Рішення № 36377571, 13.12.2013, Волноваський районний суд Донецької області

0506/6717/2012

2/221/1098/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 року Волноваський районний суд Донецької області у складі: головуючого судді Овчиннікової О.С.,

при секретарі - Гуровій Л.Л.,

за участю представника позивачки - ОСОБА_1,

за участю представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Волноваха цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, яка є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_5, про усунення перешкод у користуванні квартирою, визнання майна приватною власністю та вселення,

ВСТАНОВИВ :

Позивачка звернулася з позовом до суду, зазначаючи, що з 30 жовтня 1999 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За час спільного проживання в шлюбі 16 жовтня 2001 року вони придбали квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка була зареєстрована за відповідачем. Після припинення сімейних відносин між ними виник спір про поділ квартири, яка є спільною сумісною власністю подружжя. Просила суд визнати за нею на підставі ч.1 ст.70 Сімейного Кодексу України право власності на 12 частину квартири, за відповідачем - право власності на ? частину квартири, яка залишилася.

В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали , на задоволенні позовних вимог в повному обсязі наполягали, проти задоволення зустрічного позову заперечували.

Позивачка ОСОБА_3 щодо зустрічного позову показала, що з 2000 року до 2008 року була приватним підприємцем, квартиру вдвох з чоловіком ОСОБА_4 придбали за спільні кошти. Дядько колишнього чоловіка, третя особа за зустрічним позовом ОСОБА_5 не позичав їм гроші на квартиру. Вона виховувала їхню спільну дитину та допомагала чоловікові , який працював на ринку в той час. Заперечує проти вселення колишнього чоловіка, оскільки вона продовжує разом з сином проживати в спільній квартирі, в січні 2013 року стався конфлікт з ОСОБА_4, він прийшов до них та погрожував їй ножем, тому вона переживає за своє життя, вважає, що підстав для вселення немає. Не заперечувала , що змінила замок на вхідних дверях, у відповідача ключа немає, тому зайти до спірної квартири він не має змоги.

Представник позивачки в судовому засіданні просив застосувати до зустрічного позову позовну давність, мотивуючи свою заяву тим, що оскільки квартиру було придбано в жовтні 2001 року, то на підставі ст. ст.22-24 КпШС України, ст.ст.73,74 ЦК України ( в редакції 1963 року) ч.3,4 ст. 267 ЦК України ( в редакції 2003 року) трирічний строк позовної давності сплив 16.10.2004 року. Тому в задоволенні зустрічного позову просив відмовити, застосуваши позовну давність. До того ж, третя особа за зустрічним позовом ОСОБА_6 не зміг з достовірністю сказати , що гроші за розписками позики було витрачено ОСОБА_4 саме на придбання спірної квартири в жовтні 2001 року.

Відповідач в судове засідання не з»явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, надав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності через хворобу він є інвалідом 1-ї групи, за участю його представника ОСОБА_2, позов не визнав в повному обсязі, надав зустрічну позовну заяву.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечував, наполягав на задоволенні зустрічної позовної заяви. Показав, що , дійсно, під час перебування в зареєстрованому шлюбі з позивачкою ОСОБА_4 придбав спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, але за власні кошти позичив гроші у рідного дядька ОСОБА_5 05.10.2001 року 1000 доларів США, 18.10.2001 року 2 тисячі доларів США. Квартиру придбали за 6500 гривень еквівалент 1250 доларів США на той час. Позивачка на той час не працювала, була дома з дитиною, власних доходів не мала. Шлюбні відносини припинили в серпні 2012 року, ОСОБА_4 переніс інсульт, став інвалідом 1-ї групи. В спірній квартирі не мешкає, оскільки позивачка змінила замок, він не має ключів від нового замку позивачка до квартири його не пускає. Конфлікту в січні 2013 року не було, ножем він їй не погрожував. Тому просив суд визнати спірну квартиру його приватною власністю, зобов»зати усунути ОСОБА_3 перешкоди у користуванні квартирою, передати ОСОБА_4 ключі від квартири, вселити його в квартиру.

Суд, вислухавши пояснення сторін , представників, третьої особи за зустрічним позовом, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи , вважає, що первісний позов підлягає задоволенню повністю, зустрічний позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 30 жовтня 1999 року ( актовий запис № 138) , шлюб зареєстрований Волноваським відділом реєстрації актів цивільного стану Волноваського РУЮ. За період зареєстрованого шлюбу ними 16 жовтня 2001 року була придбана квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ( договір купівлі-продажу квартири посвідчений державним нотаріусом Волноваської держнотконтори 16 жовтня 2001 року за реєстровим номером 1-2930). Договору щодо поділу часток спільної сумісної власності або шлюбного договору сторони не укладали.

В даному випадку на правовідносини, що виникли між подружжям Колле розповсюджується дія ст.ст.22, 28, 29 КпШС України ( в редакції 1969 року).

Так, відповідно до ст.22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ч.2 ст. 10 ЦПК України сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Згідно зі ст. 60 ЦПК України сторони зобовязані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Ст.ст. 57-59 ЦПК України передбачають, що докази мають бути належними та допустимими.

З наданих відповідачем ОСОБА_4 двох розписок судом встановлено, що ним позичено у ОСОБА_5 05.10.2001 року 1000 доларів США, 18.10.2001 року 2 тисячі доларів США.

