Ухвала суду № 36413479, 18.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2013 року м. Київ К/9991/28938/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Галон" (далі - Товариство)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2011

у справі № 2а-13571/10/2070

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі - ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2011 позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 13.10.2010 № 0000741505/0, від 19.08.2010 № 0000581505/0 та від 17.09.2010 № 0000581505/1 з тих мотивів, що позивачем було дотримано вимоги чинного податкового законодавства при формуванні податкового кредиту за операціями з придбання дизпалива у приватного підприємства «ВКФ «Лугсервіс» (далі - ПП «ВКФ «Лугсервіс»).

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції послався на неподання позивачем документів, складення яких є притаманним для операцій з поставки нафтопродуктів, що підтверджує доводи податкової інспекції про фіктивність розглядуваних операцій та виключає правомірність їх відображення в податковому обліку Товариства.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову Харківського апеляційного адміністративного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції зі спору як помилково скасоване.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «ВКФ «Лугсервіс» за квітень 2010 року.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 17.09.2010 № 5490/15-509/36988374 та прийнято: податкове повідомлення-рішення від 13.10.2010 № 0000741505/0, за яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 316 569 грн. (у тому числі 211 046 грн. за основним платежем та 105 523 грн. за штрафними санкціями), податкове повідомлення-рішення від 19.08.2010 № 0000581505/0 з ПДВ у сумі 303 527,90 грн. (у тому числі 233 483 грн. за основним платежем та 70044,90 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для цього донарахування став висновок податкового органу про неправомірне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених до сплати названим постачальником у ціні поставлених нафтопродуктів, у зв'язку з фіктивністю цих операцій.

На обґрунтування зазначеного висновку ДПІ зазначає про те, що в рамках здійснення контрольних заходів з проведення зустрічної перевірки з'ясовано, що у ПП «ВКФ «Лугсервіс» відсутнє будь-яке майно, транспортні засоби, офісні та складські приміщення, об'єктивно необхідні для провадження господарської діяльності; чисельність працюючих на цьому підприємстві складала 1 особу; у перевіреному періоді названий постачальник не звітував до податкового органу та в подальшому був визнаний банкрутом.

Наведені обставини у сукупності було розцінено відповідачем як доказ неможливості виконання спірним контрагентом поставок дизпалива в адресу позивача та як укладення позивачем правочину без мети настання відповідних йому правових наслідків, а виключно з метою штучного формування даних податкового обліку для отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У розгляді цієї справи суди попередніх інстанцій дійшли різних висновків щодо реального виконання операцій з поставки в адресу позивача нафтопродуктів (дизпалива) у рамках господарських правовідносин з ПП «ВКФ «Лугсервіс» на підставі договору від 01.04.2010.

Так, суд першої інстанції як на доказ фактичного виконання розглядуваних операцій послався на наявні у матеріалах справи податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, а також на договори оренди цистерн та договори постачання, укладені позивачем з третіми особами.

Втім з урахуванням специфіки товару, який виступав об'єктом спірних операцій, апеляційний суд цілком об'єктивно не визнав зазначені документи належним підтвердженням реальності цих операцій.

Адже з'ясування обставин щодо фактичного руху активів від постачальника до покупця вимагає перевірку даних про існування активу (чи вироблявся, ким і коли), про його переміщення від постачальника до платника податків-набувача (як транспортувався, де зберігався, ким приймався, у тому числі встановлення посадових осіб постачальника і покупця, задіяних у такому процесі). Втім, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, позивачем не подано доказів на підтвердження факту вчинення необхідних дій у процесі виконання поставок дизпалива з урахуванням вимог для даного виду операцій, що визначені, зокрема, в Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155.

У матеріалах справи відсутні докази фактичного залучення спеціалізованих транспортних засобів для перевезення дизпалива під час його руху від постачальника (ПП «ВКФ «Лугсервіс») до покупця (позивача у справі), а також товарно-транспортні накладні, складенням яких має опосередковуватися транспортування зазначеного товару.

Укладені ж Товариством договори з третіми особами не стосуються господарських правовідносин між Товариством та спірним постачальником.

Слід зазначити, що за відсутності фактичного виконання господарської операції формально складені первинні документи не можуть підтверджувати дані податкового обліку платника.

Оцінивши у сукупності наявні у матеріалах справи документи, на підставі яких позивачем було сформовано дані податкового обліку, апеляційний суд дійшов об'єктивного висновку про те, що ці документи не містять достовірних відомостей про обставини, з якими податкове законодавство пов'язує правові, у тому числі і податкові, наслідки, та цілком законно відмовив у позові.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, покладених в основу прийняття оскаржуваної постанови. Інша оцінка скаржником обставин справи не є свідченням судової помилки.

Оскільки висновки апеляційного суду відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваного рішення зі спору не вбачається.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Галон" відхилити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2011 у справі № 2а-13571/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько