Постанова № 36393031, 24.12.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2013 р. Справа № 906/1164/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Тимошенко О.М.

судді Огороднік К.М. ,

судді Коломис В.В.

при секретарі Саган І.О.

за участю представників сторін:

від позивача - Конопля А.М.

від відповідача 1 - Грінчук Н.А.

від відповідача 2 - Довгань О.М.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача ПАТ "Західукрвибухпром" на рішення господарського суду Житомирської області від 15.10.13 р. у справі № 906/1164/13

за позовом Публічне акціонерне товариство "Коростенський кар'єр" (м.Коростень)

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирскій області

до Приватного акціонерного товариства "Західукрвибухпром"

про визнання недійсним договору оренди №54 від 02.02.2004р.

В судових засіданнях 26.11.2013 р. та 10.12.2013 р. оголошувалась перерва до 24.12.2013 р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 15.10.2013 року у справі № 906/1164/13 (суддя Маріщенко Л. О.) позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства «Західукрвибухпром» № 54 від 02.02.2004 р., укладений між регіональним відділенням Фонду державного майна України та закритим акціонерним товариством «Західукрвибухпром». Стягнуто з регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області на користь Публічного акціонерного товариства «Коростенський кар'єр» 573,50 грн. судового збору. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Західукрвибухпром» на користь Публічного акціонерного товариства «Коростенський кар'єр» 573,50 грн. судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи та підтверджені належними доказами.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач 2 подав апеляційну скаргу в якій просить останнє скасувати з підстав не повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які фактично не були доведені позивачем та спростованні відповідачами, при прийнятті рішення суд невірно застосував норми матеріального права та неправильно застосував норми процесуального права, при цьому окремі висновки суду не відповідали фактичним обставинам справи та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Публічному акціонерному товариству «Коростенський кар'єр» в повному обсязі. В обґрунтування скарги зазначає, що у позивача відсутнє право на звернення до суду, право власності на нерухоме майно на момент укладення договору існувало, договір оренди цілісного майнового комплексу в 2004 році не підлягав нотаріальному посвідченню, судом не було застосовано строки позовної давності.

Відповідач 1 в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Відповідач 2 в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апелянта заперечує. Зазначає, що доводи апелянта про те, що у позивача відсутнє право на звернення до суду, право власності на нерухоме майно на момент укладення договору існувало, договір оренди цілісного майнового комплексу в 2004 році не підлягав нотаріальному посвідченню, та судом безпідставно не було застосовано строки позовної давності є необґрунтованими. Також зазначає, що на момент укладення договору не існувало жодного правовстановлюючого документу на нерухоме майно, земельна ділянка не була відведена в передбачений діючим законодавством спосіб, договір підлягав нотаріальному посвідченню. Рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заперечення викладені у відзиві.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 р. внесено зміни до складу колегії суддів у справі № 906/1164/13 та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тимошенко О.М., судді Огороднік К.М., Коломис В.В.

25.11.2013 року до суду надійшло клопотання від Фонду державного майна України про залучення останнього в якості третьої особи, що не заявляє самосійних вимог на предмет спору. Клопотання обґрунтоване тим, що Фонд державного майна України, регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації; до основних завдань Фонду державного майна України належать: здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації майна; відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством; передачі держаного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління. Фонд державного майна України вважає, що в разі набрання рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.10.2013 по справі № 906/1164/13 законної сили, до Державного бюджету не надійдуть заплановані кошти від оренди зазначеного цілісного майнового комплексу, чим будуть порушені інтереси держави.

В судовому засіданні 26.11.2013 року було розглянуто клопотання Фонду державного майна України. Відповідач 1 та Відповідач 2 підтримали клопотання. Позивач проти задоволення клопотання заперечував посилаючись на його необґрунтованість.

Розглянувши клопотання Фонду державного майна України, заслухавши позицію сторін колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні клопотання слід відмовити оскільки з клопотання не вбачається, а заявником в судовому засіданні не доведено порушення його прав. Надходження коштів до Державного бюджету не є предметом цього спору. Враховуючи, що Фонду державного майна України, регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації судова колегія вважає, що регіональне відділення Фонду державного майна України, як сторона спірного договору, в повній мірі може представляти інтереси Фонду державного майна України у справі.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Житомирської області від 15.10.2013 року у справі № 906/1164/13 залишити без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі рішення Коростенського виконкому міської ради народних депутатів за № 184 від 24.07.1996 року ВАТ «Коростенський кар'єр» видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 88,00 га за № 57 від 15.01.1997 року, яка знаходиться за адресою: м. Коростень, вул. Сосновського, 67.

02.02.2004 року між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області та закритим акціонерним товариством «Західукрвибухпром» було укладено договір оренди № 54 цілісного майнового комплексу державного підприємства «Західукрвибухпром». В подальшому до договору оренди було внесено зміни Додатковим договором до договору оренди від 30.03.2004 року, Договором про внесення змін та доповнень до Договору оренди від 11 березня 2008 року та Договором про внесення змін та доповнень до Договору оренди від 12 грудня 2008 року. 28 травня 2009 року Договір оренди цілісного майнового комплексу викладено в новій редакції та нотаріально посвідчено.

Відповідно до п. 1.1. договору оренди № 54 Регіональне відділення ФДМУ по Житомирській області передає, а закрите акціонерне товариство «Західукрвибухпром» приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс державного підприємства «Західукрвибухпром».

