Постанова № 36409386, 26.12.2013, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2013 р.

s133">Справа № 821/4347/13-а

Херсонський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Пекного А.С., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря до Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонський завод спортивного обладнання" про зупинення господарської діяльності,

встановив:

Державна екологічна інспекція Північно-західного регіону Чорного моря (далі – Держекоінспекція, позивач) звернулась до суду із позовом до ТОВ «Херсонський завод спортивного обладнання» (далі-відповідач), в якому просить зупинити господарську діяльність відповідача у частині утворення відходів, до отримання відповідного дозволу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Держекоінспекцією, в ході проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства України відповідачем, було складено акт №43 від 28.10.2013 р. до 01.11.2013 р., яким встановлено факт провадження господарської діяльності без одержання лімітів на обсяги утворення та дозволу на розміщення відходів на 2013 р., що є порушення відповідачем вимог ст. 32 Закону України «Про відходи».

Посилаючись на те, що вказаною правовою нормою передбачена заборона господарської діяльності, яка здійснюється без отримання дозволу та на положення ст.ст. 4,7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», відповідно до яких повне або часткове зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг допускається за постановою адміністративного суду, ухваленою за результатами розгляду позову органу державного нагляду (контролю) щодо застосування заходів реагування, позивач просить застосувати вказані заходи реагування до відповідача.

Позивач в судове засідання не з’явився, проте надав клопотання про розгляд справи без його участі, на задоволенні позову наполягав.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.

Враховуючи викладене та положення ст.ст. 122, 128 КАС України, суд приходить до висновку про можливість розгляду даної справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі наказу від 22.10.2013 р. № 596 та направлення від 24.10.2013 №100802 позивачем в період з 28.10.2013 р. по 01.11.2013 р. проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства України ТОВ «Херсонський завод спортивного обладнання» за адресою: м. Херсон, Карантинний острів, буд. 1. За результатом перевірки складено акт перевірки з 28 жовтня 2013 року до 01 листопада 2013 року, яким встановлено порушення ТОВ «Херсонський завод спортивного обладнання» вимог ст.ст. 17, 32 Закону України «Про відходи», яке полягало у тому, що відповідачем не отримано дозвіл на розміщення відходів та ліміт на утворення і розміщення відходів на 2013 рік.

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовищ відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №454/2011 є Державна екологічна інспекція України, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів.

Відповідно 4 Положення, Держекоінспекція України відповідно до покладених завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про поводження з відходами (підп. «м» п. 2 ч. 4 Положення).

Відповідно до п. 7 Положення Держекоінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, морські екологічні інспекції (Азовська, Азово-Чорноморська, Північно-Західного регіону Чорного моря).

Відповідно до приписів пп. Л, п. 4.2 Положення «Про морські екологічні інспекції», затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 04.11.2011 № 429, пп. Л, п. 4.2 Положення «Про державну екологічну інспекцію Північно-Західного регіону Чорного моря» затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 12 грудня 2011 № 136 позивач уповноважений здійснювати державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами – нерезидентами вимог законодавства про поводження з відходами.

Пунктом 4.4 Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 вересня 2008 р. № 464 передбачено, що під час проведення перевірки перевіряються наявність та чинність дозвільних документів, які підтверджують право на здійснення господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів (розміщення відходів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, викиди в атмосферне повітря з стаціонарних джерел, спеціальне використання природних ресурсів), транскордонним переміщенням об'єктів рослинного й тваринного світу, та інших документів, необхідних для здійснення перевірки. Цим же порядком передбачено обов’язок державного інспектора повно, об'єктивно та неупереджено здійснювати державний контроль у межах повноважень, передбачених законом.

Відповідно до п.п. «в», «и» п. 4 затвердженого чинною на даний час постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року №2751-XII «Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища», діяльність підприємств обмежується або тимчасово забороняється (зупиняється) у разі перевищення ними лімітів використання природних ресурсів, порушення екологічних нормативів, екологічних стандартів, а також вимог екологічної безпеки, зокрема: використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, складування, захоронення, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів без відповідних дозволів; порушення інших вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч.5 ст.4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» повне або часткове зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг допускається за постановою адміністративного суду, ухваленою за результатами розгляду позову органу державного нагляду (контролю) щодо застосування заходів реагування. Вжиття інших заходів реагування, передбачених законом, допускається за вмотивованим письмовим рішенням керівника органу державного нагляду (контролю) чи його заступника, а у випадках, передбачених законом, - із наступним підтвердженням обґрунтованості вжиття таких заходів адміністративним судом.

Нормами ст. 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення. Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Статтею 1 Закону України «Про відходи» визначено терміни:

- відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення;

- виробник відходів - фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів;

- розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах;

- зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення);

- відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Відповідно до пункту «а» ч.1 ст.32 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.

Заборона вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів, встановлена ст. 32 Закону України «Про відходи».

Таким чином, можливість ведення будь-якої господарської діяльності, пов’язаної із утворенням відходів, ставиться законодавцем у залежність від отримання суб’єктом господарювання лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів та відповідного дозволу на розміщення відходів.

