 2012 року за ініціативою податкового органу, тобто вже після виконання господарських зобов'язань за договором поставки, укладеним із позивачем.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

За таких обставин, не знаходять підтвердження висновки відповідача про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Згідно з положеннями частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.»

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко