Постанова № 36403881, 06.12.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06 грудня 2013 року 14 год 15 хв. № 826/14164/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Данилишина В.М., суддів Качура І.А., Келеберди В.І., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сабріз" до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів та Державної казначейської служби України про визнання недійсним і скасування рішення відповідача-1 та зобов'язання відповідача-2 повернути позивачу кошти.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 04 вересня 2013 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Сабріз" (також далі - позивач) до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів (також далі - відповідач-1) та Державної казначейської служби України про визнання недійсним та скасування рішення відповідача-1 про коригування митної вартості товарів від 12 липня 2013 року № 100260000/2013/230435/2 (також далі - оскаржуване рішення), а також стягнення із Державного бюджету України на користь позивача надлишково сплачених митного тарифу у розмірі 7643,70 грн. та податку на додану вартість (також далі - ПДВ) у розмірі 24762,40 грн. на загальну суму 32406,10 грн.

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки складене відповідачем з порушенням чинного законодавства, що призвело до порушення прав та інтересів позивача.

Ухвалою суду від 25 вересня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні суддею одноособово.

До суду 04 листопада 2013 року через канцелярію від представника позивача надійшла письмова заява про нормативно-правове обґрунтування позовних вимог, яка по суті є заявою про їх збільшення, оскільки, окрім первинних вимог, представник позивача просить також зобов'язати Державну казначейську службу України повернути із Державного бюджету України на користь позивача надлишково сплачені митний тариф у розмірі 7643,70 грн. та податок на додану вартість у розмірі 24762,40 грн. на загальну суму 32406,10 грн.

Вказану заяву судом, згідно з ч. 1 ст. 137 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України)t-family:Times New Roman CYR;font-size:12pt;">, прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Ухвалою суду від 04 листопада 2013 року, відповідно до ст. 52 КАС України, Державну казначейську службу України залучено до участі у справі як співвідповідача (також далі - відповідач-2) та розгляд справи призначено до розгляду у судовому засіданні колегією суддів.

У ході судового розгляду справи представники позивача позов, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, підтримали та просили задовольнити його повністю.

Представник відповідача-1 не визнала позов та просила відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, поданих до суду через канцелярію 04 листопада 2013 року.

Представник відповідача-2 у судове засідання 20 листопада 2013 року не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи відповідач-2 повідомлений належним чином, заява про розгляд справи за відсутності його представника до суду не надійшла.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 20 листопада 2013 року судом, згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

До суду 29 листопада 2013 року через канцелярію від представника позивача надійшли письмові докази, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та компанією Shanghai Hanyan International Trading co. LTD (Китай) :#FFFFFF;font-family:Times New Roman CYR;font-size:12pt;">(також далі - постачальник)New Roman CYR;font-size:12pt;"> 01 липня 2011 року укладено контракт поставки № 32/3, за умовами якого постачальник зобов'язався доставити та передати у власність позивача товар, а позивач - прийняти та оплатити його.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4, п. 10.2 ст. 10 вказаного контракту, загальний обсяг поставки товару визначається у кількості один мільйон одиниць.

Загальна вартість товару складається з вартості партій товару, що поставлятимуться за контрактом. Ціна встановлюється у розмірі 500000,00 доларів США.

und-color:#FFFFFF;font-family:Times New Roman CYR;font-size:12pt;">На виконання зовнішньоекономічного контракту позивачем подано відповідачу-1 для митного оформлення митну декларацію (декларацію митної вартості) від 21 червня 2013 року № 100000000/2013/946970 (також далі - декларація) та товаросупровідні документи.

Митна вартість товару, заявлена позивачем у декларації, визначена за основним методом, а саме за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (ввозяться на митну територію України).

За результатами розгляду декларації та товаросупровідних документів, 12 липня 2013 року відповідачем-1 прийнято оскаржуване рішення та оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 100260000/3/10099.

Суд не погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних положень і обставин.

Так, згідно з ч. 1 ст. 257, ч. 6 ст. 264, ст. 49, ч.ч. 1, 2 ст. 51, ч. 1, п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 52, ч.ч. 1-3 ст. 53, ч.ч. 1-3, 5 ст. 54, ч. 1, 4-9 ст. 55 Митного кодексу України (також далі - МК України) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)ont-size:12pt;">, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.

#FFFFFF;font-family:Times New Roman CYR;font-size:12pt;">Митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою органу доходів і зборів, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій.

background-color:#FFFFFF;font-family:Times New Roman CYR;font-size:12pt;">Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.>

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.ч. 5 і 6 ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у ч. 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій ст. 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст. 55 цього Кодексу.

Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному ст.ст. 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою ст. 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Під час митного оформлення при прийнятті органом доходів і зборів письмового рішення про коригування митної вартості товарів декларант або уповноважена ним особа може здійснити коригування заявленої митної вартості у строк, встановлений ч. 2 ст. 263 цього Кодексу.

Декларант може провести консультації з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів.