Процедура розробки, затвердження та перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів детально урегульована чинним законодавством.

Так, згідно із ч.2 ст. 31 Закону України «Про відходи», порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів встановлює Кабінет Міністрів України.

Пунктами 10-15 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. №1218 (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачається такий алгоритм отримання лімітів на утворення та розміщення відходів:

місцеві державні адміністрації за погодженням з органами Мінекоресурсів на місцях до 1 лютого поточного року визначають перелік власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів на наступний рік (крім власників, які звільняються від одержання таких лімітів);

органи Мінекоресурсів на місцях до 1 березня поточного року надсилають на адреси власників відходів повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік;

власники відходів, які здійснюють лише їх розміщення, до 1 квітня, а власники відходів, які утворюють та розміщують їх на своїй території, до 1 червня поточного року подають до органів Мінекоресурсів на місцях заяви на одержання дозволу на розміщення відходів у наступному році… До заяви додається, зокрема, проект ліміту на утворення та розміщення відходів;

органи Мінекоресурсів на місцях розглядають заяви і до 1 липня видають дозволи на розміщення відходів (додаток 1 цього Порядку) або надсилають власникам відходів повідомлення з викладенням причин відмови у видачі дозволів, встановлюючи термін повторного подання необхідних документів;

на підставі одержаних дозволів власники відходів готують скориговані проекти лімітів на утворення та розміщення відходів і до 1 вересня поточного року подають їх на погодження органам Мінекоресурсів на місцях (додаток 2 цього Порядку);

дозвіл набирає чинності після затвердження лімітів на утворення та розміщення відходів. Він може бути скоригований за клопотанням власника відходів щодо перегляду ліміту на утворення та розміщення відходів.

Таким чином, отримання дозволу на розміщення відходів та затвердження лімітів на утворення і розміщення відходів не є обов'язковими для всіх без виключення суб'єктів господарювання, їх наданню передує обов'язок, як місцевих державних адміністрацій, так і органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України вчинити певні дії.

Узагальнюючи вищевикладене слід зауважити, що під час проведення перевірки державні інспектори мали з’ясувати факт включення відповідача до переліку власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів на 2013 рік, скориставшись своїм правом на одержання в установленому законом порядку інформації, документів і матеріалів від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, передбаченим п.6.2 «Про морські екологічні інспекції», затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 04.11.2011 № 429.

Отже, позивачем, в ході перевірки не здобуто та на час розгляду даної справи не надано до суду доказів, що ТОВ «Херсонський завод спортивного обладнання» включено до переліку підприємств, які повинні отримати дозвіл на розміщення відходів та затвердження лімітів на утворення і розміщення відходів.

Позивачем не надано до матеріалів справи доказів того, що відповідач отримував повідомлення про необхідність подання на погодження лімітів та доказів, які б свідчили про включення позивача до переліку власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів.

В свою чергу, з матеріалів справи не вбачається та позивачем не надано доказів того, що відповідачем у 2013 р. здійснюється діяльність, пов’язана з виробництвом відходів, що є необхідним, з огляду на отримані ним при проведенні перевірки пояснення відповідача про те, що підприємством скорочені об’єми виробництва та фактично його зупинено.

Крім того, позивачем не зазначено в адміністративному позові, які саме відходи утворені відповідачем при здійсненні діяльності у 2013 р. та в якій кількості.

Відповідно, за таких умов передчасним та таким, що не доведено належним чином є твердження позивача про порушення відповідачем положень ст.ст. 17, 32 Закону України «Про відходи», а відтак і про необхідність застосування до нього заходів реагування у вигляді зупинення господарської діяльності в частині утворення відходів до отримання відповідного дозволу.

Відповідно до пункту 8 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 року №1218, до категорій власників, які звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів, належать: власники відходів, які не підлягають включенню до реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 року № 1360 «Про затвердження Порядку ведення реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів».

Позивачем також не надано суду належних доказів того, що відповідач включений до реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 р. № 1360.

Стосовно позовної вимоги про зупинення господарської діяльності відповідача саме в частині утворення відходів, суд звертає увагу позивача на наступне.

Відповідно до ст.ст. 2, 3 Порядку №2751-XII, діяльність підприємств, що здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, може бути:

обмежена - на певний період (до виконання необхідних природоохоронних заходів) встановлюються зменшені обсяги викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів у цілому по підприємству чи по окремих його цехах (дільницях) і одиницях обладнання;

тимчасово заборонена (зупинена) - до виконання необхідних природоохоронних заходів зупиняється експлуатація підприємства чи окремих його цехів (дільниць) і одиниць обладнання;

припинена - повністю припиняється експлуатація підприємства чи окремих його цехів (дільниць) і одиниць обладнання.

При тимчасовій забороні (зупиненні) чи припиненні діяльності підприємств забороняються всі викиди і скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів по підприємствах в цілому чи окремих їх цехах (дільницях) і одиницях обладнання.

Рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) та припинення діяльності підприємств у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища приймають у межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та його органи на місцях, органи державного санітарно-епідеміологічного нагляду, інші спеціально уповноважені державні органи та органи місцевого самоврядування.

Аналізуючи вказані правові норми, суд приходить до висновку, що ними визначений вичерпний перелік із трьох заходів реагування за допущені суб’єктом господарювання порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; ці заходи мають різний правовий характер, підстави, умови та спосіб виконання.

Підстави для обмеження, тимчасової заборони (зупинення) та припинення діяльності підприємств визначені ст.ст. 4, 5 Порядку №2751-XII, зокрема діяльність обмежується у разі використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, складування, захоронення, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів без відповідних дозволів.

За змістом ст.2 Порядку №2751-XII обмеження діяльності підприємств полягає у встановленні зменшених обсягів викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів у цілому по підприємству чи по окремих його цехах (дільницях) і одиницях обладнання.

Зупинення до виконання необхідних природоохоронних заходів експлуатації підприємства чи окремих його цехів (дільниць) і одиниць обладнання є змістом такого заходу реагування, як тимчасова заборона (зупинення) діяльності підприємства.

Як видно з позовної заяви, позивач просить зупинити господарську діяльність в частині утворення відходів.

Отже, позивач обрав неналежний захід реагування, поєднавши елементи обмеження та тимчасової заборони діяльності підприємства, що є неможливим, виходячи зі змісту наведених вище правових норм.

За таких обставин, позовні вимоги не ґрунтуються на законі і не підлягають задоволенню.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що згідно із положеннями ст.4 Закону №877-V, повне або часткове зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг допускається за постановою адміністративного суду, ухваленою за результатами розгляду позову органу державного нагляду (контролю) щодо застосування заходів реагування. Вжиття інших заходів реагування, передбачених законом, допускається за вмотивованим письмовим рішенням керівника органу державного нагляду (контролю) чи його заступника, а у випадках, передбачених законом, - із наступним підтвердженням обґрунтованості вжиття таких заходів адміністративним судом.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення обмежень у провадженні господарської діяльності» від 20 червня 2013 року N353-VII на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проекти законів про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт (надання послуг) відповідно до постанови адміністративного суду, а також щодо визначення випадків, коли обґрунтованість вжиття інших заходів реагування підлягає підтвердженню адміністративним судом.

Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 20-2 Закону №1264-ХІІ, до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища, зокрема, належить обмеження чи зупинення (тимчасове) діяльності підприємств і об'єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів впливу фізичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин.

Таким органом, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року №454/2011 (надалі – Положення №454), є Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція України), яка здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, морські екологічні інспекції (Азовська, Азово-Чорноморська, Північно-Західного регіону Чорного моря) (п. 7 Положення №454).

При цьому, Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 04.11.2011 року №429 затверджено Положення про державну екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (надалі – Положення №429), п. 6.14 якого визначено, що Держекоінспекція для виконання покладених на неї завдань має право, у тому числі, приймати рішення про обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об'єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів впливу фізичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин, за винятком суб'єктів підприємницької діяльності (інвесторів), що провадять свою діяльність відповідно до законодавства про угоди щодо розподілу продукції.

У зв’язку з цим слід зазначити, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні правовідносини щодо здійснення державного нагляду, зокрема, Законами №2707-XII та №1264-ХІІ, Порядку №2751-XII та Положення №429, які наразі є діючими, передбачені повноваження органів державного нагляду щодо вжиття заходів реагування, в тому числі і таких, як обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об'єктів.

Системно аналізуючи положення вказаних правових норм, суд приходить до висновку, що заходи реагування у сфері державного нагляду застосовуються за постановою адміністративного суду виключно у випадках, коли застосування таких заходів обов’язково передбачає повне або часткове зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг.

В усіх інших випадках орган державного нагляду не позбавлений повноважень самостійно застосувати заходи реагування відповідно до спеціального законодавства, яке є діючим.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, проаналізувавши вищенаведені норми чинного законодавства та матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивач, звертаючись до суду, не зазначає якою саме правовою нормою законодавства України закріплено виключне право суду на застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) у вигляді зупинення господарської діяльності саме в частині утворення відходів.

Натомість, як випливає з наведених вище норм Законів №2707-XII та №1264-ХІІ у взаємозв’язку із положеннями Закону №877-V, яким кореспондують вищезазначені приписи Положення №429 та Порядку №2751-XII, що містять спеціальні правові норми, які регулюють правовідносини щодо застосування заходів реагування, а саме: обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств, такі заходи можуть бути вжиті безпосередньо органами Держекоінспекції України, відповідно до повноважень, визначених законами України.

За таких обставин позивач вправі самостійно обрати захід реагування у сфері державного нагляду, який не пов’язаний із повним або частковим зупиненням виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг (в даному випадку – тимчасове обмеження експлуатації технологічного обладнання) та за власним рішенням застосувати його до відповідача.

Частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

В силу ч. 1 статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 КАС України.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову через незаконність та необґрунтованість позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд, -

постановив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з моменту її отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Пекний А.С.

кат. 5.1.2