Ухвала суду № 36359646, 09.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/70094/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Що біжить по хвилях»на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.01.2012та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2012у справі № 2а-6194/11/0170/22за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Що біжить по хвилях»доДержавної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Кримпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Що біжить по хвилях» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим, у відповідності до якого (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000632201 від 02.03.2011, №0000642301 від 02.03.2011, №0002302301 від 01.06.2011, №0001962301 від 26.05.2011.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.01.2012, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2012, у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що:

- ДПІ у м. Ялта АР Крим проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за липень-вересень 2010 року, за результатами якої складено акт № 238/23-4/31067835 від 18.02.2011, за висновками якого встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті:

1) податкове повідомлення-рішення №0000632201 від 02.03.2011, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 105 433,00 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення №0000642301 від 02.03.2011, яким позивачу зменшено від'ємне значення податку на додану вартість на суму 201 704,00 грн.;

- за результатами адміністративного оскарження позивачем вказаних податкових повідомлень-рішень, рішенням ДПА в АР Крим від 13.05.2011 податкове повідомлення-рішення № 0000632201 від 02.03.2011 залишене без змін, податкове повідомлення-рішення № 0000642301 від 02.03.2011 в частині визначення суми зменшення від'ємного значення з ПДВ за червень 2010 в розмірі 34 189,00 грн. скасовано та відповідачем додатково прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0002302301 від 01.06.2011 про зменшення позивачу розміру від'ємного значення з податку на додану вартість в сумі 167 515,00 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення № 0001962301 від 26.05.2011 про зменшення позивачу сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 52 259,00 грн.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наявність у платника лише отриманої податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції (оприбуткування товару чи його оплати) не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Однак, такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем у періоді, що перевірявся, до складу податкового кредиту з ПДВ включались суми ПДВ по податкових накладних, отриманих від контрагентів, щодо надання послуг без підтвердження переходу власності (відсутності актів виконаних робіт).

Судова колегія зазначає, що відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

За змістом ч.1 ст.138 КАС України, предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Зважаючи на зміст наведеної норми процесуального права та враховуючи, що вимогами заявленого позову є визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, предметом доказування у даній справі мають бути саме обставини, які свідчать про обґрунтованість чи безпідставність порушень позивачем приписів податкового законодавства, встановлених перевіркою податкового органу.

Отже, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, в спірних правовідносинах податковим органом не заперечується правильність складання податкових накладних, правомірність видачі податкових накладних контрагентами позивача, правовий статус контрагентів позивача (як платників ПДВ), реальність здійснених господарських операцій, натомість, наголошується на встановленому актом перевірки порушенні позивачем приписів податкового законодавства щодо включення суми сплаченого податку на додану вартість з передплачених авансових платежів до податкового кредиту позивача, до моменту отримання останнім товарів (послуг) за результатами укладених договорів, що призвело до невірного формування сум з податку на додану вартість, заявлених до бюджетного відшкодування в періодах, що підлягали перевірці.

За змістом пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 названого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, з урахуванням наведених приписів законодавства, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди, а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 п.7.2 ст.7 названого Закону встановлено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що, з огляду на предмет спору та суть спірних правовідносин, судам необхідно встановити, чи дійсно перераховані позивачем суми коштів були сплачені як авансові платежі, в цілях виконання умов укладених договорів між позивачем та його контрагентами, а також встановити об'єкт оподаткування податком на додану вартість таких операцій та правильність формування позивачем сум бюджетного відшкодування у спірних податкових періодах.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Що біжить по хвилях» задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.01.2012 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2012 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний