Постанова № 36406047, 18.12.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2013 р. Справа № 914/2087/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Гриців В.М., суддів Кордюк Г.Т., Галушко Н.А.

при секретарі судового засідання Швець О.В.

з участю прокурора Покора К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері на рішення господарського суду Львівської області від 02 жовтня 2013 року по справі №914/2087/13 за позовом Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до концерну «Військторгсервіс» та до приватного підприємства «ЮМП Плюс» за участі третіх осіб, які не заявляюсь самостійних вимог на предмет спору: на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, на стороні відповідачів - Рівненська міжрегіональна універсальна товарно-майнова біржа «Прайс» про визнання недійсними публічних торгів в частині продажу нежитлових приміщень, визнання недійсним договору купівлі-продажу, застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу

ВСТАНОВИВ:

У травні 2013 року Івано-Франківський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Концерну "Військторгсервіс", приватного підприємства «ЮМП Плюс» з позовними вимогами: визнати недійсними публічні торги в частині продажу нежитлових приміщень першого поверху №№1-3, 6-13, 15-31, 51-52, Х, ХІ, другого поверху №№33, 35, 37-49, 53, ІІІ, ХІІ загальною площею 895,1 м. кв., що розташовані за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Т. Шевченка, буд. 35, оформлені протоколом від 11.03.2009 року №14-н про хід публічних торгів; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 10 квітня 2009 року, укладений між приватним підприємством "ЮМП Плюс" концерном "Військторгсервіс" в особі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування концерну "Військторгсервіс" та застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу від 10 квітня 2009 року.

Рішенням господарського суду Львівської області від 02 жовтня 2013 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Козак І.Б., судді Юркевич М.В. і Запотічняк О.Д.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд виходив з того, що спірний договір не суперечить законодавчим актам, оскільки відчуження нерухомого майна, яке належало до державної власності та перебувало у господарському відданні концерну "Військторгсервіс", за спірним договором здійснювалось за наявності дозволу Міністерства оборони України на його відчуження - листа-розпорядження начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. №140/3/1369/9 від 18 жовтня 2004 року, який діяв в межах наданих йому повноважень на підставі чинної на той час довіреності №220/2071 від 04 жовтня 2004 року, виданої Міністром оборони України. Суд дійшов висновку, що зазначений дозвіл на відчуження спірних приміщень був виданий за три роки до прийняття КМУ Порядку відчуження об'єктів державної власності, а відтак, відповідав вимогам діючого на той час Порядку надання дозволів державним підприємствам (установам) Міністерства оборони України, що підпорядковані Головному управлінню торгівлі Тилу МОУ, на відчуження основних засобів, а також був виданий, коли рішення про видачу дозволу приймалось без окремого погодження Фонду державного майна України. При цьому в даному дозволі строк дії не зазначений, а його чинність пов'язана із вчиненням конкретної дії та з настанням правових наслідків у вигляді реалізації спірного приміщення.

Івано-Франківський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері подав апеляційну скаргу, просить Львівський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду Львівської області від 02 жовтня 2013 року у справі №914/2087/13 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Зокрема, покликаючись на приписи ст.ст. 203, 215, 216, 326, 655, 657, 658 ЦК України, прокурор вважає, що суд першої інстанції невірно та неповністю встановив обставини, які мають значення для справи, порушив норми матеріального і процесуального права. Прокурор стверджує, що спірний договір, суперечить положенням п.п. 6-8 Постанови Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007р. "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності" щодо порядку відчуження об'єктів державної власності, оскільки договір вчинено продавцем без необхідного обсягу цивільної дієздатності та за відсутності вільного волевиявлення власника майна. Також суд першої інстанції не врахував положень статуту концерну «Військторгсервіс» (затвердженого Міністром оборони України 27 грудня 2006 року) щодо умови про необхідність погоджувати відчуження основних фондів з органом управління майном - Міністерством оборони України. Відчуження за спірним договором нерухомого майна, яке на праві господарського відання належне позивачу та є державною власністю, відбулось за відсутності відповідного дозволу Міністерства оборони України та погодження Фонду державного майна України, що суперечить вимогам чинного законодавства щодо порядку відчуження об'єктів державної власності, що відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Про розгляд справи учасникам процесу повідомлено належним чином.

У судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній підстав, просить задовольнити.

Представник відповідача концерну «Військоргсервіс» 09 грудня 2013 року надіслав суду письмові пояснення по справі, із змісту яких слідує, що концерн «Війсьторгсервіс» позовні вимоги визнає.

Представник відповідача приватного підприємства «ЮМП Плюс» адвокат Кравчук П.І. вдруге надіслав клопотання розгляд справи відкласти через його зайнятість в іншому судовому процесі.

Однак суд апеляційної інстанції 04 грудня 2013 року вже відкладав розгляд справи саме за клопотанням двох представників відповідача приватного підприємства «ЮМП Плюс» - адвокатів Кравчука П.І. та Мицика О.В. Відтак зайнятість одного з представників відповідача жодним чином не впливає на право другого представника прибути в судове засідання. Крім того, суд не визнавав обов'язковою участь представників у судовому засіданні. Тому суд апеляційної інстанції не задовольняє клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до вимог ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Львівський апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, матеріали справи, заслухав пояснення прокурора і вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 02 жовтня 2013 року по справі №914/2087/13 слід залишити без змін з нижченаведених підстав.

Предметом спору є вимоги прокурора визнати недійсними публічні торги нежитлових приміщень першого поверху №№1-3, 6-13, 15-31, 51-52, Х, ХІ, другого поверху №№33, 35, 37-49, 53, ІІІ, ХІІ загальною площею 895,1 м. кв., що розташовані за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Т. Шевченка, буд. 35, оформлені протоколом від 11.03.2009 року №14-н про хід публічних торгів; визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 10 квітня 2009 року та застосувати наслідки недійсності правочину.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що вищеназване нерухоме майно було власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання Концерну "Військторгсервіс". Реалізація майна відбулась з порушенням чинного на той час законодавства - без надання дозволу Міністром Оборони України та без відповідного погодження Фонду державного майна України, що є підставою визнати недійсними публічні торги договір купівлі-продажу.

З матеріалів справи слідує, що 04 жовтня 2004 року Міністерством оборони України видана довіреність № 220/2071, якою Міністерство оборони України в особі Міністра оборони України генерала армії України Кузьмука Олександра Івановича уповноважує начальника головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра Петра Нікіфоровича (паспорт СН 256694, виданий Радянським РУ ГУ МВС України у м. Києві 20.08.1996 року) на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства оборони України з усіма правами, наданими законом позивачеві, відповідачеві, третій особі, у тому числі з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, укладання мирової угоди, оскарження рішень суду з питань управління майном і діяльністю підприємств (установ військової торгівлі, що належать до сфери управління Міністерства оборони України). Для виконання представницьких функцій та покладених повноважень начальнику Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України Пукіру Петру Нікіфоровичу, серед іншого, надано право надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволу) на відчуження майна, що закріплене за ними на праві господарського відання.

18 жовтня 2004 року начальник Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н. на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України від 04 жовтня 2004 року № 220/2071, надав дозвіл Начальнику державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерському Г.М. на відчуження нерухомого майна державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування», у тому числі на відчуження приміщення кафе загальною площею 895,1 м.кв. за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Шевченка, 55.

Окремим дорученням від 12 лютого 2005 року Міністра оборони України довіреності на право укладення договорів (угод, контрактів), надання від імені Міністерства оборони прав здійснювати інші правочини, термін дії яких не закінчився, визнано недійсними.

На виконання окремого доручення Міністра оборони України, перший примірник довіреності Міністерства оборони України від 04 жовтня 2004 року за № 220/2071, термін дії якого не закінчився, повернуто до адміністративного департаменту Міністерства оборони України 17 лютого 2005 року.

Наказом Міністра оборони України від 31 січня 2006 року №47 припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України шляхом його реорганізації - приєднання до державного господарського об'єднання "Військторгсервіс", яке визначене правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України (пункти 1, 2 наказу).

Наказом Міністра оборони України від 05 квітня 2007 року №135 припинено діяльність державного підприємства Міністерства борони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" шляхом його реорганізації - приєднання до Концерну "Військторгсервіс", який визначений правонаступником всіх майнових прав та обов'язків державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (пункти 1, 2 наказу).

10 квітня 2009 року між Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" Свідерського Г.М., що діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності, (продавець) та приватним підприємством "ЮМП Плюс" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тимків І.М.