Оскільки ані третя особа за зустрічним позовом ОСОБА_5, допитаний в судовому засіданні, який пояснив, що не може однозначно підтвердити, що позичені ним племінникові ОСОБА_4 гроші в сумі 3000 доларів США в жовтні 2001 року було сплачено за спірну квартиру; ані допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 колишній власник спірної квартири, який пояснив, що квартиру АДРЕСА_2 він в жовтні 2001 року продав подружжю Колле, гроші вони сплатили двома частинами: в жовтні 2001 року 500 доларів США, потім в червні 2002 року 750 доларів, всього за 1250 доларів США, вони були присутні вдвох при укладанні угоди купівлі-продажу квартири 16.10.2001 року; тому суд не бере до уваги зазначені розписки на підтвердження позовних вимог за зустрічним позовом про визнання спірної квартири приватною власністю ОСОБА_4

За таких обставин суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що придбана в період зареєстрованого шлюбу спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін.

Відповідно до ст.28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Відповідно до ст.29 КпШС України якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Аналогічні норми містять ст.ст.60, 69, 70, 71 СК України в редакції 2002 року, але за деякими винятками.

Відповідно до ст.71 СК України ( в редакції 2002 року) майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом

України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в

межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги за первісним позовом в повному обсязі, визнавши за позивачкою право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1,загальною площею 40,50 кв.м, вартістю 31852 гривень, придбаної на підставі договору купівлі-продажу квартири 16 жовтня 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Волноваської держнотконтори 16.10.2011 року за реєстровим номером 1-2930, визнати за відповідачем право власності на 1/2 частину зазначеної квартири.

Щодо зустрічного позову про визнання спірної квартири особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_4 судом встановлено та це не заперечують сторони ( кожен зазначив про це в позовній заяві), що квартиру придбано під час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі.

Доводи відповідача ОСОБА_4 стосовно того, що на придбання спірної квартири він витратив особисті кошти, які позичив у ОСОБА_5, суд не бере до уваги, оскільки судом достовірно не встановлено, що саме ці кошти 3000 доларів США ОСОБА_4 витратив на купівлю квартири, яка коштувала 1250 доларів США.

З позовом про визнання квартири особистою приватною власністю ОСОБА_4 звернувся через 12 років після укладання договору після того, як припинив подружні стосунки з позивачкою. Тобто весь час до цього визнавав квартиру спільною сумісною власністю подружжя.

Отже, відповідачем на підтвердження його заперечень проти первісного позову та на обґрунтування зустрічного позову не надано суду достатніх, належних та допустимих доказів. Тому підстав для його задоволення в частині визнання спірної квартири особистою приватною власністю суд не вбачає.

Право колишнього подружжя на частку у спільному сумісному майні зберігається незалежно від припинення шлюбу (ст. 68 СК України). У випадку порушення цього права особа має право на його захист. До таких вимог позовна давність застосовується у три роки, вона обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ст. ст. 20, 72 СК України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.п.15, 19 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу,визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК). Вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.

Позивачка в судовому засіданні не заперечувала того факту, що відповідач ОСОБА_4 не може користуватися спірною квартирою , оскільки вона змінила замки. Даний факт визнається сторонами, тому на підставі ч.1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Тому суд вважає за необхідне задовольнити зустрічний позов в частині усунення перешкод в користуванні квартирою, зобов»язавши ОСОБА_3 передати ключи від квартири ОСОБА_4 та вселити його в квартиру. Доводи позивачки щодо погроз вбивством з застосуванням ножа відповідачем на її адресу не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки даний факт може бути встановлений лише на підставі обвинувального вироку суду, який на момент прийняття рішення судом по даній цивільній справі відсутній.

Заперечення представника позивача про застосування до зустрічного позову строку позовної давності суд вважає необґрунтованими з огляду на наведене вище.

За таких обставин суд задовольняє первісний позов повністю: визнає за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, залишає за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3; зустрічний позов задовольняє частково: вважає за необхідне усунути перешкоди у користуванні квартирою № 1 по вул.Леніна будинок 153 м.Волноваха Донецької області шляхом зобов»язання ОСОБА_3 передати ОСОБА_4 ключі від зазначеної квартири та вселення його в квартиру.

Керуючись ст.ст. 15, 31, 60, 131, 88, 212-215 ЦПК України,

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, яка є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя, задовольнити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 40.50 кв.м, вартістю 31852 гривень.

Залишити за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 40.50 кв.м, вартістю 31852 гривень.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_5, про усунення перешкод у користуванні квартирою, визнання майна приватною власністю та вселення задовольнити частково.

Усунути перешкоди у користуванні квартирою № 1 по вул.Леніна будинок 153 м.Волноваха Донецької області , зобов»язати ОСОБА_3 передати ОСОБА_4 ключі від зазначеної квартири та вселити його в квартиру.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.

В повному обсязі рішення складене 13 грудня 2013 року.

Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Донецької області через Волноваський районний суд Донецької області протягом десяти днів з дня проголошення рішення або протягом десяти днів з дня отримання копії рішення особою, яка брала участь у справі, але не була присутньою в судовому засіданні під час проголошення судового рішення.

Суддя: