Ухвала суду № 36393170, 15.05.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/1280/13 15.05.2013 01.04.2013 15.05.2013

Провадження №22-ц/784/1325/13 Головуючий у суді 1 інстанції Коваленко І.В.

Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Леванчук О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

15 травня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Леванчука О.М.,

суддів: Буренкової К.О., Кушнірової Т.Б.

при секретарі судового засідання Устименко М.В.

за участю:

позивача ОСОБА_3

представника позивача ОСОБА_4

представника відповідачів ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2013 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И Л А:

18 грудня 2012 року ОСОБА_3 пред'явила до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зазначений позов, який обґрунтовувала наступним.

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 23 квітня 1995 року їй та відповідачам на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1.

В 1999 році вона виїхала до Греції, де працювала та постійно проживала.

В 2000 році відповідачі вмовили її продати вказану квартиру, для придбання квартири більшої площі, для чого попросили надати кошти, оскільки частка в квартирі все одно буде і для неї. Право власності на придбану ними трьокімнатну квартиру було зареєстровано на ОСОБА_6

Після цього ОСОБА_6 та ОСОБА_7 змінювали місце проживання перепродаючи житло. Для придбання нового житла, його ремонту, переїзду та придбання меблів просили у неї в борг кошти.

Строки повернення коштів між ними не обумовлювались, оскільки вона довіряла відповідачам, так як вони є її близькими родичами (мамою та сестрою).

У другій половині 2008 року вона разом з неповнолітнім сином повернулась до України. Вважаючи, що в останній придбаній відповідачами квартирі АДРЕСА_2 є і її частка, вона вселилась в неї разом з неповнолітнім сином.

Між тим, з 2011 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 почали створювати несприятливі умови для спільного проживання та вимагати від неї виселитись з вказаної квартири.

Відповідно до банківської довідки за період з 02 травня 2007 року по 02 червня 2008 року відповідачі отримали від неї 7 300 євро, що становить 80 000 гривень. Крім того, 4 500 доларів США, що становить 36 000 гривень, які були надані відповідачам в борг на придбання трикімнатної квартири в 2000 році. Також нею не була отримана вартість частки від продажу квартири АДРЕСА_1 в розмірі 1 000 доларів США. А всього сума надана нею відповідачам становить 124 000 гривень.

У зв'язку з тим, що строк повернення боргу між нею та відповідачами не обумовлювався, нею 13 липня 2012 року було надіслано ОСОБА_6 та ОСОБА_7 письмову вимогу про повернення коштів, яка ними отримана 16 липня 2012 року. На вказану вимогу відповідачі не відповіли і кошти не повернули.

Посилаючись на ст.ст. 1046, 1049 ЦК України, ст.ст. 165, 374 ЦК УРСР та на поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовом та відсутність заперечень на письмову вимогу, враховуючи майновий стан відповідачів, просила суд поновити строк позовної давності та стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на її користь 120 000 гривень боргу та понесені судові витрати.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2013 року в задоволені позову відмовлено в повному обсязі.

ОСОБА_3 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі. Скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом застосовані норми матеріального права, які не поширюються на спірні правовідносини та не застосовано норми, які поширюються на спірні правовідносини.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача його представника та представника відповідачів, обговоривши доводи апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи і перевірку їх доказами, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно ст. 374, 375 ЦК України РСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей. Договір позики на суму понад п'ятдесят карбованців повинен бути укладений у письмовій формі.

Статтями 1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

При цьому, вирішуючи спори названої категорії, суди повинні дотримуватися норм, виписаних у статтях 59, 60, 213 ЦПК України, постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № "Про судове рішення у цивільній справі".

Згідно них, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 і 59 ЦПК України про їх належність та допустимість. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність позову є підставою для відмови у його задоволенні.

Оскаржуване рішення місцевого суду ухвалено у повній відповідності з виписаним.

Так, в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази на підтвердження того, що між сторонами по справі було укладено договір позики.

З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є близькими родичами.

Сторонам по справі на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1.

В 1999 році ОСОБА_3 виїхала до Греції, де працювала та тривалий час проживала у свого чоловіка.

В 2000 році на прохання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ОСОБА_3 надала згоду на продаж квартири, що належала їм всім на праві спільної сумісної власності, для придбання нерухомості більшої площі, надавши відповідачам кошти в сумі 4 500 доларів США. Після отримання коштів відповідачі придбали квартиру, яку оформили на себе. У подальшому декілька разів перепродавали житло. За весь час знаходження в Греції позивач надавала кошти для придбання житла, його ремонту, переїздів, придбання меблів, що ґрунтувалося на взаємній довірі один до одного.

Остання квартира АДРЕСА_2 була придбана в 2006 році, право власності на яку було зареєстровано на ОСОБА_6 (а.с. 6-7).

Згідно виписки Western Union у період з 02 травня 2007 року по 02 червня 2008 року було здійснено переказ коштів на суду 7 300 ЄВРО, які отримували ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 8)

Кошти ОСОБА_3 надавала відповідачам за усною домовленістю без оформлення письмових розписок чи укладання договору позики в письмовій формі, для придбання житла, його ремонту, переїздів, придбання меблів.

Іншого з наданих сторонами доказів не вбачається.

Не спростовують висновків суду першої інстанції посилання апелянта те, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсності. Факти щодо правочину можуть доводитись письмовими доказами (ст. 218 ЦК України та ст. 46 ЦК Української РСР).

При цьому судова колегія апеляційного суду виходить із наступного.

Норми вказаних статей поширюються на правочини, для яких законом встановлена обов'язкова письмова форма. Недодержанням простої письмової форми визнається невиконання вимог, встановлених для простої письмової форми ст. 207 ЦК( ст. 44 ЦК Української РСР).

Статтею 218 ЦК України передбачено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Чинне процесуальне законодавство відносить до письмових доказів будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи(ст. 64 ЦПК України). До інших доказів, що згадуються у ст. 218, можуть бути віднесені висновки експерта, речові докази.

Таким чином, надана позивачем виписка з Western Union не є достатнім, безспірним, допустимим доказом укладення між сторонами договору позики, оскільки вказана виписка не містить в собі відомості про обставини правочину.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність достатніх правових підстав вважати що між сторонами по справі було укладено договір позики (ст. 1047 ЦК України) позивач суду не надав, хоча за ст. 60 ЦПК України це є його обов'язком, і таких не встановлено судом.

Зазначені позивачем в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують висновків суду.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що висновки суду про відмову в задоволенні позову також і у зв'язку з пропуском строку позовної давності є помилковими. Так, ч. 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Між тим, вказане порушення не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки воно ухвалено відповідно до вимог ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, і не містить таких порушень матеріального та процесуального права, які б могли вплинути на остаточне вирішення спору по суті.

За такого, висновки суду про відмову в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності слід виключити з мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду.

Зважаючи на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин між сторонами та підставно й обґрунтовано з дотриманням вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для відмови в задоволенні позову, оскаржуване рішення не містить таких порушень матеріального та процесуального права, які б могли вплинути на остаточне вирішення спору по суті, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, а тому правових підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва 27 лютого 2013 року залишити без змін.

Виключити з мотивувальної частини рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва 27 лютого 2013 року висновок суду про відмову в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий Судді