На вимогу декларанта консультації проводяться у письмовому вигляді.

У випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати органу доходів і зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів орган доходів і зборів розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.

an style="background-color:#FFFFFF;font-family:Times New Roman CYR;font-size:12pt;">Тобто, з аналізу викладених положень вбачається, що у разі виявлення у поданих декларантом документах неповноти відомостей, що підтверджують вартісні складові митної декларації, у тому числі щодо ціни, фактично сплаченої або тієї, що підлягає сплаті, митний орган має право вимагати від декларанта надання додаткових документів, перелік яких визначено законодавчо.

Будь-яких інших способів, окрім витребування додаткових документів, надання часу для підтвердження заявленої митної вартості товару та проведення консультацій з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів, чинним законодавством не передбачено.

Як з'ясовано судом у ході розгляду справи та не заперечувалось представниками сторін, листом відповідача-1 від 02 липня 2013 року № 100260000/2013/139473 позивача повідомлено про необхідність подання: виписки з бухгалтерської документації; каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару; висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

Крім того, листом відповідача-1 від 11 липня 2013 року № 100260000/2013/139547 позивача повідомлено про необхідність подання: виписки з бухгалтерської документації; договору (угоди, контракту) із третіми особами, пов'язаного з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунків про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконання умов договору (угоди, контракту); в перекладі на українську мову копії митної декларації країни відправлення.

Однак, витребувані документи позивачем надано відповідачу-1 не у повному обсязі. Зокрема, позивачем надано платіжні доручення, що підтверджують здійснення оплати за попередні поставки, лист позивача від 11 липня 2013 року, адресований постачальнику, лист постачальника від 11 липня 2013 року та договір на транспортно-експедиційне обслуговування від 25 серпня 2011 року № 106/1/11.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, оскільки документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, містять розбіжності та не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару.

У п. 33 оскаржуваного рішення зазначено, що декларанту запропоновано надати додаткові документи, а саме: виписку з бухгалтерської документації; договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту).

Декларант ознайомлений з вимогами митного органу.

Додаткові документи, надані декларантом: платіжні доручення від 26 лютого 2013 року № 15, від 04 березня 2013 року № 17, від 25 квітня 2013 року № 28 та від 25 червня 2013 року № 44 (оплата за попередні поставки); лист декларанта від 11 липня 2013 року б/н; лист постачальника від 11 липня 2013 року б/н; договір на транспортно-експедиційне обслуговування від 25 серпня 2011 року № 106/1/11.

Митна вартість визначена із застосуванням резервного методу (митні декларації від 06 лютого 2013 року № 100260000/2013/136421 та від 22 березня 2013 року № 100260000/ 2013/137442).

Основний метод не застосовано відповідно до ч. 3 ст. 53, ч. 6 ст. 54 МК України.

Методи визначення митної вартості товару за ціною договору щодо ідентичних товарів та за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів не застосовані у зв'язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні (аналогічні) товари з урахуванням ст.ст. 59, 60 МК України.

Методи визначення митної вартості товару на основі віднімання вартості та на основі додавання вартості (обчислена вартість) не застосовані через відсутність основи для віднімання (додавання) вартості.

В оскаржуваному рішенні також зазначено, що між митним органом та декларантом проведено процедуру консультацій з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості товару.

Згідно зі ст.ст. 57, 64 МК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями ст.ст. 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями ст.ст. 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до ст. 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до ст. 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу.

У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у ст.ст. 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень ст. 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.

У разі якщо ця стаття застосовується органом доходів і зборів, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов'язаний письмово поінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.

Таким чином, проаналізувавши викладені положення та обставини, суд прийшов до висновку про правомірність складання відповідачем-1 оскаржуваного рішення.

Стосовно вимоги про зобов'язання відповідача-2 повернути із Державного бюджету України на користь позивача надлишково сплачені митний тариф та ПДВ на загальну суму 32406,10 грн. суд зазначає наступне.

У ході розгляду справи судом також з'ясовано, що зазначена позивачем сума є надлишково сплаченою сумою митного тарифу та ПДВ у результаті коригування митної вартості товару.

Однак, вказана вимога, за переконанням суду, є безпідставною та необґрунтованою, оскільки, як з'ясовано судом у ході розгляду справи, будь-які відносини, які б обумовлювали обов'язок відповідного органу Державної казначейської служби України перерахувати на користь позивача надміру сплачені кошти, не мали місця.

До того ж, вказана вимога є похідною від основної позовної вимоги про визнання недійсним та скасування оскаржуваного рішення, підстави для задоволення якої, як з'ясовано судом у ході розгляду справи, відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Сабріз" до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів та Державної казначейської служби України про визнання недійсним і скасування рішення відповідача-1 та зобов'язання відповідача-2 повернути позивачу кошти є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єктів владних повноважень та відсутністю з їх сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-11, 24, 25, 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Сабріз".

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя В.М. Данилишин

Суддя І.А. Качур

Суддя В.І. Келеберда