Згідно з переліком майна цілісного майнового комплексу ДП «Західукрвибухпром» станом на 30.11.2003 року до переданого цілісного майнового комплексу ввійшли об'єкти нерухомого майна, які знаходилися за адресою м. Коростень, вул. Сосновського, 67.

Таким чином, судом першої інстанції, в відповідності з матеріалами справи, було встановлено, що на дату укладання спірного договору на земельній ділянці, яка була надана в користування ВАТ «Коростенський кар'єр» знаходились об'єкти нерухомого майна, які були передані в оренду ЗАТ «Західукрвибухпром».

Статтею 19 Земельного кодексу України ( в редакції, яка діяла на дату прийняття рішення № 184 від 24.07.1996 року) документом, на підставі якого земельна ділянка надається в користування є рішення відповідної ради народних депутатів.

Згідно зі статтею 23 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на дату видачі акту № 57 від 15.01.1997 року) встановлено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно в якості належних доказів прийнято рішення Коростенського виконкому міської ради народних депутатів за № 184 від 24.07.1996 року ВАТ та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 88,00 га за № 57 від 15.01.1997 року, які були чинними на дату укладення спірного договору.

Відповідно до п. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на дату укладання договору оренди) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Статтею 152 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на дату укладання договору оренди) встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відтак, колегія судів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладеним договором було порушено право ВАТ «Коростенський кар'єр», як користувача земельної ділянки.

Доводи апелянта про те, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.09.2013 року ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2013 року скасовано, а постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 18 квітня 2012 року залишено в силі, а отже у Позивача не має правових підстав вимагати визнання недійсним договору оренди № 54 від 02.02.2004 року не можуть бути прийняті судом до уваги.

Так, статтею 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину, а отже судом при розгляді справи про визнання правочину недійсним встановлюються обставини, які мали місце на моменту укладення правочину.

Зважаючи на те, що на дату укладання спірного договору рішення Коростенського виконкому міської ради народних депутатів за № 184 від 24.07.1996 року та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 88,00 га за № 57 від 15.01.1997 року були чинними, висновок суду першої інстанції про порушення прав Позивача укладенням спірного договору відповідають обставинам справи.

Окремо, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що постановою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 18 квітня 2012 року, на яку посилається апелянт, визнано недійсним акт на право власності на земельну ділянку. Проте, Позивачем в якості доказів права на земельну ділянку було надано акт на право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч 1 статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Згідно зі статтею 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Апелянтом не було надано доказів, які б посвідчували наявність права на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Коростень, вул. Сосновського, 67 у державного підприємства «Західукрвибухпром», а тому колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суд першої інстанції про порушення в момент укладання договору статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Посилання на матеріали судових справи, зокрема справу № 6/157-НМ не приймається судом до уваги, так як процесуальні документи в цій справі жодним чином не підтверджують (не встановлюють) наявність факту надання земельної ділянки ДП «Західукрвибухпром» в користування за адресою м. Коростень, вул. Сосновського, 67 на дату укладення спірного договору, а також факту права власності на будівлі, які знаходяться за адресою м. Коростень, вул. Сосновського, 67 на дату укладення спірного договору за ДП «Західукрвибухпром».

Статтею 761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Пунктом 2 статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

В матеріалах справи відсутні належні докази, які підтверджують право власності (господарського відання, оперативного управління) державного підприємства «Західукрвибухпром» на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Коростень, вул. Сосновського, 67 на момент укладення спірного договору, а тому висновки суду першої інстанції про відсутність у державного підприємства «Західукрвибухпром» права на передачу в оренду цього нерухомого майна зроблені в повній відповідності з нормами матеріального права.

Статтею 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 793 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на дату укладання договору) встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 794 Цивільного кодексу України встановлено, що Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

Відповідно до статті 191 Цивільного кодексу України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

До того ж, як встановлено матеріалами справи наданий в оренду цілісний майновий комплекс включає в себе такі конкретні об'єкти нерухомого майна, як гараж на 5 автомобілів, механічну майстерню, господарську будівлю. Зазначені об'єкти підпадають під поняття будівля.

На підставі вищезазначених нормативних посилань можна зробити висновок, що договір оренди цілісного майнового комплексу підлягає нотаріальному посвідченню. З огляду на зазначене колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність нотаріального посвідчення договору оренди цілісного майнового комплексу.

Щодо ж до позиції апелянта щодо переукладання 28.05.2009 року в новій редакції спірного договору, посвідченого нотаріального приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Слюсарем В. В. та зареєстрованого в державному реєстрі правочинів № 3462065 колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Як слідує з тексту договору в редакції від 28.05.2009 року сторони дійшли до згоди викласти Договір оренди № 54 з урахуванням змін єдиним текстом у новій редакції. П. 10.1 цієї редакції зазначено, що договір оренди укладено на 10 років, що діє з 02.02.2004 року до 02.02.2014 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, який було підтверджено сторонами в судовому засіданні про те, що укладений 28.05.2009 року документ є змінами до договору оренди № 54 від 02.02.004 року та є частиною останнього.

Відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Таким чином внесені зміни не відповідають вимогам ст. 654 Цивільного кодексу України та не можуть розглядатися як окремий договір.

Стосовно строку позовної давності колегія апеляційного суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судових захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивач підстав унеможливлювали або істотно утруднював своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Колегія судів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За умовами ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 15.10.2013 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляцйну скаргу приватного акціонерного товариства "Західукрвибухпром" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 15.10.2013 р. у справі № 906/1164/13 залишити без змін.

3. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Коломис В.В.