Рішення № 36401249, 27.12.2013, Варвинський районний суд Чернігівської області

Справа № 731/1023/13-ц

Провадження № 2/731/248/13

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2013 року смт.Варва

Варвинський районний суд Чернігівської області

в складі: головуючого-судді - Павлова В.Г.,

секретаря - Петренко Т.І.,

позивача - ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог - страхове товариство «Гарантія», ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування, матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

ВСТАНОВИВ:

19.11.2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Варвинського районного суду з цивільним позовом до ОСОБА_2, третьої особи страхове товариство «Гарантія» про стягнення страхового відшкодування, матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 23.02.2013 року з вини відповідача ОСОБА_2, який керував автомобілем «ВАЗ 21093» /д.н.з АТ 5508 АС/, сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль «Нісан» /д.н.з. НОМЕР_1/, чим завдано матеріальної та моральної шкоди на загальну суму 12 468 грн.

В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні в повному обсязі, категорично стверджуючи на необхідності судового захисту його порушених прав та інтересів.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, хоча був належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення /а.с.70/. Про причини неявки до суду не повідомив. Клопотань про розгляд справи за його відсутності не надав, у зв'язку з чим суд, за згодою позивача, згідно ст.ст.224-226 ЦПК України, визнав можливим справу розглянути у відсутності відповідача за наявними доказами в матеріалах справи про права та взаємовідносини сторін в порядку заочного розгляду.

Представник третьої особи страхової компанії «Гарантія» в судове засідання не зявився, про місце, час та дату слухання справи був повідомлений належним чином, завчасно подав до канцелярії суду письмову заяву про проведення розгляду справи у його відсутності /а.с.72-73/.

Залучений до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - ОСОБА_3, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи до суду не зявився, причин не зявлення не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи на надав /а.с.97/.

Заслухавши пояснення позивача, вивчивши та дослідивши наявні докази по справі, повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозвязку, обєктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд, на виконання вимог ч.4 ст.10 ЦПК України, забезпечив сторонам змагальність процесу, створив їм відповідні умови для реалізації своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов'язків, попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, проте останні, відповідно до ч.2 ст.11 та ч.3 ст.27 ЦПК України, скористались на власний розсуд своїми правами щодо предмету спору.

Згідно ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Отже, при вирішенні спору суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, субєктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з"ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Суд, сприяючи всебічному і повному зясуванню обставин справи, дотримуючись принципу диспозитивності, розяснював ОСОБА_1 про необхідність визначення з власним процесуальним становищем в даній цивільній справі, проте останній наполягав на визнанні його саме як позивачем, тобто особи, що потребує захисту саме власних порушених прав, а не як представника належного власника транспортного засобу ОСОБА_3, з огляду на наявність виданої ним довіреності /а.с.25/.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статті 10, 60 ЦПК України визначають, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст.61 ЦПК України, частина перша якої передбачає, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Згідно з ч.2 ст.26 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

Положеннями ч.3 ст.386 ЦК України визначено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно зі ст.396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень гл.29 ЦК України, в тому числі - на відшкодування завданої майнової та моральної шкоди.

За загальним правилом позивачами у справах про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, можуть бути фізичні та юридичні особи, яким завдано майнової шкоди, у тому числі власники та володільці майна, фізичні особи, яким заподіяно моральну шкоду. Тобто, особа, яка хоч і не є власником, але володіє майном на відповідній правовій підставі, вправі вимагати відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну.

З обставин, наведених у позовній заяві, які згідно з ч.1 ст.61 ЦПК не підлягають доказуванню, оскільки визнані сторонами, судом встановлено, що власником автомобіля «Нісан» /д.н.з. НОМЕР_1/ станом 23.02.2013 року, тобто на момент дорожньо-транспортної пригоди був ОСОБА_3 /а.с.30/.

Фактичне ж керування вище вказаним транспортним засобом безпосередньо перед зіткненням 23.02.2013 року з автомобілем «ВАЗ 21093» /д.н.з. НОМЕР_2/ здійснював громадянин ОСОБА_4, який згідно постанови апеляційного суду Чернігівської області від 31.05.2013 року був визнаний потерпілим по справі /а.с.22-24/.

Згідно копії довіреності від 30.06.2011 року, посвідченої приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу, зареєстрованої в реєстрі № 1432, ОСОБА_5, діючи від імені ОСОБА_3 уповноважив зокрема і позивача по справі ОСОБА_1 не лише правом на керування, а й на розпорядження автомобілем «Нісан» /д.н.з. НОМЕР_1/, що вказує на наявність повноважень, властивих володільцю, а відтак наявність у останнього речового права на предявлення позову про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є беззаперечним.

Разом з тим, ОСОБА_1, не будучи фактичним власником вище зазначеного автомобіля та взагалі не перебуваючи в салоні транспортного засобу в момент ДТП, повинен належними та допустимими доказами довести, що саме йому завдано моральну та матеріальну шкоду.

Згідно вимог ст.22.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

З наданого СТ «Гарантія» договору про узгодження розміру страхової виплати, який було укладено 19.07.2013 року між товариством та ОСОБА_1, достовірність якого, відповідно до ч.2 ст.185 ЦПК України, сторонами не заперечувалась, встановлено факт узгодження останніми розміру страхової виплати в сумі 17 000 грн. Останній після підписання та фактичного отримання виплати вищезазначеного узгодженого розміру страхової виплати підтверджує відсутність до СТ «Гарантія» як моральних, так і матеріальних претензій /а.с.89/.

Враховуючи те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 за шкоду, заподіяну третім особам, на час ДТП була застрахована у СТ «Гарантія» /поліс № АВ/9070586/, а страховиком 24.07.2013 року було виплачено позивачеві узгоджений ним же розмір страхової виплати, що не перевищує ліміт відповідальності, правових підстав для стягнення з відповідача інших додаткових витрат на відшкодування матеріальних збитків, в тому числі і витрат на добровільне проведення ОСОБА_1 автотоварознавчого дослідження автомобіля, не вбачається. Більше того, в судовому засіданні позивачем було особисто підтверджено необхідність взяття до уваги при визначенні завданого матеріального збитку саме Акту товарознавчого дослідження № 1471, проведеного за замовленням СТ «Гарантія» /а.с.75-87/.

Позивач, обґрунтовуючи факт завдання йому моральної шкоди посилається на те, що зазначена шкода виразилась зокрема у зіпсуванні святкування весілля, порушення взаємовідносин у родині та суспільних звязків, зумовлення психологічних страждань його матері та дружині.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Незважаючи на неодноразові розяснення головуючим по справі вимоги ч.4 ст.10 ЦПК України, позивачем в порушення вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження факту завдання йому моральної шкоди саме відповідачем та не доведено наявності причинного зв'язку між його діями та фактом завдання моральної шкоди.

Наявність непорозумінь в сімейному житті позивача та негативні спогади про власне весілля, за умови обєктивної відсутності причинного звязку між ними та фактичними обставинами ДТП, з огляду на категоричне заперечення останнього безпосередньої участі в ньому, не може бути підтвердженням заподіяння відповідачем за даних підстав будь-яких моральних страждань. Більше того, матеріали цивільної справи не містять взагалі жодних доказів в підтвердження святкування 23.02.2013 року саме позивачем власного весілля.

Суд критично відноситься до наданої позивачем довідки Варвинської ЦРЛ від 21.03.2013 року з наявним в ОСОБА_6 діагнозу посттравматичний стресовий розлад для підтвердження факту завдання йому моральної шкоди, оскільки остання не містить відомостей ані щодо причин його виникнення, ані щодо динаміки протікання. Більше того, незважаючи на розяснення головуючого по справі, позивачем не було надано і жодного доказу в підтвердження факту спорідненості з ОСОБА_6

Доводи позивача щодо неодноразових поїздок до судових інстанцій для захисту власних прав, що зумовлювали вимушені зміни його життєвих і виробничих стосунків, з огляду на відсутність жодних доказів в підтвердження безпосередньої участі останнього в судових засіданнях, повязаних з обставинами вказаного ДТП, або ж наявності витрат, зумовлених з явкою до судів, є також абсолютно безпідставними.

Нікчемними є доводи позивача і щодо заподіяння відповідачем моральної шкоди з підстав нібито неможливості виконання домовленості від 22.02.2013 року про продаж автомобіля «Нісан» /д.н.з. НОМЕР_1/ громадянину ОСОБА_7, оскільки як вбачається з письмової розписки останнього, скасування попередньої домовленості було вчинено саме ОСОБА_1, але аж ніяк потенційним покупцем в звязку з ДТП /а.с.32/.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги у розмірі 2000 грн, слід зазначити, що відповідно до ст.79 ЦПК України, витрати на правову допомогу входять до витрат, пов'язаних з розглядом справи /а.с.27/.

Відповідно до ст.84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Згідно зазначеної норми склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмету доказування по справі.

Виходячи із змісту ст.ст.56,84 ЦПК України ці витрати мають бути пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які допускаються до участі в розгляді справи ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь в розгляді справи.

В рамках розгляду даної цивільної справи позивачем ОСОБА_1 не було понесено витрат, повязаних з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, що підтверджується відсутністю в матеріалах справи будь-яких належних доказів. Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" передбачено здійснення компенсації витрат на правову допомогу за участь особи, що її надавала, лише в судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Нікчемними є посилання позивача і на необхідність стягнення з відповідача по справі збитків, які зумовлені наданням адвокатом або іншим фахівцем в галузі права правової допомоги, оскільки витрати на правову допомогу не є збитками в контексті положень ст.22 ЦК України.

Понад те, в справі відсутній і погодинний розрахунок витраченого адвокатом ОСОБА_8 часу на виконання робіт, передбаченого укладеним договором, що унеможливлює суду визначення доведеності розміру гонорару, тобто відповідність понесених позивачем витрат складності, обсягу та характеру наданої правової допомоги.

Окрім того, як вбачається з пункту 1.1 Договору про надання юридичних послуг, предметом укладеного договору є представництво зокрема і позивача при розгляді справи про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності. Разом з тим, в матеріалах цивільної справи не міститься жодного процесуального документу, який би підтверджував факт представництва адвокатом в рамках адміністративної справи саме позивача по справі /а.с.28-29/.

Враховуючи те, що обов'язок суду сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи кореспондуються з диспозитивним правом сторін надавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначено один з принципів судочинства - свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд, керуючись ст.212 ЦПК України, вважає за необхідне відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав недоведеності факту порушення його речового права, оскільки останнім не надано жодного належного та допустимого доказу, які б обєктивно підтверджували правомірність і обґрунтованість обраної ним позиції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.15,22,386,396,1166,1187,1192 ЦК України, ст.22.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 1 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», ст.ст.10,11,27,57, 60,61,84,212-215,224-226 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог - страхове товариство «Гарантія», ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування, матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовити в повному обсязі.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Рішення суду може бути оскаржено позивачем до Апеляційного суду Чернігівської області через Варвинський районний суд шляхом подання в десятиденний строк апеляційної скарги з дня проголошення рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя Варвинського районного суду

Чернігівської області ОСОБА_9