Рішення № 36372210, 26.12.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/6323/13-ц Головуючий у І інстанції Оладько С.І.Провадження № 22-ц/780/6332/13 Доповідач у 2 інстанції КашперськаКатегорія 26 26.12.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

24 грудня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Власенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами Міністерства закордонних справ України, ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 вересня 2013 року у справі за позовом Міністерства закордонних справ України до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2012 року позивач МЗС України звернувся до суду із позовом про стягнення боргу. Заявлені вимоги мотивує тим, що у вересні 2011 року інспекційною групою МЗС України було проведено позапланову перевірку діяльності Генерального консульства України у Мілані за 2009 - 2010 роки та дев'ять місяців 2011 року, під час перевірки було виявлено неправильне застосування консульськими посадовими особами тарифів консульського збору при засвідченні підписів двох чи більше заявників на одній заяві чи одній довіреності. Консульськими посадовими особами Генерального консульства України в Мілані у таких випадках оплата бралася не за кожний підпис заявника, а за документ. Як наслідок, державі нанесено збитки на загальну суму 12650 євро, у тому числі у результаті дій аташе на посаді віце-консула Генерального консульства України в Мілані ОСОБА_1 - 3792 євро. За результатами позапланової перевірки діяльності Генерального консульства України в Мілані МЗС України видано розпорядження «Про результати перевірки діяльності Генерального консульства України в Мілані» від 31 жовтня 2011 року № 233 щодо вжиття заходів для усунення недоліків у роботі та відшкодування нанесених державі збитків, відповідно до п. 5 розпорядження щодо забезпечення відшкодування недоотриманих консульських надходжень у зв'язку з неправильним вчиненням консульських дій, МЗС України було направлено ОСОБА_1 лист про добровільне відшкодування збитків, однак остання відмовилася добровільно відшкодувати збитки. Просив стягнути з ОСОБА_1 3792 євро у гривневому еквіваленті по курсу НБУ на день сплати на рахунок МЗС України, покласти на відповідача судовий збір.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25 вересня 2013 року позов МЗС України задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_1 на користь МЗС України матеріальну шкоду у сумі 971,98 грн., в іншій частині позову відмовлено.

Позивач МЗС України, не погоджуючись із рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25 вересня 2013 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просив скасувати рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1, також не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, а апеляційна скарга МЗС України - до відхилення, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

Частково задовольняючи позов МЗС України про стягнення боргу, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1, перебуваючи в трудових відносинах з МЗС України, має відшкодувати заподіяну шкоду в межах середнього місячного заробітку. Посилання позивача на вимоги ст. 1166 ЦК України суд першої інстанції вважав безпідставним, оскільки у судовому засіданні було встановлено, що відповідач перебувала з позивачем у трудових правовідносинах, шкода позивачу була заподіяна відповідачем при виконанні нею своїх трудових обов'язків, а тому спір має вирішуватись відповідно до норм КЗпП України.

Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, виходячи із наступного.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що наказом Міністерства закордонних справ України від 09 липня 2010 року ОСОБА_1 призначено з 20 липня 2010 року на посаду аташе по посаді віце-консула Генерального консульства України в Мілані та укладено з нею строковий трудовий договір.

У вересні 2011 року інспекційною групою МЗС України було проведено позапланову перевірку діяльності Генерального консульства України в Мілані за 2009 - 2010 роки та 9 місяців 2011 року, що підтверджується актом від 11 жовтня 2011 року № 1071 - 907 - 34 дск., під час перевірки було виявлено неправильне застосування консульськими посадовими особами Генерального консульства України в Мілані тарифів консульського збору при засвідченні вірності підписів двох чи більше заявників на одній заяві чи довіреності. За результатами вказаної перевірки видано розпорядження «Про результати перевірки діяльності Генерального консульства України в Мілані» від 31 жовтня 2011 року № 233 щодо вжиття заходів для усунення недоліків у роботі та відшкодування нанесених державі збитків. Відповідно до п. 5 розпорядження щодо забезпечення відшкодування недоотриманих консульських надходжень у зв'язку з неправильним вчиненням консульських дій, МЗС України 27 грудня 2011 року ОСОБА_1 було направлено лист про добровільне відшкодування цих коштів.

Вказані обставини підтверджуються наявними в справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до п. 26 Положення про консульський збір України, затвердженого наказом МЗС України від 13 грудня 2005 року № 222, консульська посадова особа відповідає за вірність застосування тарифних ставок консульського збору та повноту стягнення консульського збору.

Відповідно до положень ст. ст. 130, 138 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього кодексу.

Суд першої інстанції при вирішенні спору на зазначені положення закону уваги не звернув, не з'ясував належні підстави для покладення на відповідача матеріальної відповідальності, оскільки підставою позову МЗС України було відшкодування шкоди, заподіяної відповідачем державі в особі МЗС України, про що в апеляційній скарзі вказував і позивач.

Для вирішення питання про обґрунтованість вимог позивача про відшкодування шкоди на підставі цієї статті, суд мав вирішити питання, чи є належним позивачем МЗС України в даних правовідносинах, яким чином порушені його права, чи заподіяно шкоду позивачу та в чому полягає така шкода, з'ясувати, чи компенсувало МЗС України нестачу коштів державного бюджету, що виникла внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1, чи наділено МЗС України повноваженнями щодо стягнення шкоди, завданої державному бюджету України.

Однак даних питань судом першої інстанції належним чином з'ясовано не було.

Відтак рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому рішення підлягає скасуванню.

Вирішуючи заявлені позивачем вимоги, колегія суддів враховує наступне.

Звертаючись до суду із даним позовом, МЗС України посилався на те, що під час перевірки діяльності Генерального консульства України в Мілані виявлено невірне застосування консульськими посадовими особами Генерального консульства України в Мілані тарифів консульського збору при засвідченні вартості підписів на двох чи більше заявників на одній заяві чи одній довіреності. Під час розгляду апеляційних скарг представник позивача вказував, що до спірних правовідносин має бути застосовано ст. 1166 ЦК України.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Порядок, тарифи консульського збору, їх призначення встановлені в Положенні про консульський збір України, затвердженому наказом МЗС України № 222 від 13 грудня 2005 року. Відповідно до п. 21 цього Положення, консульський збір, що справляється за вчинення консульської дії дипломатичним представництвом чи консульською установою України за кордоном, зараховується на окремий рахунок цієї установи, відкритий у банку країни місцезнаходження, з подальшим зарахуванням до доходів Державного бюджету України. Використання цих коштів здійснюється згідно з чинним законодавством.

Відповідно до п. 4 Порядку зарахування до державного бюджету та використання коштів, отриманих за вчинення консульських дій за межами України в іноземній валюті, та їх відображення в обліку та звітності про виконання державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, Міністерства закордонних справ України 23 грудня 2009 року № 1505/283, чинного на момент здійснення консульських дій, кошти, отримані за вчинення консульських дій за межами України, зараховуються до доходів загального та спеціального фондів державного бюджету та відображаються Державним казначейством в обліку та звітності про виконання державного бюджету в розмірах, визначених Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Таким чином, із наведених положень закону не вбачається, що отримані за консульський збір грошові кошти надходять у безпосереднє розпорядження МЗС України, тобто що шкода заподіяна безпосередньо МЗС України та має бути стягнути із відповідача на підставі ст. 1166 ЦК України.

Водночас, вважаючи, що шкода заподіяна державі в результаті ненадходження відповідної суми коштів до державного бюджету, позивачем не надано доказів здійснення з боку МЗС України компенсації нестачі коштів державного бюджету, що виникла внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1, що могло бути підставою для стягнення із неї відшкодування такої компенсації.

Відповідно до ч. 5 п.п. 10 п. 9 Прикінцевих положень Бюджетного кодексу України, за результатами службового розслідування органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) та органи прокуратури за поданням відповідних матеріалів органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, у місячний строк можуть звернутися до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам), з пред'явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб цих органів, винних у завданні збитків (крім відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

Відтак позивачем не доведено, що діями відповідача йому заподіяно матеріальну шкоду.

Крім того, Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 381/2011 затверджено Положення про Міністерство зовнішніх справ України, яким не передбачено повноважень МЗС України особисто звертатися до суду в інтересах держави.

Враховуючи підстави заявленого позову, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги МЗС України про повну матеріальну відповідальність ОСОБА_1, оскільки відшкодування шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків, є категорією трудового права і не може використовуватись одночасно із вирішенням питання про відшкодування цієї ж самої шкоди, завданої державі, тобто є іншою підставою позову.

При цьому апелянт дотримується позиції, яка суперечить попереднім доводам і полягає в тому, що трудове право містить поняття прямої дійсної (матеріальної) шкоди, до якої не включаються неодержані або списані в доход держави прибутки, таким чином, питання встановлення та доведення шкоди, яка завдана державному бюджету, має розглядатись у відповідності до вимог ЦК України (ч. 6 п.п. 10 п. 9 Прикінцевих положень Бюджетного кодексу України).

З огляду на викладене колегія суддів не вбачає передбачених підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про стягнення із відповідача на користь Міністерства закордонних справ України 3792 євро.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обстави, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Міністерства закордонних справ України відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 вересня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити Міністерству закордонних справ України в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.