Відповідно до п. 1.1 договору, Продавець передає у власність Покупцеві, а Покупець приймає у власність нежитлові будівлі, нежитлових приміщень першого поверху №№1-3, 6-13, 15-31, 51-52, Х, ХІ, другого поверху №№33, 35, 37-49, 53, ІІІ, ХІІ загальною площею 895,1 м. кв., що розташовані за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Т. Шевченка, буд. 35.

Згідно п.п. 1.2., 1.3. Договору, зазначене в п. 1.2 нерухоме майно, належить продавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Стрийської міської ради 20 грудня 2002 року на підставі рішення виконкому № 388 від 19 грудня 2002 року. Право власності зареєстроване Стрийським міжрайонним бюро технічної інвентаризації 25 грудня 2002 року в реєстровій книзі № 2 за № 112, реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно - 15367727.

Як вказано у п. 2.1 Договору, згідно протоколу № 14-н про хід публічних торгів від 11 березня 2009 року сторони погодили ціну договору в розмірі 2 337 094 грн.

Згідно з п. 6.1. Договору розрахунки за цим договором проведені до його підписання.

Факт сплати покупцем коштів не оспорюється.

Отже, приватне підприємство «ЮМП Плюс» (покупець) є добросовісним набувачем майна, придбаного за договором купівлі-продажу від 10 квітня 2009 року.

Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У даному випадку між концерном "Військторгсервіс" та приватним підприємством "ЮМП Плюс" виникли правовідносини купівлі-продажу, за якими в силу ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому спірний договір купівлі-продажу був укладений за результатами проведення публічних торгів, переможцем яких став відповідач, який отримав право на придбання нерухомого майна, що відображено у протоколі про хід публічних торгів від 11 березня 2009 року № 14-н, як про це зазначено у п.2.1. договору.

Згідно з ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом (ч. 5 ст. 656 ЦК України).

Згідно з ст. 317 ЦК України право розпорядження майном, належить власникові.

Статутом концерну «Війсьторгсервіс» передбачено, що нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного договору, на момент його укладення було власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання концерну "Військторгсервіс" (п. 7.3.). Здійснюючи право господарського відання, Концерн володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою органу управління майном у випадках, передбачених чинним законодавством України. При цьому відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України (п.п. 7.3., 7.5.).

Як установлено частинами 2, 3 ст. 326 Цивільного кодексу України. від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до преамбули Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року останній визначає правові основи управління об'єктами державної власності. Згідно з ч. 1 ст. 4 цього Закону управління об'єктами державної власності здійснює, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління).

Об'єктами управління державної власності є, з поміж іншого, майно, яке передане державним господарським об'єднанням (ч.1 ст.3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності").

Концерн "Військторгсервіс" є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України (п.1.1 статуту концерну «Військторгсервіс»).

Такими чином, спірне майно належало до державної власності та перебувало у господарському відданні концерну "Військторгсервіс". Відтак відчуження такого майна повинно здійснюватись з урахуванням особливостей його правового режиму, встановлених чинним законодавством України.

Доказом надання Міністерством оборони України, як власником майна, згоди/дозволу на відчуження нежитлових приміщень, що розташовані по вул. Шевченка Т., 35 у м. Стрий, Львівська область є лист від 18 жовтня 2004 року про надання дозволу відчуження начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н., який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України №220/2071 від 04 жовтня 2004 року. Дозвіл на відчуження був наданий державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження нерухомого майна, закріпленого за вказаним державним підприємством, а саме: нежитлових приміщень, що розташовані по вул. Шевченка Т., 35 у м. Стрий, Львівська область.

На підставі вказаного дозволу і був вчинений оспорюваний правочин. При цьому Концерн "Військторгсервіс" діяв, як правонаступник державного підприємства Міністерства борони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", яке до цього було правонаступником Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.

Відтак необґрунтованим є посилання прокурора на ту обставину, що 12 лютого 2005 року, у зв'язку із окремим дорученням Міністра оборони України Гриценка А.С. №1235/з про скасування виданих раніше довіреностей, в т.ч. і Пукіру П.Н щодо реалізації керівниками підпорядкованих установ повноважень від Міністерства оборони України та відкликання їх перших примірників, довіреність від 04 жовтня 2004 року №220/2071 втратила свою чинність, наслідком чого є недійсність дозволу №140/6/1623/3 від 15 грудня 2004 року, та відповідно відсутність згоди Міністерства оборони України на його відчуження.

Відповідно до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Отже, припинення представництва за довіреністю не має своїм наслідком припинення виданих на її виконання дозволів або вчинених на її виконання правочинів тощо, окрім наслідків, визначених ст. 248 ЦК України (припинення передоручення).

З вищенаведеного слідує, що начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н., видаючи 18 жовтня 2004 року від імені Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України дозвіл №140/3/1369/9 державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження закріпленого за підприємством на праві господарського відання приміщення кафе загальною площею 895,1 м.кв. за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Шевченка, 55, діяв у межах наданих йому повноважень на підставі довіреності №220/2071, виданої Міністром оборони України.

Закон не передбачає таких наслідків відкликання довіреності, як втрата чинності дозволу (дозволів) чи інших правочинів, вчинених представником на підставі такої довіреності до моменту її скасування.

Твердження прокурора про недотримання п. 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року №803 теж спростовуються наступним.

За змістом ч.ч. 1, 2 п. 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України У від 06 червня 2007 року №803 (в редакції, чинній на час реалізації спірного майна) відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу (далі - згода) відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами (далі - суб'єкт управління). Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

Отже, з 06 червня 2007 року діють правила про те, що суб'єкт управління вправі був приймати рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна лише за погодженням з Фондом державного майна.

Таким чином, рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна загальною площею 895,1 м.кв. за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Шевченка, 55 було прийнято задовго до затвердження у 2007 році Кабінетом Міністрів України Порядку відчуження об'єктів державної власності, коли рішення про видачу дозволу приймалось без окремого погодження Фонду державного майна України.

А саме, таке рішення було прийнято 18 жовтня 2004 року, коли начальник Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н. на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України від 04 жовтня 2004 року № 220/2071, надав дозвіл Начальнику державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерському Г.М. на відчуження нерухомого майна державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Західного оперативного командування", у тому числі на відчуження нежитлового приміщення загальною площею 895,1 м.кв. за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Шевченка, 55. При цьому в даному дозволі строк дії не вказаний, а його чинність пов'язана із вчиненням конкретної дії із настанням правових наслідків у вигляді реалізації спірного приміщення.

Отже, дозвіл на відчуження нерухомого майна загальною площею 895,1 м.кв. за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Шевченка, 55 відповідає вимогам діючого на той час Порядку надання дозволів державним підприємствам (установам) Міністерства оборони України, що підпорядковані Головному управлінню торгівлі Тилу Міністерства оборони України, на відчуження основних засобів.

Як зазначено вище, надалі відбулася реорганізація. Наказом Міністра оборони України від 31 січня 2006 року №47 припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України шляхом його реорганізації - приєднання до державного господарського об'єднання "Військторгсервіс", яке визначене правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, а наказом Міністра оборони України від 05 квітня 2007 року №135 припинено діяльність державного підприємства Міністерства борони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" шляхом його реорганізації - приєднання до Концерну "Військторгсервіс", який визначений правонаступником всіх майнових прав та обов'язків державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" .

Викладені фактичні обставини справи та положення законодавства спростовують твердження прокурора про недійсність публічних торгів та договору купівлі-продажу з тих підстав, що реалізація майна відбулась з порушенням чинного на той час законодавства, у т.ч. п. 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України У від 06 червня 2007 року №803 - без надання дозволу Міністром Оборони України та без відповідного погодження Фонду державного майна України та підтверджують правильність, обґрунтованість і законність висновків місцевого господарського суду.

Постановляючи оскаржене рішення Господарський суд Львівської області також розглянув заяву відповідача-2 про застосування строку позовної давності, дійшов обґрунтованого висновку, що Міністерству оборони України і органам прокуратури з 2009 року було відомо про обставини і факт продажу Концерном "Військторгсервіс" нерухомого майна, в тому числі, і нежитлових приміщень першого поверху №№1-3, 6-13, 15-31, 51-52, Х, ХІ, другого поверху №№33, 35, 37-49, 53, ІІІ, ХІІ загальною площею 895,1 м. кв., що розташовані за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Т. Шевченка, буд. 35 та купівлю цього майна приватним підприємством "ЮМП Плюс". Суд першої інстанції констатував, що сплив позовної давності є підставою для відмови у позові лише коли про її застосування заявлено стороною у спорі і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності. Однак виходячи із приписів частини першої статті 261 ЦК України про те, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи суд першої інстанції з'ясував чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Господарський суд Львівської області правильно встановив, що право чи інтерес позивача не порушені й відмовив у позові з підстав його необґрунтованості.

У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності.

Відповідно до статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи згідно з вимогами статті 9 Конституції України.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності. Зокрема, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Правова позиція Верховного Суду України та Вищого господарського суду України полягає в тому, що у речово-правових відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Міністерство оборони України не є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу, відтак звернення прокурора із позовом про визнання такого договору недійсним є безпідставним.

Однією із основних засад судочинства, визначених ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Порядок відчуження об'єктів державної власності, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України У від 06 червня 2007 року №803, передбачає й загальні вимоги щодо процедури продажу майна, проведення аукціону. Зокрема, п. 13 передбачено, що продаж нерухомого майна здійснюється на аукціоні. У разі коли зазначене майно не продано на аукціоні, воно може бути продано через біржі за погодженням із суб'єктом управління та/або Фондом державного майна.

За змістом п.п. 29, 30 Порядку продаж майна на аукціоні здійснюється організатором аукціону на підставі договору з суб'єктом господарювання. У договорі передбачаються: строк проведення аукціону; початкова вартість об'єкта продажу і порядок її зниження; розмір і порядок виплати винагороди організатору аукціону; взаємні зобов'язання, умови розірвання договору та відповідальність сторін; інші умови. Під час аукціону ведеться протокол, до якого заносяться початкова вартість продажу об'єкта, пропозиції учасників аукціону, відомості про учасників аукціону, результат торгів (ціна продажу, відомості про фізичну або юридичну особу, що одержала право на придбання об'єкта). Протокол підписується ліцитатором та покупцем (його представником). У триденний строк після проведення аукціону надсилається протокол суб'єкту господарювання, на балансі якого перебуває майно, для затвердження або надання обґрунтованої відмови у такому затвердженні в разі порушення порядку проведення аукціону. Копії затвердженого протоколу видаються переможцю аукціону та організатору аукціону.

Згідно з п. 34 Порядку аукціон вважається таким, що не відбувся, у разі відсутності учасників або наявності тільки одного учасника; несплати переможцем аукціону належної суми у повному обсязі на умовах, визначених у договорі купівлі-продажу; порушення умов проведення аукціону відповідно до пункту 24 цього Порядку (якщо не виконано вимоги щодо змісту інформації, передбаченої пунктом 20 цього Порядку, та строку її опублікування; не надано в установленому порядку погодження та/або згоди на відчуження об'єкта продажу; не виконано вимоги суб'єкта управління щодо способу відчуження майна, зміни початкової вартості).

Однак у матеріалах справи відсутні докази порушення зазначених положень Порядку відчуження об'єктів державної власності, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року №803. Суду апеляційної інстанції теж не надано й не названо таких доказів.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 01 червня 2006 року у справі "Федоренко проти України", де уряд оспорював угоду, укладену особою приватного права з державним органом з посиланням на перевищення останнім своєї компетенції, Європейський суд з прав людини посилався на те, що орган державної влади при укладенні угоди, вважав себе компетентним на її укладення, національне законодавство не містило чітко вираженої заборони на укладення угоди і укладення таких угод було звичайною практикою, а відтак особа приватного права мала всі підстави розраховувати на те, що орган державної влади діє в межах компетенції.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

Постановляючи оскаржене рішення господарський суд Львівської області дослідив усі обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку та правильно застосував норми матеріального і процесуального права щодо вирішення спору.

Прокурор належними і допустимими доказами не спростував висновків суду першої інстанції, не довів законності і обґрунтованості позовних вимог.

Отже, рішення господарського суду Львівської області від 02 жовтня 2013 року по справі №914/2087/13 є обґрунтованим, відповідає вимогам закону. Доводи ж апеляційної скарги цього висновку не спростовують, а тому законних підстав для скасування оскарженого судового рішення немає.

Керуючись ст.ст. 82-1, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 02 жовтня 2013 року по справі №914/2087/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Гриців В.М.

суддя Кордюк Г.Т.

суддя Галушко Н.А.