Ухвала суду № 36405398, 17.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7596/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

17 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ПНС-ГЕМ» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2013 у справі за його адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду першої інстанції із позовом, в якому просив визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС №0006662290 від 16.05.2013 та № 0006672290 від 16.05.2013, якими визначено грошові зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 003 278, 00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 802 622, 00грн. та штрафні (фінансові) санкції - 200 656, 00грн. та грошові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 053 441, 00 грн., з них 842 753, 00 грн. за основним платежем, 210 688, 00 грн. штрафних санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2013 у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Працівниками Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «ПНС-ГЕМ» щодо підтвердження фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Трейд-Ком.Ін», ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 24.04.2013 за №1220/22-90/19492052, в якому зафіксовано допущення позивачем порушень:

- п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1, ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 802 622, 00грн.;

- п.п. 14.1.27 та 14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст. 138 ПК України, що призвело до зниження податку на прибуток за 2012 р. на 842753 грн.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва ДПС 16.05.2013 винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0006662290, яким збільшено суму зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 053 441, 00грн., з них 842 753, 00 грн. за основним платежем, 210 688, 00 грн. штрафних санкцій.

- № 0006672290, яким за позивачем визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 003 278, 00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 802 622, 00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 200 656, 00 грн.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту та валових витрат коштів, сплачених при взаємовідносинах з ТОВ «Трейд-Ком.Ін» та ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД», оскільки правочини, укладені позивачем з такими контрагентами, укладено без мети настання реальних наслідків та є нікчемними.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що податковим органом зроблено хибний висновок про порушення позивачем норм податкового законодавства при здійсненні господарської діяльності з ТОВ «Трейд-Ком.Ін» та ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД», оскільки реальність настання наслідків за правочинами укладеним з такими контрагентами у повній мірі підтверджується наданою первинною документацією.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Трейд-Ком.Ін» укладено договір поставки від 07.08.2012 №17/07/12-1 на загальну суму 4 559 132, 16 грн. та договір поставки від 01.10.2012 № 01/10/12-2 на загальну суму 113 485, 63 грн.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» укладено договір на виконання будівельних робіт від 29.02.2012 № 5с/02-12 на загальну суму 99 705, 65 грн., договір на виконання будівельних робіт від 01.07.2012 № 14с/07-12 на загальну суму 43 410, 31 грн.

На підтвердження здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами позивачем надано копії договорів, податкових та видаткових накладних, акти виконаних робіт, акти приймання-передачі, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, специфікації зведених цін обладнання, товарно-транспортні накладні, накладні вимоги на відпуск матеріалів, акти введення в експлуатацію (в монтаж) обладнання та матеріалів.

Також, для огляду були надані оригінали платіжних доручень на підтвердження того, що розрахунки були проведені у безготівковій формі відповідно до укладених договорів.

Згідно з п. 198. 1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198. 2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

З наданих позивачем суду документів не вбачається доказів фактичного здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД», ТОВ «Трейд-Ком.Ін», оскільки відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

Згідно постанови Верховного суду України від 08.09.2009 у справі № 21-737во09 про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договорів, що надало б йому право на формування податкового кредиту з огляду на наступне.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів приходить до висновку, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» та ТОВ «Трейд-Ком.Ін» здійснювалась ними поза межами правового поля, а укладені ними правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, а тому недійсність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» і ТОВ «Трейд-Ком.Ін» не потребують доведення в силу їх нікчемності. Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що договори не визнавались недійсними в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання таких правочинів недійсним судом не вимагається.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем занижено суму податку на додану вартість та податку на прибуток, а договори, укладені між позивачем та ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД», ТОВ «Трейд-Ком.Ін» є нікчемними, а тому податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС №0006662290 від 16.05.2013 та № 0006672290 від 16.05.2013 є правомірними, що вірно встановлено судом першої інстанції

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень - довів правомірність своїх дій.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ПНС-ГЕМ» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 23.12.2013.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.